Про ветерана з Одещини, який виробляє преміальні сири та допомагає побратимам побудувати успішний бізнес після повернення з війни
Олександр Доброжанський — одесит та ветеран війни, який наразі живе у селі Кудрявка у більш ніж ста кілометрах від рідного міста, де на власній фермі «Ліхтенфельд» виробляє сири за старовинною європейською рецептурою, а також елітарні алкогольні напої. Крім того, Олександр заснував громадську організацію «Орден ветеранів», що має на меті допомогти українським захисникам після повернення зі служби адаптуватися та побудувати власний успішний бізнес. Про історію ферми, чому сири тут не готують на промисловому обладнанні, а також чому, на перший погляд, сорти для «гурманів» полюблять найбільше мешканці сіл, та як ветерани разом з фахівцями планують допомагати українським захисникам будувати своє майбутнє після служби, Олександр Доброжанський розповів журналістам видання «Південь сьогодні».
Топменеджер, військовий, крафтовий виробник: як все починалось
У цивільному житті Олександр був поважним топменеджером, у 2008 році навіть входив до десятки кращих маркетингових директорів України. Проте все змінилося після подій Майдану та початку російської збройної агресії у 2014 році. Чоловік прийняв свідоме рішення вступити у боротьбу з росіянами та стати на захист українських земель.
«Почалось все з Майдану. Чому з Майдану? Спочатку син потрапив на Майдан, потім я. Потім почалася війна. Ви знаєте, що було тоді в Одесі. Було протистояння з росіянами. Я відправив дружину, маму, дитину — у село, у нас там була домівка. А потім пішов на війну… Війна змінює стереотипи, погляди, показує, що головне, а що ні… », — згадує Олександр.
У 2016 році чоловік повернувся до цивільного життя, але вже не до Одеси, а до села Кудрявка, що у Березівському районі Одещини. Саме тут народилася ідея започаткувати власну справу — сироваріння.
«Коли я повернувся з війни, то думав, що відпочину і як завжди буду дивитись, де шукати роботу. Але приблизно на другий тиждень я зрозумів, що нікуди не хочу їхати. І от подумав, що я все життя створював бізнеси для роботодавців, розкручував… невже я не розроблю таке і для себе? Зробив аналіз кон’юнктури ринку, що в селі можна робити, і заробляти при тому гідні гроші. Так виникла ідея сироваріння».
Як-то кажуть, зорі склалися, й у соцмережах про таку ідею Олександра дізнався знайомий, який на той момент вже багато років мешкав у Швейцарії — одній з найвідоміших сирних країн світу. Тож, він запропонував повчитися досвіду сироваріння у швейцарців.
«Він запросив мене до себе: «Приїжджай у гості, подивишся, як варити сири». Я приїхав до нього у Швейцарію, поїхав на ферму, влаштувався працювати — варити сири. Заробив там грошей, добре заробив. Окрилений цим, поїхав трошки попрацював в Італії — поварив сир, потім трошки поварив сир в Іспанії, у Франції та Британії, потім у Нідерландах…» — розповідає він.
Протягом десяти місяців Олександр мандрував країнами Європи, здобуваючи досвід у майстерності сироваріння. Як результат – наразі на фермі «Ліхтенфельд» виробляють 15 сортів сирів найважчої п’ятої категорії складності з коров’ячого та козячого молока.
Назва ферми як данина німецьким предкам
Назва ферми «Ліхтенфельд» може здатися дещо незвичайною, але насправді вона містить у собі історію рідного краю й насамперед – німецьких предків, які мешкали тут поколінням. Нагадаємо, знаходиться вона у невеличкому селі Кудрявка на півночі Одещини. До початку минулого століття у цій місцевості жили німецькі колоністи і головне їхнє селище називався «Ліхтенфельд». Сьогодні сусіднє село має сучасну назву – «Яснопілля», що є прямим перекладом з німецької «Lichtenfeld».
«Насправді майже весь південь України був заселений німецькими колоністами. У моїй місцевості, аж до Одеси, більшість сіл або залишили німецькі назви, або перейменовані, як наше село поруч. Звідки назва: поруч із нами була величезна німецька колонія, яка називалась «Ліхтенфельд». Переклад дуже простий: «lichten» — то є світло, «feld» — поле. Коли червона армія «звільняла» цю місцевість, усіх німців колоністів, які там жили вже четверте покоління, старих, молодих — усіх постріляли. Переклали назву поселення російською… Ну, власне, назва моєї ферми — це данина моїм німецьким предкам. Це історія цієї місцевості, щоб люди пам’ятали, що тут були німці, і тут є німці».
