У Білгороді-Дністровському прощаються з маркерами російської імперії та пропонують вшанувати українських постатей: як Марко Кропивницький пов’язаний з містом
Білгород-Дністровська міська рада повідомила ГО Деколонізація. Україна, що в Аккерманській фортеці зняли низку вивісок російською мовою і зокрема дві таблички про «башту Пушкіна». Про це повідомили у соцмережах проєкту «Аккерманіка: про Білгород—Аккерман та Буджак», передає видання «Південь сьогодні».
Башта була збудована у XV столітті і за часів Османської імперії її називали «башта розваг». У нумерації, прийнятій серед сучасних істориків, — башта №20.
Учасники проєкту «Аккерманіка» висловилися на користь процесу деколонізації та запропонували замість російських імперських символів популяризувати українських культурних та історичних постатей, як, наприклад, Марк Кропивницький, зокрема відомий як засновник «Театру корифеїв»:
«Схвалюємо ці кроки у процесі деколонізації міста і позбавлення від маркерів «русского міра». Замість російського імперського міфу заохочуємо до поширення української культури й історії — наприклад, про Марка Кропивницького в Аккермані, який виступав тут на початку своєї театральної кар’єри, організував хор у Вірменській церкві і давав свої останні гастролі незадовго до смерті. Кропивницький — засновник «Театру корифеїв», з його іменем пов’язані становлення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії. Його прізвищем названо місто Кропивницький. Мусимо берегти українську культуру, яку цілеспрямовано намагаються знищити росіяни, і підтримувати Сили оборони України, що стримують навалу «русского міра» безпосередньо на фронті», – йдеться у дописі.
На сайті проєкту «Аккерманіка» розповіли детальніше про зв’язок Аккерману із засновником «Театру корифеїв». Зокрема повідомляється, що саме тут він робив свої перші кроки в театрі, а 1910 року востаннє виходив на сцену.
Виступи в Аккермані на початку театральної кар’єри
У 1871—1873 роках Марко Кропивницький, тільки-но розпочавши свою професійну театральну кар’єру, працював у народному театрі графів Моркових та Чернишова в Одесі. Тоді стан українського театру був досить складним: він перебував, як сам Кропивницький писав, у «посліднім іздиханії», а репертуар був дуже обмеженим. Влітку Марко Лукич виїздив на гастролі до Аккермана:
Прослужив я в Одесі мало не три зимових сезони, виїзжаючи на літо з товариством поблизу від Одеси — в Аккерман, наприклад…
В «Автобіографії (за 65 років)» Марко Лукич згадував:
Всю трупу взяв у Моркових на будучий зимовий сезон содержатель цирка Сур; я теж умовився з ним на зиму, а на літо виїздив з компанією в Акерман.
У 1873 році в місті відбувся бенефіс молодого актора, на якому ставили українську оперету «Чорноморський побит». Збереглася афіша цього виступу.
Помешканням для вистав слугувала комора, відведена для зсипання хліба. Як писали про це журналісти у 1910 році: «Про театр тоді ще й гадки не мали».
Окрім театральних виступів, Марко Кропивницький також знаходив час для відпочинку та захоплень. Так, у листі до товариша дитячих років Є. Є. Мчикова від 27 листопада 1873 року він згадував: «А я, брате, в Аккермані полював, і добре. Там переважно болотне полювання».
Хор у Вірменській церкві
Під час свого перебування в Аккермані у 1873 році Марко Кропивницький жив недалеко від Вірменської церкви Успіння. Після того як відвідав її декілька разів, він запропонував оновити традиційне одноголосне виконання вірменських піснеспівів і перетворити їх на багатоголосні хорові композиції. Марко Лукич переклав на європейські ноти кілька пісень, включаючи шаракани (вінчальні піснеспіви), і організував чотириголосний хор.
Всього за три місяці хор почав регулярно виступати під його керівництвом та викликав велике захоплення серед місцевих прихожан. Як зазначали очевидці, «під час зворушливого співу» хору Кропивницького аккерманці слухали всю обідню та «благоговійно розходилися по домівках».
Слава про хор Кропивницького розійшлася по всій Бесарабії та дійшла до Одеси й інших центрів вірменських колоній Причорномор’я. Коли про хор дізналися в Кишиневі, де знаходилася кафедра єпархіального начальника Нахічевано-Бесарабської вірменської єпархії, вищі духовні ієрархи різко виступили проти реформи. Вони аргументували це традиційними принципами: «Єдин бог — єдин глас».
Для припинення цієї «нової практики» до Аккермана терміново прибув архімандрит Саргіс Тер-Гаспарян у супроводі настоятеля одеської вірменської церкви Іоаннеса Татсізянца: їхньою метою було зупинити «богопротивну затію». Однак місцева вірменська громада підтримувала Кропивницького та настоятеля церкви і стала на захист нововведень.
