Румуни Бессарабії вимагають від влади України вирішити питання реєстрації Румунської Православної Церкви
Священний Синод Румунської Православної Церкви під час останнього робочого засідання «з жалем констатував той факт, що українська влада безпідставно відклала на невизначений термін юридичне визнання релігійного об’єднання «Румунська Православна Церква України», хоча останнє виконує всі умови, передбачені чинним українським законодавством, та схвалив продовження звернень до центральних органів державної влади в Румунії та Україні для вирішення цього законного запиту». Про це у своєму блозі пише молдовський громадський діяч Влада Кубряков, якого цитує BuсPress, передає видання «Південь сьогодні».
У своїй публікації автор зазначає, що в Україні проживає близько півмільйона осіб румунської національності. Тож румуни є другою після російської меншиною та першою неслов’янською спільнотою в країні. Більш за все людей, які ідентифікують себе як румуни, а саме 44%, проживає у Чернівецькій області. Ще 30% – в Одеській та 8% – в Закарпатській. Компактні громади румунів, що становлять 12% усієї кількості румунської меншини, проживають у Кропивницькій, Миколаївській та інших областях України. Значна кількість румун є і серед населення Автономної Республіки Крим, а також Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей, наразі анексованих росією.
Влад Кубряков наголошує, що православні румуни в Україні стали канонічними в’язнями російської православної церкви московського патріархату внаслідок радянської анексії Бессарабії та Північної Буковини у 1940 та 1944 роках.
«У своїй квазіцілісності ці румуни є православними християнами, одновірцями як з етнічними росіянами, так і з українцями. З точки зору церковної організації, православні румуни в Україні об’єднані в 130 парафій, з яких три, юридично зареєстровані як автономні, перебувають під дієвою канонічною юрисдикцією Південно-Бесарабської єпархії Бессарабської митрополії. Вони розташовані в Бессарабській частині Нижнього Подунав’я. Ще 127 парафій належать до Української Православної Церкви, похідної від московського Патріархату. Розташовані вони в Одеській, Чернівецькій та Закарпатській областях. Цифру 130 румунських парафій слід розглядати в порівнянні з лише 60 школами з викладанням румунською або в яких румунська мова вивчається як рідна, у тих самих регіонах. А також з цифрою 53 дитячих садків, у яких навчання повністю або частково відбувається румунською мовою. Таким чином, ми виявили, що з точки зору мови та ідентичності, чим менший вік румунів, для яких призначаються інституції румунської мови, тим менша кількість цих інституцій. Тобто в 70 населених пунктах, де церква проводить обряди румунською мовою, школи вже повністю переведено з румунської мови викладання на українську, а в 73 з цих населених пунктів дитячі садки також переведені на українську», – зазначає громадський діяч.
Після цього автор повертається до проблем релігії, з яких власне і почав свою розповідь.
«Незабаром після остаточного читання законопроекту № 8371 Верховної Ради України кілька громадян України румунської національності та православного віросповідання, а також декілька їхніх громад, юридично зареєстрованих як «релігійні організації», скликали в Чернівцях 25 серпня 2024 року Установчі збори до Румунської Православної Церкви в Україні , в суворій відповідності до чинного законодавства України.
28 серпня 2024 року вони надали до Державної служби з питань національної політики та свободи совісті весь пакет необхідних документів разом із офіційною заявою про юридичну реєстрацію та легальний допуск релігійної організації Румунська Православна Церква України у співслужінні з Румунським Патріархатом. У пакеті документів, поданих до Києва для юридичної реєстрації Румунської Православної Церкви в Україні, також є письмова згода Румунського Патріархату про те, що Румунська Православна Церква в Україні канонічно перебуває під опікою материнського Румунського Патріархату.
Відповідно до чинного в Україні законодавства максимальний строк розгляду заяв про реєстрацію релігійних організацій становить 30 календарних днів. Таким чином, у випадку реєстраційної заяви, поданої Румунською Православною Церквою, цей термін закінчився 28 вересня 2024 року без прийняття та оприлюднення рішення про реєстрацію. Цей факт викликає серйозні питання щодо дотримання Україною основних прав і свобод людини у випадку громадян України румунського етнічного походження і православного віросповідання, вільно об’єднаних у Румунську Православну Церкву України», – пише громадський діяч.