Органічне сироваріння та жодного промислового обладнання
Про натхнення справою Олександр каже: «Я людина прагматична». Головною мотивацією для людини є – безпосередньо вдалі результати, які приносила справа. І що важливо — йдеться про натуральний та свіжий продукт, адже сири тут готують виключно зі свіжого молока місцевих жителів: двічі на добу отримують молоко, й так само двічі на добу варять сири.
«Я казатиму неприємні речі для виробників, і не тільки українських, це стосується всього сучасного виробництва. Акцент на органічності — це політкоректний спосіб відокремити себе від того фейку, що продається у магазинах. Для виготовлення одного кілограму сиру потрібно 10 літрів молока. Скільки зараз коштує, якщо купляти на фермі, гарне молоко? Я за вас відповім: приблизно 28 грн. Тобто необхідно на 280 грн чистої сировини, щоб зробити один кілограм сиру. Ще раз – тільки вартість сировини – 280 гривень. Додайте сюди витрати виробника, прибуток виробника, логістику, націнку дистриб’ютора, націнку торгівельної мережі… Сир в магазині, який коштує дешевше, ніж 800-1000 грн за кілограм, — це не сир з молока. В Європі виробляється сиру в 68 разів більше, ніж корови Європи дають молока. Як вам таке?» — зауважив виробник.
Промислове обладнання під час сироваріння тут не використовують принципово. Як пояснив нам пан Олександр, апарат не здатний відчувати продукт так, як людина у процесі виробництва. Так само, як наші бабусі робили свої найкращі страви «на око», кожен сир у приготуванні є унікальним. Проте до такого висновку чоловік дійшов шляхом реального порівняння — коли дороговартісна сироварка не виправдала жодних надій:
«Я два рази зварив сир сироваркою, два рази зіпсував по пів тонни молока і урочисто продав її. Приблизно тисячу доларів я з цієї операції втратив. Більше таких експериментів не роблю, і варю в каструлі руками. Тому що не може машина відчути руками зерно. Тобто, коли ти вариш, мішаєш зерно, ти його відчуваєш. Навіть відчуття, з якою силою це зерно б’ється по лопаті, показує, наскільки воно тверде. І ти розумієш: чи треба більшу температуру, чи меншу; треба вже зливати сироватку, або ще «поганяти».
Де найбільше українських сирних гурманів
Вже неодноразово наші крафтові виробники розповідали: українці – це справжні гурмани. Не виключенням є поціновувачі натуральних сирів, які свого часу здивували Олександра своїми вподобаннями.
«Я розповім, як зі старту свого бізнесу прорахувався. Сидить такий собі крутий маркетолог, проєктує маленький бізнес з сироваріння, і думає, що українці будуть їсти сири у пропорції приблизно 60% на 40%, з яких 60% — твердих сирів і приблизно 40% пліснявих сирів. Далі я думав, що головними покупцями моєї продукції, — а це елітарна продукція — будуть покупці, які живуть у містах мільйонниках. Що показала мені Україна? Що я йолоп. Україна купляє сири в пропорції 60% на 40%, тільки 60% — пліснявих, а 40% — твердих. А головними покупцями мого сиру є не міста-мільйонники, а села та містечка. Тому що людина, яка живе в селах і містечках, ближче до природи, і маркетологам її важче надурити. Вони краще розуміють, що таке ковбаса з м’яса і сир з молока. Людина з села знає, що для того, щоб зробити один кілограм вершкового масла, потрібно приблизно 28 літрів свіжого гарного молока. Якщо ти бачиш цінник менше за 700 грн за кілограм вершкового масла — то можеш тільки посміхнутися. В мене багато замовлень в села…»
Повномасштабна війна, служба у війську і нові виклики для виробництва
Коли почалось повномасштабне російське вторгнення у 2022 році, Олександр відправив родину до побратима на Львівщину, а сам знову став до війська. Пояснює, що найголовнішою мотивацією стало усвідомлення того, що станеться, якщо ворог захопить наші землі:
«Я бачив, як вони швидко просуваються. Зрозумів, що я маю вивезти родину. Вивіз до свого побратима по АТО у Львівську область, і разом з побратимом ми пішли у військо. Питання не в тому, що я герой, крутий… Боронь Боже, ні. Головним мотиваційним фактором став жах, який виникає від розуміння того, що може бути, якщо вони нас захоплять. Справжній жах».
З часом війна почала змінювати свій характер. У часи АТО Олександр був снайпером, згодом працював інструктором зі снайпінгу на вишколі УНСО. Але під час повномасштабної війни одним із перших опанував пілотування на БпЛА.
