З молебнем, урочистими промовами та святковою трапезою: як бессарабські болгари у минулому відзначали День слов’янської писемності і культури
За два дні, 24 травня, науковці різних країн, зокрема і України, відзначать День слов’янської писемності і культури. Це свято приурочують до дня вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – слов’янських просвітителів та провідників християнства.
В багатьох школах на півдні Одещини, де мешкають представники болгарської діаспори, урочистості проведуть болгарською мовою. Учні одягнуть національні костюми та обов’язково виконуватимуть болгарські пісні. Відео та фото виступів, як це прийнято зараз, будуть опубліковані в тематичних групах в соціальних мережах. Тому побачити їх зможуть багато людей, які в цей день не мають змоги доєднатися до святкування.
А як відзначали День слов’янської писемності і культури в Бессарабії раніше? Сторіччя та більше тому? На це питання підготував відповідь доктор історичних наук, голова Наукового товариства болгаристів Республіки Молдова Іван Думініка.
«Вшанування просвітницької діяльності братів Кирила та Мефодія має давню традицію серед бессарабських болгар. Започаткували її ще в середині XIX століття. Зазначимо, що тоді офіційно вшановували пам’ять святих слов’янських просвітителів Кирила та Мефодія за старим стилем – 11 травня, тоді як сьогодні, ми відзначаємо цей день за новим стилем, який припадає на 24 травня.
Про велике значення саме цього свята для бессарабських болгар і болгар загалом, вказав громадський діяч Панделі Кісімов (1832–1905), який зазначив: «Свято св. Кирила та Мефодія було прапором, під яким збиралися борці за болгарську народність для того, щоб витягти та відокремити її від грецької народності». Тут же він продовжив: «це свято, як епідемія охопило всю країну (Болгарію – І.Д.)…, потім ця епідемія вийшла за її межі для того, щоб знайти сприятливий ґрунт… першими на її шляху були колоністи з Бессарабії і саме ті , хто проживав у Болграді».
Справді, поза Болгарією, вперше свято на честь Святих Кирила та Мефодія відзначили 11 травня 1863 року у Болграді – культурному центрі бессарабських болгар. Цього дня у місцевому Спасо-Преображенському соборі відбулася божественна літургія. Зазначимо, що у період 1856–1878 років пруто-дунайська частина південної Бессарабії разом із такими містами, як Болград, Кагул та Ізмаїл входила до складу Об’єднаних князівств Молдови та Валахії.
Вже наступного 1864 року 11 травня до проведення урочистостей доєдналося і Болградське центральне училище, духовними покровителями якого були слов’янські першовчителі св. Кирило та Мефодій. Саме цей навчальний заклад надалі став основним організатором та «спонсором» цих урочистостей. Цікавим є докладний опис сучасником того, як тоді в Болграді відзначали пам’ять рівноапостольних братів св. Кирила та Мефодія.
Так, за інформацією газети «Българска пчела», що видавалася в місті Бреїла, цього урочистого дня у Болградському соборі зібралися представники адміністрації міста на чолі з префектом Янко Панаєтеску, місцевої інтелігенції, викладачі та учні. Учні Центрального училища, тримаючи шкільний прапор у руках, розташовувалися у центрі храму. Шкільний прапор складався з трьох смуг: сірого, червоного та жовтого кольору. У його центральній частині на темному тлі золотими друкованими літерами виднівся напис: «СЛАВЯНСКИ ПРОСВЯТИТЕЛИ СВ. КИРИЛЛА И МЕТОДIЯ!».
Навколо учнів Центрального училища, тримаючи зелені гілочки в руках, стояли учні з інших болградських навчальних закладів. Після проведення молебню почали залишати собор наступним чином: спочатку вийшли учні болградських шкіл, за ними пішов гарнізон, який музичним маршем вітав вихід з церкви префекта та інших чиновників, потім йшли учні Центрального училища і після них вже пішли народ, що залишився.
