Громадський діяч про зміну в Одесі топонімів, демонтаж пам’ятників та меншовартість
Наприкінці липня поточного року начальник Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер підписав розпорядження про зміну назв понад дев’яноста об’єктів топоніміки в Одесі. І досі у соцмережах і не тільки триває жваве обговорення таких змін, що зокрема коментував одеський громадський діяч, юрист, член робочої групи з питань деколонізації при Одеській ОВА Артем Карташов у своїх соцмережах та для телеканалу «Перший міський», передає інформаційна агенція «Південь сьогодні».
Нагадаємо, що серед противників таких змін в Одесі зокрема був і сам мер Геннадій Труханов, який назвав такі заходи «обнуленням міста» та «відмовою від усього того, що зробило Одесу світовим брендом». Такої думки дотримується й певна частка мешканців, а проти демонтажу пам’ятника Пушкіну та іншим російським діячам культури у місті влаштовували малочисельний мітинг.
«Ми категорично проти зносу пам’ятників і перейменування вулиць на їх честь… Наша задача – нагадати людям, що історія Одеси тримається на цих людях, і знищуючи пам’ять про цих людей, ми знищуємо Одесу», – заявляв тоді учасник акції та журналіст Леонід Штекель.
Водночас у своєму дописі Артем Карташов наголошує, що 90% топонімів в розпорядженні Олега Кіпера – це одесити або повʼязані з Одесою люди:
«Справжні одесити» навіть чути не хочуть, що з Одесою щось повʼязане інше, ніж Пушкін чи Бабель або інший прєуспєвший в москві одесит чи згадавший Одесу росіянин. Для них все українське і одеське, що не повʼязане з москвою чи «всеросійським визнанням» – це настільки другосортне та не заслуговує уваги, що у своїй «піні з рота» місцева влада та її прихильники взагалі упускають момент «а що ж зробили натомість? на честь кого названі нові топоніми?» – вони просто проти, бо керуються навіть не перевіреним фактажем, а російським наративом – навʼязаними міфами, які легко спростувати та перевірити – якщо є таке бажання», – пише він.
Схожим чином громадський діяч висловився і про демонтаж пам’ятників, зауваживши, що цей процес намагаються затягнути через вплив того самого наративу про «велику російську культуру». Водночас Артем Карташов додав, що вважає «перетворення Одеси в хутір» саме періодом до початку декомунізації та деколонізації:
«Затягують з демонтажем, бо це ж символи, які привʼязують Одесу до «великої» на їх думку «російської культури», яка чомусь ототожнюється по вазі зі світовою) Дуже хочеться бути провінцією «вєлікой москви». Тому «перетворити Одесу в хутір» – це про те, що відбувалося з Одесою до процесів декомунізації та деколонізації. Замість власних досліджень ці люди раділи тому, що їх повʼязувало з рф – пантеону «вєлікіх одєсітов», які співпрацювали з режимами та стали символами, на яких базується російська претензія на Одесу. Але так не буде».
У інтерв’ю для каналу «Перший міський» Артем Карташов зокрема ділився думкою, що мова йде про так звану меншовартість – підношення російських діячів та одночасно применшення значення досягнень українських, які на той час не були такими відомими через репресії та тиск з боку російської імперії або радянської влади:
«Для них історія Одеси це виключно Пушкін, Бабель, Катаєв…, тобто це люди, які в межах імперії або радянського союзу досягли якогось на їх думку успіху, тому що працювали в москві, і саме ці люди великі, а місцеві діячі, які так само були талановитими, так само були звитяжними, але їх імена затерла радянська або імперська пропаганда, то вони не великі люди, тому, що вони не пробились в москву. Відповідно це створює ситуацію, коли, на жаль, ці люди звинувачують обласну адміністрацію або прихильників деколонізації в тому, що місто перетворюється на хутір, але більшість нових назв – це якраз відомі успішні одесити на свій час, які боролись за Україну, тому потерпіли репресії. Тому навпаки таким чином (відбувається) історичне відновлення справедливості, і одеські топоніми у більшості носять назви саме одеситів, але тих одеситів, які боролись за Україну, за українську культуру, проти імперії були, в рухах опору… Це така своєрідна меншовартість коли вєлікіє люди у москві, а ми тут, коли нас згадали – дуже класно. Тому, на жаль, ці люди, незважаючи на вторгнення, продовжують перебувати в цьому. І це нормальний природний процес, коли частина суспільства змінюється, а частина не йде шляхом еволюції, залишається в певному часі, себе консервує, і від цього, на жаль, для них нічого хорошого немає».
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