На вимогу громади архімандрит дозволив провести обідню у своїй присутності за участі хору Кропивницького, проте не змінив своєї думки. Того ж дня було видано розпорядження про заборону партесного співу в аккерманській вірменській церкві, при цьому дозволеним лишили хорове виконання шараканів — аби уникнути конфлікту з місцевими прихожанами.
Станом на 1910 рік у Вірменський церкві зберігалися два рукописи: літургія під назвою «Партитура Марка Лукича господина Кропивницького, вчителя вірменського церковного співу», датована 1873 роком; та збірник різних нотованих піснеспівів під назвою «Книга священих піснеспівів, складена за європейськими нотами 1873 р. спадковим дворянином, композитором Маркосом Гhукасяном Khрабивницьким».
1876 — Емський указ
30 травня 1876 року російський імператор Олександр ІІ у місті Емс підписав таємне розпорядження про повну заборону українського письменства. Заборонялося друкувати книги українською мовою, викладати її в школах, ставити вистави та співати українські пісні.
Сумна звістка застала Марка Кропивницького в Катеринославі, де він працював режисером і актором. Заборона на український театр тривала понад 5 років. Через це Кропивницький змушений був грати в російських трупах та переграв близько 500 ролей російською мовою.
1881 року під впливом громадськості та зокрема Марка Лукича було частково послаблено заборону на українські драматичні твори. Дозволили ставити п’єси та виконувати пісні, але лише з дозволу місцевої влади. Окрім цього, після кожної української вистави обов’язково мала йти російська п’єса з такою ж кількістю дій.
1882 року Марко Кропивницький заснував професійний український театр — «Театр корифеїв», який визначив розвиток української сцени на десятиліття. На фото — трупа Кропивницького у другій половині 1880-х.
Останні гастролі та прощання з Аккерманом
У 1910 році Марко Кропивницький здійснив гастролі з трупою Т. П. Колесніченка в театрі Сибірякова в Одесі. Одеські газети широко висвітлювали їх.
Тоді ж аккерманський діяч театру Лучинський запропонував Кропивницькому виступити в Аккермані, і 3 (16) квітня 1910 року Марко Лукич вирушив до Аккермана для проведення гастролей. Разом із ним поїхали його син Костянтин із дружиною Марією та актори Лідія Мацієвська, Петро Варакін і Михайло Кравець. Протягом двох днів Марко Кропивницький виступав на сцені міста з постановками «Глитай», «Невольник» і «По ревізії».
Є наступний спогад про ці виступи:
Грав тут Марко Лукич першого разу в «Глитаї», наступного — в «Невольнику» й «По ревізії». Надто сильне враження залишив він у ролі Коваля. Багато задушевного було в його виконанні, а подеколи не можна було слухати його без сліз. Майстерною грою в ролі старшини в одному з кращих своїх водевілів «По ревізії» він викликав у залі незмовкаючий регіт. По закінченні вистави молодь довго не розходилася, без кінця викликаючи улюбленого актора й письменника.
Хто міг би подумати, що Марко Лукич виступає цього вечора на сцені востаннє, що через декілька днів його не стане.
Коли Марко Кропивницький вертався з Аккермана в Одесу, він сильно захворів: під час поїздки протягом дев’яти годин їхав катером до Овідіополя, а потім усю ніч кіньми — до Одеси. По прибутті того ж дня він мав зіграти у виставі «Невольник». Хоча грати він уже не міг, але прибув хворий до театру, щоб особисто оголосити публіці про свою хворобу та попросити вибачення. Марко Кропивницький переживав, аби публіка не подумала, що її обдурили.
8 (21) квітня 1910 року Марко Лукич помер у поїзді, коли їхав з Одеси до Харкова. Похований у Харкові.
Спадщина, яку ми маємо пам’ятати
Марко Кропивницький, засновник професійного українського «Театру корифеїв», долав численні перешкоди, включаючи Емський указ 1876 року, що забороняв українську мову та театр. Йому вдалося відродити українську сцену і подарувати нам безсмертні п’єси та традиції, які живуть і сьогодні.
«Його сторінка в історії Білгорода-Дністровського — це нагадування про те, як українська культура розвивалася навіть у найскладніші часи. Сьогодні, коли триває війна, іде процес деколонізації, й ми позбавляємося маркерів «русского міра» в нашому місті, варто більше розповідати про українську історію й культуру — які так цілеспрямовано намагається знищити росія. На честь Марка Лукича в Білгороді-Дністровському названа вулиця Марка Кропивницького. Було б доречно встановити і пам’ятну табличку біля Вірменської церкви, де він колись організував багатоголосий хор, щоб підкреслити зв’язок корифея українського театру з містом. Вшанування Марка Кропивницького у публічному просторі допоможе краще усвідомити його значення для нашої культури», – зокрема наголошує «Аккерманіка».
Довідково: «Аккерманіка», як йдеться на сайті проєкту – це вільна енциклопедія про Білгород-Дністровський та його околиці, а саме про історію та культуру краю і про людей, які творять цю історію.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