«За порадою сина, пересів на дрони. Літати я почав на нашому напрямку, мабуть, одним з перших, з травня 2022 року. Був на Сумщині. Потім я перший почав літати вночі. Потім, коли в небі стало «тісно», бо багато хлопців навчилися це робити, купили дрони, я вперше купив РЕБ (система радіоелектронної боротьби – Авт.). Ганявся за дронами і збивав їх РЕБом», — згадує ветеран.
А поки Олександр боронив країну у війську, вже за два місяці ферма знову «ожила» — його дружина Олена повернулася до села та взяла усю справу на себе. Через два роки за станом здоров’я захисник був списаний зі служби.
Безумовно, як і всі українські підприємства, ферма «Ліхтенфельд» в умовах повномасштабної війни зазнала труднощів. В умовах блекаутів для забезпечення роботи холодильного обладнання необхідні генератори, які, своєю чергою, стають все більшою розкішшю, зважаючи на здорожчання пального. Попри це, зі слів Олександра, його ферма залишається рентабельною, у чому він завдячує обраній бізнес-моделі. Сири Доброжанського не зустріти на прилавках супермаркетів – виробник продає товар покупцям напряму, без посередників. У будь-яке місто чи село свіжу продукцію відправляють поштою.
Надалі підприємець сподівається побудувати невеличку сонячну електростанцію.
«Я мрію зібрати кошти, якби ще хтось допоміг, — аби збудувати маленьку сонячну електростанцію. Навіщо електрика: головна моя фішка — це витримка сирів. А витримка сирів — це холодильне обладнання, яке потребує електрики. Це поки біль, бо поки що я ці проблеми вирішую генератором. Але вартість пального б’є по гаманцю дуже боляче».
Ще одним викликом стала наявність сировини. Через війну багато господарів худоби поїхали з села, ще багато хто перестав тримати цю худобу. Але для сироваріння потрібне було не абияке молоко, а свіже й від корови, яка живе у гарних умовах.
«Три чверті села — це німці, вони мають родичів у Німеччині. І багато хто поїхав до своїх родичів. Я дуже довго шукав сировину, яка буде поруч та буде відповідати моїм потребам. Головна проблема була в чому: молоко корови, яка стоїть на стаціонарному випасі, тобто вона нікуди не рухається і їсть комбікорм, — мене не влаштовує. Корова має пастися».
Знайти гідний варіант вдалося у селі неподалік. І хоч таке молоко коштує виробнику не дешево, якість — пріоритет.
Бізнес, що має шанси на успіх: як ідея допомоги побратимам переросла у ГО з масштабними планами з адаптації ветеранів
Як розповів нам пан Олександр, його бізнес виявився «живучим» навіть в умовах сучасних труднощів, а крім того, є не надто дороговартісним для старту, тому він впевнено його рекомендує й побратимам. Так, ще до початку повномасштабної війни, він поділився досвідом з двома іншими ветеранами, які започаткували свою справу. Одна з сироварень набула навіть такої ж потужності. Проте, на жаль, наразі виробництво перебуває на окупованій території, а її власник нині боронить Україну.
«Сила проєкту полягає у дуже великому запасі рентабельності, тому що я торгую напряму. Запас рентабельності – компенсує помилки та додає «живучості» бізнесу. І ще на мене дуже працює плюсом така фішка: я плаваю у «блакитному океані» — це бізнес термін. Є таке поняття як «червоний океан», а є поняття «блакитний океан». Червоний океан — це коли ти випускаєш продукцію, яка дуже відома покупцю, вона є на ринку, її не потрібно розкручувати. А блакитний океан — це коли ти випускаєш продукцію, про яку ніхто нічого не знає, але в тебе немає конкуренції. Тобто, наприклад, якби я робив сир «косичку» сулугуні, всі знають, скільки він коштує. А скільки коштує сир Камбоцола? А ніхто не скаже, тому що Камбоцолу робить тільки Доброжанський», — пояснює він.
Згодом ідея допомоги побратимам набула більших масштабів. Разом з однодумцями Олександр заснував ГО «Орден ветеранів», головною діяльністю якої є адаптація захисників, які повертаються з війни, розробка готових стартапів та їх супроводження. Адже нерідко ветерани після бойових дій або за станом здоров’я, або з інших причин вже не мають змоги повернутися до своїх цивільних професій. Проте життя триває, й покладатися на допомогу держави у цьому питанні, на думку Олександра, справа марна. Тому він вирішив — захисники мають об’єднуватися і допомагати один одному.
