«Герої Одеських вулиць»: створено довідник з відповідями на розповсюджені питання щодо деколонізації обласного центру
Більш ніж вісімдесят об’єктів топонімів Одеси в рамках деколонізації зазнали перейменувань згідно з розпорядженням начальника Одеської ОВА Олега Кіпера. З того моменту розпочалися палкі обговорення доречності змін, а дещо пізніше, восени, противники демонтажу пам’ятників та перейменувань вулиць, названих на честь російських культурних діячів, виступили навіть із зверненням до ЮНЕСКО. Не підтримав тоді таке рішення начальника обладміністрації і міський голова Геннадій Труханов. Для того, щоб відповісти на деякі популярні питання з приводу процесу деколонізації в Одесі та пояснити кожне конкретне рішення щодо його доцільності, а також розвінчати міфи на цю тему, громадські діячі й фахівці у галузі історії, культури та права, зокрема – учасники робочої групи з питань перейменувань, створили довідник «Герої Одеських вулиць».
Про публікацію довідника повідомили у своїх соцмережах адвокат, голова ГО «Історія. Культура. Демократія», а також член робочої групи від ГО «Об’єднання добровольців Одещини» та ГО «Ветеранс хаб Одеса» Артем Карташов та голова ГО «Зелений лист» Владислав Балінський, передає видання «Південь сьогодні».
Довідник містить 515 сторінок та покроково пояснює, чому меморіалізація постатей та подій впливає на формування національної свідомості, як одеська влада намагалась зберегти пам’ять про імперських та радянських діячів, що таке імперська політика, русифікація, українофобія та які об’єкти топонімії підпадають під закон про деколонізацію. Окремо у довіднику розглядаються міфи та обвинувачення стосовно відповідного розпорядження начальника Одеської ОВА, а також питання того, чи насправді питали в одеситів, та чи «на часі» ці процеси. Крім того, пояснили й чому нейтральні або абстрактні назви свідчать про відсутність позиції, що у майбутньому може бути трактовано іншим чином, та «за що» у перелік перейменувань потрапили ті чи інші російські діячі.
Далі наведемо кілька цитат з довідника «Герої Одеських вулиць», які надають відповідь на популярні твердження противників деколонізації Одеси.
«Переписування історії» та «обнулення ДНК Одеси»
Про «обнулення міста» та «відмову від усього того, що зробило Одесу світовим брендом» зазначав у відповідь на розпорядження Олега Кіпера мер Одеси Геннадій Труханов, а трохи згодом такі тези лунали під час малочисельних пікетів противників демонтажу пам’ятників та змін назв вулиць російським культурним діячам й у листі до ЮНЕСКО. На цю тему у довіднику навели кілька аргументів:
1) Не можна назвати процес деколонізації «переписуванням історії», оскільки нова топоніміка не створює жодних нових міфів, а лише включає у мапу міста українських, єврейських і кримськотатарських постатей, які є жертвами або ж борцями з російським і радянським режимом, великими літераторами, науковцями чи митцями.
2) Перейменування, що відбулося, «обнуляє» лише російську версію Одеси, а не Одесу загалом.
3) Дивно, але теза про кладовище теж іноді лунає. Нас намагаються переконати у тому, що нові назви перетворюють топоніміку міста на «масове поховання».
4) Але ж вулиці називають виключно на честь померлих, і Ільфа з Петровим та Пушкіна вже давно немає в живих. Проте, перебуваючи у назвах одеських вулиць, вони продовжують свою роботу на імперію — досі залишають частину населення Одеси у полі впливу російських наративів.
«Це наступ на мультикультурність»
1) Робоча група не керувалась національною ознакою.
2) У виданому головою ОВА розпорядженні разом з українцями представлені єврей Менделе Мойхерсфорім — тепер він знаходиться на мапі разом із Володимиром Жаботинським, Іцхаком Рабіном і вулицею Єврейською, кримські татари Решат Аметов та Номан Челебіджіхан.
3) Мультикультурність — це про співіснування в єдиному просторі різноманітних культурних утворень, а не про домінування російсько-радянсько-імперського наративу.
4) Іронічно, але теза про перетворення Одесу на хутір чи село зайвий раз демонструє, що місцева влада та частина одеситів стали на захист саме «російської версії історії Одеси», існування яких вказує на Одесу, як на «російську провінцію». Натомість близько 90% нових назв — це одесити або пов’язані з Одесою діячі і лише кілька з них — це загальнонаціональні визначні постаті, Саме вони – це та історія Одеси, яку винищили, вичистили, зареготали та оббрехали прислужники імперій.
«Ми не можемо віддати путіну Пушкіна, Жванецького, Бабеля…»
Неодноразово лунала думка й про те, що відмова від російських культурних діячів – це нібито «подарунок» країні-агресору. Однак, як наголошують автори довідника, насправді ці постаті ніколи й не належали Одесі та, безпосередньо, Україні:
1) не можна віддати те, що нашим ніколи не було – у Пушкіна, Буніна та інших є своя батьківщина, яка має їх шанувати, але у Святослава Караванського чи сім’ї Глодан іншої Батьківщини, ніж Україна, немає, тому де, як не в їхньому рідному місті — Одесі, їх вшанувати?
