Одеса 1924 року: як радянська влада «переписала» місто та чим це відрізняється від сучасної деколонізації

Після встановлення влади більшовиків Одеса, як і вся Україна, стала полем для масштабного експерименту — переписування історичної пам’яті через назви. У цьому контексті вулиці — не нейтральні маркери, а символи. І нова влада це розуміла. Про те, як і для чого після приходу радянської влади місто «переписали», а також чим ці процеси відрізняються від сучасної деколонізації, розповідають фахівці Українського інституту національної пам’яті, передає видання «Південь сьогодні».
Для більш наочного розуміння у дописі «УІНП-Одеса» додали фото мапи Одеси 1924 року.
«Найцікавіше тут не вулиці й квартали. Найцінніше — внизу, де подано список перейменованих топонімів. Це не просто довідка. Це — документ ідеологічної трансформації міста», — зауважили історики.
Отже, старі назви, пов’язані з імперським, міщанським, релігійним чи локальним минулим — масово знищуються. Натомість з’являються нові, ідеологічно «правильні», революційні та класово витримані.

Якщо подивитися на список, можна простежити логіку знищення «старого світу». З карти зникають назви, пов’язані з церквою, імперською елітою, локальною історією. Натомість місто наповнюють нові «герої»: Володимир Ленін, Фрідріх Енгельс, Роза Люксембург, Карл Лібкнехт…
Принциповою відмінністю від класичної традиції, зауважують історики, стало «вшанування живих»: частина нових назв була присвячена ще живим діячам революції. Зокрема, Володимир Ленін — на момент перейменувань ще нещодавно живий і центральна фігура режиму. Також це були інші більшовицькі лідери, які продовжували керувати державою.
«Це не про пам’ять — це про культ і політичну лояльність тут і зараз. Назва вулиці ставала актом підтримки режиму, сигналом ідеологічної правильності, елементом пропаганди. Фактично, місто перетворювали на дошку пошани діючої влади», — пишуть в УІНП.

З’являються ідеологічні назви як «Радянська», «Червона», «Пролетарська», «Перекопської перемоги».
«Місто починає «говорити» мовою революції. Чому це було важливо? Контролюєш назви — контролюєш пам’ять. Контролюєш пам’ять — формуєш ідентичність. Це була системна індоктринація через міський простір», — зазначають історики.
Сьогодні в Україні також відбуваються процеси перейменувань — декомунізація та деколонізація. Однак, як наголошують фахівці Українського інституту національної пам’яті, їхня логіка кардинально інша. Історики протиставляють нав’язування ідеології зверху, культ живих лідерів та знищення локальної пам’яті радянської моделі 1920-х сучасній українській моделі відновлення історичної справедливості, повернення локальних назв і постатей та відмови від тоталітарної символіки.
«Деколонізація — звільнення від імперського наративу. Якщо у 1920-х місто «переписували», щоб підпорядкувати, то сьогодні — щоб повернути власну історію. Для Одеси це особливо важливо. Місто з багатошаровою історією: античною, українською, європейською, імперською У 1920-х його намагалися звести до одного — «радянського» виміру. Сьогодні ж відбувається зворотний процес — повернення багатоголосся історії… Подивіться на список внизу мапи — це не просто перейменування. Це момент, коли Одесу намагалися зробити іншою. І питання, актуальне сьогодні: чиє місто ми будуємо тепер?» — зазначають в УІНП.

Джерело мапи: ГО «Краєвед» https://kraeved.od.ua/map/odessa/odessa-1924.php
Підготувала Амєлія МИЙНОВА