Далі він розповідає, що у листі від 27 вересня 2024 року Державна служба з питань етнічної політики та релігійної свободи підтвердила, що документація, подана для юридичної реєстрації Релігійної організації «Румунська Православна Церква України», є повною, але послалася на позаюридичні аспекти. щоб не зареєструвати Румунську Православну Церкву в Україні у встановлений законом термін. У відповіді зазначається, що «оскільки мова йде про проблеми румунсько-українських та українсько-румунських міждержавних відносин, йдеться також про основи міжрелігійного миру та доброго порозуміння в суспільстві», щодо прав осіб, які належать до меншин (національних громад), Державна служба України з питань етнополітики та свободи совісті проводитиме широкі консультації як в країні, у тому числі з науковцями, так і за її межами, у тому числі з румунською стороною. Також повідомлено, що «Служба надасть відповідь на надані за результатами консультацій документи, а також висновки, отримані від експертів».
Беручи до уваги положення Європейської конвенції з прав людини та судову практику Європейського суду з прав людини , а також положення Конституції України, Закону України про свободу совісті та релігійних організацій, які встановлюють і гарантують право віруючих на повну свободу і без будь-якого зовнішнього втручання встановити спосіб об’єднання, релігійне керівництво/юрисдикцію (релігійний центр в Україні чи за кордоном), Румунська Православна Церква в Україні відновила заявку заявки на реєстрацію та висунула вимоги позитивного вирішення справи протягом 10 днів.
За інформацією, оприлюдненою Державною службою з питань національної політики та свободи совісті України, 21 жовтня з офіційним візитом до Бухареста прибув голова цієї служби Віктор Єленський.
«В період з 21 по 23 жовтня Віктор Єленський провів 8 зустрічей з офіційними особами Румунії та Румунської Православної Церкви (РПЦ), з керівництвом Союзу української національної меншини в Румунії та з духовенством Українського вікаріатства Румунської Православної Церкви. Метою зустрічей було поглиблення співпраці у сфері захисту свободи совісті, забезпечення прав української національної меншини (громади) та активізації румунсько-українських відносин у захисті релігійної свободи та протидії російській пропаганді. Також під час візиту було акцентовано увагу на налагодженні двосторонніх відносин для забезпечення прав румунської та української національних меншин (громад), підтримки їхньої ідентичності та зміцнення релігійного діалогу між Україною та Румунією», – йдеться у повідомленні Служби.
Те ж джерело повідомляє, що «у Патріархії Віктор Єленський мав майже тригодинну зустріч із секретарем Священного Синоду Румунської Православної Церкви єпископом Варлаамом Плоештеанулом та його радниками, щоб обговорити всі найскладніші проблеми, які виникають. на релігійному рівні в обох країнах. Віктор Єленський наголосив на необхідності активізації діалогу між Православними Церковами двох країн, що сприятиме не лише зміцненню духовно-моральних засад українського та румунського суспільств, але й протистоянню наших країн перед обличчям російської агресії».
Якими конкретними домовленостями закінчилася зустріч двох посадовців, не повідомляється. На сайті Державної служби України з етнополітики та свободи совісті вказано, що на завершення робочого візиту, українська делегація відвідала Українську православну парафію в Бухаресті. Віктор Єленський також дав інтерв’ю румунським телеканалам, розповівши про державно-церковні відносини в Україні, дії держави для зміцнення релігійної свободи та забезпечення прав національних меншин.
Від редакції. Питання релігійної ідентичності на сьогоднішній день в Україні є одним з найболючиших. Тож ми розуміємо, що кожен з читачів може мати з вказаного приводу свою думку, можливо і діаметрально протилежну. Або вважати, що це зараз взагалі «не на часі». Однак замовчування проблеми, як показує історія, аж ніяк не сприяє її вирішенню.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
