Водогін, поля зрошення, курорти та приватна лабораторія: про науковця, який присвятив дослідженням на благо Одеси велику частину життя
На те, щоб оплатити Олександру Андрійовичу Веріго дорогу з Цюриху до Одеси, Новоросійський університет виділив свого часу 300 рублів. Вклад цього пана в розвиток міста виявився неоціненним: унікальні лабораторії, водогін, поля зрошення, початок курортної справи. Практично кажучи, він коштував кожної витраченої копійки. Детальніше про вклад науковця у життя та подальший розвиток Одеси розповіли в рамках проєкту «Odesa Decolonization», під час якого дослідженнями стосовно минулого Одеси займалася команда фахівців з історії та культури, передає видання «Південь сьогодні».
Дворянин Олександр Веріго народився в далекій Вітебській губернії у 1837 році. Закінчивши комерційне училище, а потім університет в Санкт-Петербурзі, він захопився органічною хімією та багато працював над її проблемами в хімічній лабораторії під керівництвом професора Миколи Соколова. 1862 року Веріго відправляється на чотирирічне стажування до професорів в Тюбінген та Цюрих.
Тим часом в Одесі відкривають на базі Рішельєвського ліцею Новоросійський університет. Деканом фізико-математичного факультету запрошують стати петербурзького професора Соколова. Прибувши до Одеси, професор знаходить хімічну лабораторію, що залишилася від Рішельєвського ліцею, у жалюгідному стані. Крихітне приміщення на вулиці Дворянській, 2, без вентиляції, майже без посуду та реактивів, ніяк не підходило для занять та досліджень.
Професор Соколов доклав чимало зусиль для перенесення лабораторії до будівлі на Преображенській і комплектування її усім необхідним. Та найнеобхіднішим тут був — асистент, який візьметься власноруч керувати лабораторією. Соколов запропонував кандидатуру свого колишнього учня. 1 листопада 1865 року Вчена рада університету затверджує на посаді лаборанта (асистента) кафедри хімії Олександра Веріго, який «нині живе в Цюриху». На дорогу йому виділено 300 рублів. Одесі науковець присвятить все майбутнє життя.
Олександр Веріго не тільки майже з нуля облаштовує хімічну лабораторію одеського університету. Серед студентів він стає одним з улюблених професорів, а хімія, завдяки йому, популярною наукою в Новоросійському університеті. У звіті за 1865 рік відзначався лише 1 студент, який вивчав хімію. За рік, під керівництвом цього палкого дослідника, їхня кількість складає вже 34. 1867 року Веріго захищає кандидатську дисертацію, 1871-го – докторську. У 1873 році Веріго був обраний професором Новоросійського університету.
На щастя, професор умів працювати не тільки в лабораторіях. Все його довге одеське життя — низка досліджень для рішення різноманітних практичних завдань. Ці завдання ставила перед ним влада, міські служби, підприємці, окремі приватні особи та власна невгамовна цікавість.
Засушлива Одеса потерпала від нестачі води. Ще 1869 року керівництво міста звернулося до науковців університету з проханням дослідити джерела колодязної та джерельної води в передмістях. Професор Веріго провів дослідження та виявив, що вода з жодного джерела непридатна для питва через надто високу жорсткість.
Але він же відзначив, що вода з Дністра м’яка та цілком придатна для використання. Ці дослідження призвели до рішення будувати водопровід саме з річки Дністер. Дністровська вода прийшла в Одесу 9 вересня 1873 року. До цього урочистого дня на Соборній площі був збудований першій у місті фонтан.
Та проблеми міста на цьому не скінчилися. Постало питання очищування стічних вод, міських стоків та їх оздоровлення. І за справу знову взявся професор Веріго.
Дослідивши ґрунти Пересипу, він показав, що завдяки своїй проникності та вмісту значної кількості вапняного піску вони цілком придатні для окислення то зрошення. Крім того, Веріго вказав ділянку несолончакового ґрунту площиною 300 десятин (майже 300 га), яка може бути підготовлена для городньої рослинності. Так на Пересипу з’явилися поля зрошення, які існують дотепер.
1877 року Веріго почав вивчати два лимани, які знаходяться поблизу Одеси: Куяльницький та Хаджибейський.
Науковець виявив, що лимани мають всі солі морської води за виключенням сульфатів натрію та магнію, які частково змішуються з прісною жорсткою водою та в результаті роблять воду лиманів унікальною. Веріго дослідив склад лиманної грязі та показав її придатність для бальнеологічного використання. Цього професора, наголошують історики, сміливо можна назвати науковим засновником курортної справи в Одесі.
1880 року Олександр Веріго робить наступний революційний крок: на власні кошти він засновує першу в Російській імперії приватну лабораторію з аналізу та виявлення фальсифікації харчових продуктів. За деякий час, зрозумівши всю важливість цієї справи, місцева влада теж починає виділяти йому кошти на придбання лабораторних приладів та реактивів. 16 років потому професор Веріго залишає свою лабораторію вже значно розширеним і життєво необхідним Одесі закладом.
1896 року, після 30 років плідної праці, Веріго покидає Новоросійський університет. Не з власної примхи, а за особистим проханням міністра фінансів. Видатному професору доручено нову важливу місію: зайнятися устроєм центральної хімічної лабораторії міністерства фінансів для потреб винної монополії. На те, щоб обладнати цю лабораторію в будівлі Нового базару та підготувати персонал, Веріго знадобився лише рік. А паралельно вчений-підприємець зайнявся питаннями використання денатурованого спирту для освітлення та інших практичних цілей…
Про особисте життя Олександра Веріго відомо не так вже багато: чи залишався в нього час на це особисте? Та історики напевно знають, що професор захоплювався фотографією, був членом фотографічного товариства і читав там популярні лекції з хімії фотографічних процесів. Оженився він уже немолодим чоловіком, у віці 58 років вперше став батьком. Сучасники згадують, що жінка була його вірною помічницею в роботі. Дослідники проєкту припускають, що десь у своїх наукових дослідженнях вони і знайшли одне одного.
Помер професор Веріго в Одесі у 1905 році, залишивши свої теоретичні та практичні надбання на благо міста, що стало йому рідним.
«І навряд чи одеський університет робив колись більш вдалі інвестиції в майбутнє, ніж ті 300 рублів на дорогу!» – зауважують історики.
Детальніше про проєкт «Odesa Decolonization» можна дізнатися у публікації за посиланням.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Фото – «Odesa Decolonization»
