Про братів Сінадіно – виноробів Одеси та Бессарабії
Іван Пантелійович (1838 – 1905) і Віктор Пантелійович (1842 – 1904) Сінадіно – великі бессарабські землевласники та винороби грецького походження, які займалися виноторгівлею в Бессарабії та Одесі. Про їхню діяльність та визнання по всій імперії розповіли у в рамках проєкту «Odesa Decolonization», під час якого дослідженнями стосовно минулого Одеси займалася команда фахівців з історії та культури, передає видання «Південь сьогодні».
Батько Івана та Віктора, Пантелеймон Іванович Сінадіно (1795 – 1865), виходець з острова Хіос, спочатку переїхав до Одеси, а в 1827 році оселився в Кишиневі. Незабаром його комерційні здібності здобули громадське визнання – з 1837 року він обирався міським головою на два терміни. У кращі роки обороти його діяльності перевищували 2 млн рублів. Він вкладав великі суми в міську нерухомість і земельні угіддя, включаючи виноградники.
Спадкоємці Пантелеймона Івановича – брати Іван і Віктор, стали авторитетними підприємцями та банкірами, значно примноживши батьківський капітал. Іван Пантелійович з 1864 року був купцем 2-ї гільдії і у 1871 році отримав звання спадкового почесного громадянина. Віктор Пантелійович до кишинівського купецтва 2-ї гільдії був зарахований у 1866 році.
Як зазначив А. Соломон у своїй оглядовій статті з винної торгівлі, вже в XIX столітті, незважаючи на великі площі бессарабських виноградників, якість вина залишалася на «первісному» рівні. Дрібні виробники не могли забезпечити якість продукту, необхідну для торгівлі та споживачів. Виноробні господарства у великих розмірах започаткував князь М.С. Воронцов у Криму. Набагато пізніше в Бессарабії такі великі землевласники, як Сінадіно, мали розвинене товарне виробництво.
Наприкінці XIX століття з найбільших в Одесі була винна справа удільного (державного) відомства, до якого в 1888 році перейшли маєтки князя Воронцова. За ним за сумою оборотів йшли фірми Нуво (Фук), Сінадіно, Розенблат, Бернштейн, Гінанд та інші.
До речі, поблизу Одеси теж розросталися виноградники. У газеті «Южанин» (1892, № 220) відзначалося, що виноград є найнадійнішою галуззю господарства. За інформацією з цієї самої газети, ввезення вина з-за рубежу до міста значно скоротилося, що пояснюється витісненням іноземного вина місцевим, переважно бессарабським. Професор Олександр Андрійович Веріго організував у 1880 році в Одесі першу в Російській імперії лабораторію з дослідження харчових продуктів і зазначив, що якість вин значно поліпшилося завдяки вдосконаленню технічних прийомів виноробства.
«Товариство винного виробництва і торгівлі винами бессарабських землевласників братів І. і В. Сінадіно та К⁰», засноване 1894 року, побудувало велике погрібне господарство в околицях Одеси.
Погреби будувалися під керівництвом головного винороба фірми Миколи Васильовича Стилоса і вміщували до 200 000 відер вина. Окрім виноградників своїх акціонерів, товариство орендувало найкращі виноградники в Бессарабії та закуповувало до 10 000 відер вина щорічно. Завдяки залученню досвідчених фахівців, у тому числі французьких виноробів, виробництво вина досягло високої якості. Вина надходили у продаж лише після трьох років витримки, і товариство швидко завоювало ринки по всій Російській імперії.
Вина цієї фірми мали попит не лише на Півдні України, але й на Далекому Сході. Вони здобули нагороди на міжнародних та російських виставках, зокрема у Херсоні (1890), Чикаго (1893), Бордо (1895, 1897), Нижегородській виставці (1896), і отримали золоту медаль на міжнародній виставці в Афінах (1903).
На виставці садівництва та плодівництва Новоросійського краю в Одесі 1898 року «Товариству братів І. і В. Сінадіно та К⁰» присудили Малу золоту медаль. На Бессарабській сільськогосподарській виставці 1904 року товариство отримало Велику срібну медаль, а на Одеській виставці 1910 року – Золоту медаль за червоні столові вина.
Фірма братів Сінадіно активно рекламувалася в багатьох одеських виданнях. У 1920-х роках, за радянської влади, у підвалах колишньої фірми Сінадіно містився завод Плодовинсоюзу, який пізніше перепідпорядковувався «Винпромтресту». Під час Другої світової війни виноробні погреби фірми Сінадіно були зруйновані.
Крім комерції, брати Сінадіно займалися банківськими справами. Вони відкрили банкірський дім у Кишиневі та кредитували бессарабських землевласників. Віктор Пантелійович був директором Кишинівського міського громадського банку і одним із засновників Бессарабсько-Таврійського земельного банку, правління якого було в Одесі. Іван Пантелійович був членом правління Грецького благодійного товариства в Одесі.
Іван Пантелійович був одружений з Олександрою Костянтинівною (1851 р. н.), уродженою Зоті, і мав сина Костянтина (1872 р. н.). Віктор Пантелійович та його дружина Марія Дмитрівна, уроджена Датос, мали синів Пантелеймона і Олександра.
Пантелеймон Вікторович (1875 – 1940) був членом Державної думи II, III та IV скликань від Бессарабської губернії, мером Кишинева, великим землевласником і домовласником міста Кишинева. Він закінчив Кишинівську гімназію із золотою медаллю (1894) та медичний факультет Київського університету Св. Володимира з відзнакою (1899). Після університету присвятив себе громадській діяльності. У Першу світову війну служив дивізійним лікарем. Після приєднання Бессарабії до СРСР в 1940 році був репресований і помер у таборі. Його родина емігрувала до Румунії й оселилася в Бухаресті.
Брати Сінадіно були домовласниками як у Кишиневі, так і в Одесі. Останні роки Іван Пантелійович мешкав у будинку на розі вулиці Маразліївської та Сабанського провулка, перебудованому для нього у 1899 році. Нині цей триповерховий особняк знесено, але стоїть колишній прибутковий дім на Садовій, 14.
Обидва брати Сінадіно були щедрими меценатами. Вони побудували грецьку Свято-Пантелеймонівську церкву в Кишиневі. Загальні витрати на спорудження цього храму склали понад 110 тис. рублів. За цю благодійність Івана Пантелійовича нагороджено орденом Святої Анни 3-го ступеня, а Віктора Пантелійовича – орденом Святого Станіслава 2-го ступеня.
Іван Пантелійович розпорядився у своєму заповіті передати всі статки, що залишилися після нього, на користь Греції та Бессарабії. Судовий процес, пов’язаний із заповітом, вирішили не на користь його спадкоємців. Брати Іван і Віктор Сінадіно заклали основи товарно-промислового розвитку виноробства на Півдні України, забезпечуючи високу якість продукції.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
