Чому гагаузи півдня Одещини не говорять вдома рідною мовою та з якими проблемами стикаються вчителі гагаузької
Вчора, 19 березня, начальник департаменту освіти Одеської обласної військової адміністрації Олександр Лончак спільно з головою Асоціації гагаузьких товариств України Юрієм Дімчогло та за участі директорів шкіл гагаузьких сіл Одеської області і вчителів гагаузької мови провели Zoom-конференцію з проблемних питань викладання гагаузької мови.
Зокрема було розглянуто можливості підтримки держави щодо покращення якості викладання та підвищення кваліфікації вчителів гагаузької мови. Про що говорили та які виклики зараз долає гагаузька спільнота в Україні, журналістам видання «Південь сьогодні» розповіла учасниця зустрічі, директорка комунальної установи «Обласний центр гагаузької культури» Ольга Кулаксиз.
– Ольго Семенівно, розкажіть, будь ласка, докладніше про цей захід. Хто саме був присутній на конференції?
– У конференції взяли участь директори шкіл та викладачі гагаузької мови шести сіл Одеської області. Це Виноградівський ліцей ім. Олександра Банєва, ліцеї в селах Кубей, Старі Трояни, Олександрівка, Дмитрівка та Котловина. А ще представники адміністрацій Ізмаїльського та Болградського районів, керівники відділів освіти Кубейської, Катлабузької, Ренійської, Городненської та Болградської громад. У вищевказаних ліцеях гагаузьку мову вивчають як шкільний предмет. Також були представники Бессарабської громади. Там у селах Підгірне, Серпневе та Красне гагаузьку вивчають факультативно, але проводять багато різних культурних заходів. Крім того, до участі в заході була запрошена колишній доцент кафедри тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, громадська діячка Теодора Арнаут. Ну, власне, і Юрій Дмитрович Дімчогло та я.
– Які проблеми у викладанні гагаузької мови є зараз у нас в регіоні? Що саме обговорювали?
– Програма вивчення гагаузької мови у нас розрахована на дві години на тиждень. Є підручники, методичні посібники – можна спокійно вивчати. Але на місцях директори шкіл якось примудряються залишати в учбовому плані лише одну годину. Зазначу, що Олександр Анатолійович звернув увагу на те, що в учбовому плані можна знайти годину, яку потрібно додати для вивчення гагаузької мови. При цьому, Олександрівський ліцей без проблем знаходить можливість віддати дві години в кожному класі з першого по одинадцятий на вивчення рідної мови. Не порушуючи, а навпаки дотримуючись, законів. А деякі директори шкіл кажуть, що батькам не подобається ідея вивчати в школі гагаузьку мову. Тому вони виділяють лише одну годину, аби не мати конфліктів. Створюється видимість, що мова вивчається. Однак ніяких додаткових зусиль, щоб діти справді її вчили, не докладається. Чому для нас це болюча тема? Бо вдома, в родинах, гагаузькою мовою не розмовляють.
– А чому не розмовляють?
– Бо батьки дотримуються думки, що, якщо вдома дитина розмовлятиме російською, вона добре вчитиметься в школі. І це спостерігається давно, І ось вони і досі провадять цю «політику». Однак зараз діти у школі вивчають українську мову. Я вам скажу, що у нас ще зараз є батьки школярів, які самі розмовляють гагаузькою. Але за пару років ми й таких не знайдемо. І це дуже велика проблема. ЮНЕСКО визнало гагаузьку мову загроженою (зникаючою). І держава Україна це визнала у своєму законодавстві. Але це, чомусь, народ не лякає. І коли питають: «а куди діти з цією мовою підуть?»… Але ж достатньо того, що, володіючи гагаузькою, ти відчуватимеш себе представником нації, яка пишається своєю мовою. І я дуже сподіваюсь на те, що ми не дійдемо до рівня ромів, які мають тільки побутову мову. Вони не мають можливості її вивчати. І тут отаке виявляється. Одні директори шкіл бояться, що діти від них втечуть в інші школи, інші – що скажуть батьки. Хоча мова йде лише про виконання Закону України про освіту. І це треба пояснювати батькам.
– Щодо того, куди вони з цією мовою підуть. Є якісь безкоштовні програми навчання для гагаузів у Туреччині? Я маю на увазі вищу освіту.
– Звичайно є. І там не дуже жорсткі умови. Для вступу достатньо знати гагаузьку мову на розмовному рівні. Але у них є інша умова – випускник вищого навчального закладу має повернутися і працювати в Україні.
– А багато випускників шкіл цією програмою користуються?
– Ні. За останні роки навіть жодного випадка такого не знаю. Кілька років тому були. Але у нас багато дітей вступає до Комратського державного університету в Гагаузії, в Молдові. З Дмитрівки за останні роки туди дванадцять випускників поїхали освіту отримувати. Так, там навчання російською. Але вивчають гагаузьку мову, літературу, культуру. І викладачі кажуть, що наші діти дуже відповідально ставляться до навчання. І вже на другому курсі їх відправляють на півроку у вищі навчальні заклади Туреччини, де вони проходять, окрім навчання, і практику з мови. Тобто можливості є. І можливості отримати базу в школі – теж. І вчителі, директори, суспільство мають у цьому дітям допомогти.