«Ми будемо займатись розробкою стартапів і впровадженням цих стартапів для ветеранів, які повернуться з бойових дій. Ми, знову ж таки, всі ветерани, знаємо, що відбувається з людиною, коли вона повертається додому. Ця людина перебувала у жахливих умовах, вбивала п*дорів, плюс вона отримувала не такі маленькі гроші, і просто не думає про гроші. Але коли ця людина повернеться додому — в неї не буде ні грошей, нічого… Навіть, у більшості випадків, — підтримки суспільства та держави. Хлопці зараз поранені отримують копійки. Це жахлива ситуація. Зараз працюємо над бізнес-проєктами, які ми будемо пропонувати побратимам, і вони самі будуть обирати, чим їм займатися. Ми хочемо поставити цей процес на конвеєр, і щоб була в проєктах не тільки сироварня, а й інші бізнеси. Найдорожче, що є — це ідея та професійна імплементація цієї ідеї. Бо якщо здійснювати цю ідею «не так» – воно не вийде, але це не означає, що ідея погана. Тобто там підводних каменів дуже багато», — розповів Олександр.
Серед задач громадської організації не тільки розробка потенційно успішних проєктів, а й допомога від досвідчених у цьому напрямку людей, пошук грантів тощо. Й що важливо — долучитися до такої доброї справи можуть усі охочі: як ветерани, так і цивільні, які мають корисні знання та навички. Крім того, підтримати «Орден ветеранів» можна донатом. Детальнішу інформацію про діяльність ГО, як долучитися чи допомогти фінансово можна на сайті за посиланням.
Черговий «блакитний океан»: яку новинку чекати від виробництва Доброжанського
Днями, поділився з нами пан Олександр, на фермі «Ліхтенфельд» планують реалізувати новий проєкт. Каже: «Це буде черговий блакитний океан». Ідея ця бере корені з дитинства. Чарівний відвар – «єврейський пеніцилін», який змалку готувала йому сусідка, для скорішого одужання. Але краще цю історію ми процитуємо:
«У мене є донечка, їй нещодавно виповнилось 16 років. Того року вона захворіла. А я згадав своє дитинство: я — одесит, ми жили у комунальній квартирі. Соф’я Давидівна — сусідка єврейка, коли я хворів, йшла на «Привоз», купляла домашню курочку, варила її цілу ніч з морквою та імбиром. Собі забирала курочку, а мені давала оцей бульйон, який називала «єврейським пеніциліном». Я кожного разу після цього бульйону одужував. Так от я, не така вже й бідна людина, був в Одесі, і думав: заїду на «Привоз», куплю курочку. А ви думаєте, на «Привозі» можна купити курочку? Ні, на «Привозі» купити курочку не можна, там можна купити тільки бройлера. А бройлер — це такий мутант, який вирощується 54 дні. А курочка має вирощуватися хоча б вісім місяців. З бройлером нічого не спрацює. Я приїхав в Березівку. В Березівці теж не зміг купити курочку. Тоді я приїхав додому, жінка пішла до сусідки, яка зарізала курку несучку, і я зварив «єврейський пеніцилін» своїй доці. Я зробив висновок: з літа розвожу стадо курей — американські, голландські породи, не бройлерні. У мене буде лінійка супів. Дой-пак — такий півлітровий пакет, в якому всі інгредієнти супу разом з куркою. І ви берете такий пакет, висипаєте в каструлю, додаєте 800 мл води і отримуєте, наприклад, літр китайського кисло-гострого супу або том-яма, або рамена, або борщу, або солянки, або бограча. Така штука в мене буде вже найближчими тижнями, я вже купив все обладнання. Його можна буде відправити новою поштою», — розповів нам Олександр.
Враховуючи виклики, які пережили мешканці Одещини цієї зими в умовах блекаутів, ймовірно, багато хто не відмовився б від таких натуральних супів, особливо, якщо вони дійсно мають такий цілющий ефект.
Загалом, на думку Олександра, українські крафтові виробники — це революціонери:
«Крафтові виробники — це, по-перше, люди, які дивляться на світ по-іншому. Тобто це не стадо, а революціонери. І вони живучі, вони будуть жити. В Україні головне таким людям не заважати. І все буде гаразд. Україна унікальна країна, вона вміє сама себе лікувати. Не завдяки владі, а всупереч», — підсумував він.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми «Голоси України» / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. «Голоси України» / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Амєлія МИЙНОВА
Фото – з сайту та соцмереж ферми «Ліхтенфельд»