2) Практично жоден із тих, чиї імена зникли з топонімічної мапи Одеси, ніяк з Україною себе не асоціював, — це були і є російські радянські письменники, які з Одесою пов’язані лише за фактом народження або ж певним періодом творчості, що ставило Одесу у позицію «російської провінції» -великі люди лише ті, «хто потрапив у москву, Петроград та ін.»
3) І Пушкін, і Катерина ІІ, і Жванецький — це, звісно, частина історії Одеси, проте місце історії — в музеях, підручниках та бібліотеках. А топонімія та пам’ятники — це найвища форма вшанування, і пов’язаний з Одесою літературний доробок не може переважити боротьбу з українською незалежністю сто років тому та глорифікацію і виправдання тоталітарних режимів.
«Не на часі»
Нерідко можна зустріти твердження про те, що декомунізація – це потрібний крок, проте тільки після завершення війни. Таку саму думку промовляли під час мітингу противники демонтажу та перейменувань, запропонувавши тимчасово закрити ці пам’ятники щитами і повернутися до питання через деякий час після Перемоги. У довіднику громадські та культурні діячі, науковці та інші автори нагадали: війна триває з 2014 року, і коли за такою логікою стане «на часі» – невідомо:
1) війна триває вже 10 років і на разі важко спрогнозувати час, коли ми здобудемо перемогу;
2) до 2024 року – жодної вулиці на честь загиблих учасників російсько-української війни не назвали міська рада та міський голова.
3) водночас, ОВА мала обовʼязок виконання закону «про деколонізацію» у чіткому часовому проміжку – з 27.04.2024 по 27.07.2024р., тобто у відведений строк у будь-якому разі мало бути здійснено перейменування, то чому ж не назвати вулиці іменами сучасних героїв?
4) Процес деколонізації не зупиняє вирішення будь-яких інших питань – будь-то боротьба з корупцією чи захист культурної спадщини. Все у ваших руках і залежить від вашої вимогливості.
Також у цій роботі можна побачити пояснення по кожному перейменуванню обʼєктів топоніміки в Одесі, над яким при Одеській ОВА працювала робоча група. Нагадаємо, раніше ми ділилися, як до російської імперської політики відносяться такі діячі культури, як Бабель, Олеша, Інбер, Бунін, Паустовський, Катаєв, Ільф і Петров – за посиланням.
Завантажити довідник «Герої Одеських вулиць» можна за посиланням – https://bit.ly/3ZWYR05.
Серед тих, хто взяв участь у створенні довідника:
Дмитро Пєтков – головний спеціаліст департаменту культури, національностей, релігій та охорони обʼєктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, секретар робочої групи.
Олександр Музичко – доктор історичних наук, професор, співробітник КУ «Одеський обласний центр патріотичного виховання дітей та молоді», доцент кафедри археології, етнології та всесвітньої історії ОНУ ім. І.І. Мечникова, член робочої групи.
Тарас Гончарук – доктор історичних наук, професор, доцент кафедри історії України та спеціальних історичних дисциплін ОНУ ім. І.І. Мечникова, член робочої групи.
Ярослава Різникова – заступник начальника управління – начальник відділу культури, національностей та релігій департаменту культури, національностей, релігій та охорони обʼєктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, голова робочої групи.
Олександр Шишко – доктор історичних наук, професор кафедри філософії, психології, політології та права Одеської державної академії будівництва та архітектури, член робочої групи.
Вʼячеслав Кушнір – доктор історичних наук, декан факультету історії та філософії ОНУ ім. І.І. Мечникова, заслужений працівник освіти України, член робочої групи)
Микола Сторожук – учасник бойових дій, начальник відділу (сектору) в Одеській області Мінветеранів (2018-2023), полковник у відставці, заступник голови ГО «Ветеранс Хаб Одеса», член робочої групи
Сергій Гуцалюк – учасник бойових дій, військовослужбовець ЗСУ, начальник першого (кол. південного) міжрегіонального відділу Українського інституту національної памʼяті, член робочої групи
Ірина Бірюкова – генеральний директор Одеської національної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України, учасниця робочої групи.
Олена Олійник – директор департаменту культури, національностей, релігій та охорони обʼєктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.
Владислав Балінський – голова ГО «Зелений лист», громадський діяч.
Катерина Мусієнко – голова ГО «Робимо вам нерви», громадська діячка.
Артем Карташов – адвокат, голова ГО «Історія. Культура. Демократія», а також член робочої групи від ГО «Об’єднання добровольців Одещини» та ГО «Ветеранс хаб Одеса».
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Перше фото – ілюстративне