З таким церемоніалом усі вирушали до Центрального училища, де в прикрашеному квітами та гілочками актовому залі були встановлені ікони св. Кирила та Мефодія, а також портрет князя Олександра Іоанна Куза, об’єднувача Дунайських князівств. Тут настоятель Болградського собору отець Никифор разом із церковним клиром окропили святою водою всіх присутніх. Потім в офіційній частині урочистості виступили з промовами вчитель слов’янської мови Т. Ікономов та учень VI класу Д. Греков.
Останній особливо запам’ятався своїм виступом, невипадково його мова пізніше буде повністю опублікована на сторінках вищезгаданої бреїльської газети. У цьому контексті відзначимо, що цим учнем був Димитар Греков, який за 25 років стане прем’єр-міністром у вже звільненій Болгарії (займав цей високий пост у період з 30 січня до 13 жовтня 1899 року). Урочисту промову вчителя Теодосія Ікономова було опубліковано того ж року в окремій брошурі, після чого поширювалося навчальними закладами краю.
Після закінчення урочистих промов, святкова процесія попрямувала до навчальних класів Центрального училища, а потім і до прилеглої Школи для дівчаток та інтернату, де церковнослужителі також здійснили обряд окроплення святою водою. Після цього, Опікунська рада Болградського центрального училища запросила гостей та учнів на святковий обід, організований у міському парку. Тут заходи продовжились на тлі болгарських народних пісень та хороводів. Перед тим, як усі почали трапезувати, з промовою виступив болгарський відродженець Панделі Кісімов, який також висловився «відповідно до хвилини і місця».
Про народний характер цього свята для болградців свідчить сучасник, який написав про все той же день, наступне: «Сивовласі старі люди стояли на чолі народних хороводів, співали народні пісні і особливо раділи, що дочекалися побачити, як відзначають це народне свято».
Справді, як зазначають джерела, і надалі болградці також урочисто відзначали дні пам’яті Святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Так, наприклад, у 1866 році захід запам’ятався емоційною промовою, вимовленою перед присутніми директором Болградського центрального училища Василем Бероном. Більше того, пізніше його виступ було видано окремою брошурою у друкарні того ж училища.
Оскільки вшанування Кирила і Мефодія в 1867 році збіглося зі святкуванням сходження на румунський престол монарха Кароля I, то свято провели днем раніше, 10 травня, об’єднавши цим обидві урочистості.
У 1870 році вже традиційна програма заходів зазнала змін у зв’язку з тим, що до неї було включено виступ училищного театру. Таким чином, в урочистий день болградці отримали нагоду побачити п’єсу болгарського драматурга Добрі Войнікова «Хрещення преславського двору».
Святкували день 11 травня і в Ізмаїлі, де також була значна кількість городян болгарського походження. За повідомленням російських дипломатичних агентів, в 1869 році в день свята тут перед публікою були вимовлені дві мови російською і болгарською мовами.
У бессарабсько-болгарських колоніях заходи проходили скромніше, обмежуючись лише божественною літургією та традиційною трапезою з печеним бараном.
Згодом це спочатку церковно-шкільне свято для бессарабських болгар набуває політичного характеру. Цього дня у своїх промовах представники місцевої інтелігенції закликали болгар до національного єднання та боротьби за звільнення Болгарії від османського ярма.
Слід зазначити, що бессарабські православні миряни також шанували рівноапостольних братів Кирила та Мефодія. Так, наприклад, наприкінці XIX століття, коштом парафіян селища Кубей Аккерманського повіту було придбано ікону св. Кирила та Мефодія для місцевої церковно-парафіяльної школи. Згідно з джерелами, вона розміщувалася на розташованому в одному з класів ківоті.
Таким чином, вищевикладений матеріал показує, що у болгар Південної Бессарабії пам’ять про слов’янських вчителів не тільки зберігалася, а й популяризувалася. Як правило, ініціаторами урочистостей, пов’язаних з 11 травня, були священнослужителі, потім до його організації були залучені вчителі та учні. Важливо, що окрім усього цього у цей день говорилося не лише про життя та діяльність слов’янських першовчителів, а й порушувалося питання про значущість їхньої місії для єднання всього слов’янства, питання, яке залишається актуальним у наші дні».
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