– Хто зараз викладає гагаузьку мову у вищезазначених школах? Де ці вчителі самі навчалися?
– Таких фахівців, які б десь навчалися саме викладанню гагаузької мови, у нас в Україні немає. Але це філологи, які отримали вищу освіту з викладання інших мов. У нас тільки в Олександрівці є вчителька, яка закінчила факультет гагаузької мови і літератури в Кишинівському університеті. А інші самостійно опановували мову і зараз її викладають. Я свого часу теж працювала викладачем гагаузької мови. І мені не соромно зізнатися. Я у школі гагаузьку не вивчала. Але я читала, вчила, удосконалювала свої знання. Маючи вищу педагогічну освіту, ми побороли ці складнощі.
– А в цьому плані ніякої підтримки з боку Туреччини не було?
– Для вчителів з України курсів не було. Були лише для вчителів з Гагаузії, коли ще не було Комратського університету. Але це було дуже давно. Однак були організовані курси в Україні. У 2005 році діяли курси підвищення кваліфікації вчителів у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Сертифікати, які ми отримали, давали нам можливість проходити атестацію, як вчителям, які мають відповідну кваліфікацію. За п’ять років ми проходили курси в Одеському обласному інституті удосконалення вчителів. Під час сьогоднішньої зустрічі з Олександром Лончаком ми знову підняли це питання. Зараз Комратський університет готовий прийняти наших вчителів на таке навчання. При чому безоплатно. І викладати стільки годин, скільки буде потрібно. І проживання забезпечити. І навіть екскурсії влаштувати. Олександр Анатолійович пообіцяв, що обговорить питання з адміністрацією Інститута вдосконалення вчителів в Одесі. Або розглядатимуть варіант організації таких курсів в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті із запрошенням викладача Комратського університету. Це питання ще буде обговорюватися, про остаточне рішення говорити дуже рано. Важливо, що ми зараз це питання підняли для обговорення та роботи.
– Повернемося до викладання гагаузької мови та літератури. Скільки все ж виділяється годин на мову, і скільки – на літературу?
– По дві години в кожному класі з першого по дев’ятий на мову, і дві на мову та одна на літературу – у десятому та одинадцятому. Але у будь-якому випадку література викладається паралельно з мовою.
– Наскільки учні забезпечені підручниками?
– Стовідсотково.
– А хто видає ці підручники?
– Держава Україна. Це наші підручники. Я – одна з авторок підручників з гагаузької мови для 1-4 класів. Це працювала одна творча група вчителів-методистів. Підручники для старших класів створювала інша група вчителів, які мають філологічну освіту. Серед них і Людмила Георгіївна Веліксар, яка отримала освіту в Кишинівському державному університеті на факультеті гагаузької мови та літератури.
– Чи є в цих селах в шкільних чи сільських бібліотеках література гагаузькою мовою?
– З тих пір, як почав працювати «Центр гагаузької культури», завдяки його співпраці з Науково-дослідним центром міста Комрат, дуже багато літератури передано в усі школи, де вивчається гагаузька мова. Це в рази більше ніж те, що у нас було в дев’яностих, коли ми починали вивчати гагаузьку мову. Тільки щоб дитина хотіла вчитися, а вчителі – навчати. І книжки, і журнали літературні з творами, з біографіями відомих людей. І підручники складені так, щоб в них були і граматичні, і літературні матеріали. Літературні твори є навіть у підручнику для першого класу, де гагаузька вивчається тільки усно, бо там своя методика. Можна працювати і отримувати задоволення. Не треба бігати шукати матеріали, як ми вночі, аби завтра провести урок. У нас і підручників не було. Але ми працювали, і граматичний матеріал давали на необхідному рівні. І все це завдяки самоосвіті.
– На думку учасників вчорашньої конференції, яку підтримку має зараз надати держава для покращення вивчення гагаузької мови?
– Від держави потрібно надати можливість вчителям гагаузької мови підвищувати кваліфікацію саме за цим фахом. Зараз у них такої можливості немає. Кваліфікацію вони підвищують за освітою – як вчителі української мови, історії. Тобто як викладачі інших предметів, які вони теж викладають. Ось у цьому плані потрібна підтримка. І є ще один момент. Після початку повномасштабного вторгнення ми опрацювали підручники за 1-4 клас. Ми прибрали весь матеріал, який має зв’язок з агресором – казки, прислів’я. І додали новий матеріал, осучаснили, так би мовити. Для підручника для третього класу додали аудіоматеріали. Ми працювали у посиленому темпі, нам навіть терміни виставили. Але ці підручники і досі не надруковані. Вони пройшли конкурс, отримали рекомендацію Міносвіти. Але коштів надрукувати їх у держави немає. З підручників для старших класів надруковано оновлений лише для п’ятого класу. Ми чекаємо підтримки від держави, але, якщо не вийде, шукатимемо інші джерела фінансування.
Діана ГЕРГІНОВА
