Чому Вилкове може залишитися без бізнесу, який успішно працював та годував містян більше чверті століття
«Час йде, і якщо нам зараз не дадуть ліміти, нам усім доведеться закриватися». З такого сумного прогнозу розпочав розмову з журналісткою видання «Південь сьогодні» директор ТОВ «Укррид» Віктор Жигарев.
Пояснимо читачам, що йдеться про ліміти на заготівлю очерету – ресурсу, що фактично є одним з «трьох китів», на яких тримається економіка Вилкового. Одразу зауважимо, що іншим двом «китам» зараз теж не солодко: про проблеми, з якими стикаються рибалки, ми писали неодноразово, а що до туризму – то тут і пояснення зайві. Але повернемося до очерету.
Отже, щорічно у жовтні Дунайський біосферний заповідник подає до профільного міністерства, що займається питаннями екології (зараз Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України) запит на отримання лімітів на заготівлю очерету. І вже на підставі лімітів «очеретяники» – підприємства, які його викошують та переробляють – отримують дозволи від департаменту екології Одеської ОДА. На перший погляд нічого складного. Але…
«Ми заготовляємо очерет, який є відновлювальним ресурсом. Він відновлюється щорічно. А за рік він вже втрачає свої властивості. А за два роки від нього одні збитки. Він починає гнити, виділяє сірководень. Протоки заростають. Раніше старий очерет випалювали, зараз це заборонено. Ще раніше очерет викошували ще зеленим. Потім сушили і складали у скирти, як солому. Ним годували худобу. Це коли господарства були. Такий був традиційний уклад життя в регіоні. І коли створювався заповідник, цей уклад – риболовлю та заготівлю очерету – обіцяли зберегти. Свого часу з очерету будинки звидили, очеретом і накривали», – розповідає Віктор Ілліч.
Але… Ліміти на заготівлю очерету заповідник цьогоріч не отримав. Як, власне, й інші установи цієї категорії по всій Україні. За словами нашого співрозмовника, йдеться про порівняно невеликі території, наприклад у Маяках.
«У рибалок тили міцніше. У них є своя асоціація, у них Держрибагентство. У нас нічого такого немає. І, якщо раніше очеретом займалися з десяток підприємств, то на сьогодні нас у Вилковому лишилося усього три. Є ще підприємець, який працює на озері Китай, але це вже не територія заповіднику. Останніми з Вилкового пішли кияни – підприємство «Кейс». Воно стабільно працювало, мало добру базу. Без роботи залишилося, ну це важко зараз сказати, але людей десь двадцять. Останнім часом ж ще є проблема з нестачею людей. Колись у нас і по сорок працівників на підприємстві було. А останні два роки дефіцит робочих рук, ми вже жінок до роботи на комбайнах залучаємо. Вантажниками… Комбайнери – чоловіки. У комбайнера має бути посвідчення тракториста. А жінки зрізану сировину складають», – пояснює особливості роботи Віктор Ілліч.
Читач спитає: то що ж з лімітами? Не надали, а чому? На це питання очеретяникі самі шукають відповідь вже півроку.
«Чіткого пояснення міністерство поки не надало. До цього вони відписувалися, що ми наносимо збитки довкіллю. То лебеді там сідають на скошений очерет і розривають собі животи. Останнє, про що нам писали, що таким чином «знищуються місця відпочинку перелітних птахів». Ми працюємо десь на одному-двох відсотках території заповіднику. Це щоб було зрозуміло. Птахи сідають на відпочинок десь на відкритих територіях, але точно не в щільний очерет», – каже директор підприємства.
Через бюрократичні перепони очеретяники не змогли працювати у перші два місяці поточного року. Далі заготівля очерету у будь-якому випадку заборонена, адже починається ріст молодої рослинності та сезон розмноження птахів і тварин. Якщо ліміт не погодять і зараз, то піде за водою і заготівельний сезон у грудні. Кажучи простіше, підприємства у поточному році не працюватимуть жодного дня. Що ж буде з нескошеним очеретом, ми писали вище.
«У минулому році дозвіл у нас був. Тож ми у грудні 2025-го встигли попрацювати тижні зо два. Дозволи видають, починаючи з 15 листопада. Так триває вже 25 років. Але клімат за цей час змінився. У позаминулому році у нас були проблеми. Ми почали скошувати очерет на початку грудня, а він ще зелений. Ми його експортуємо, а там є вимоги. Там вологість має бути не більше двадцяти відсотків. А в нас тридцять. Ну і були в нас проблеми. Ми залишали його сохнути, а переробляли заготовлений у минулому сезоні. Але той, що висихав у нас на підприємстві, він вже не тієї якості був. Так ось, у минулому році ми почали працювати десь 15 грудня, от якраз два тижні і працювали. Ну і в нас був якийсь запас, який переробляли на початку 2026-го. Це п’ять-шість жінок працювало», – ділиться незавидними результатами роботи у поточному році Віктор Жигарев.
У минулому ж році усього – тобто у січні, лютому та грудні – ТОВ «Укррид» викосило 424 га площі. Ліміт при цьому становив 985 га. Тож фактично освоїли менше, ніж половину.
Далі, якщо ми вже заговорили мовою цифр, трохи статистичних даних, наданих підприємством.
У 2025 році ТОВ «Укррид» сплатило 66 272,00 грн військового збору, 159 168,00 грн ПДФО, 48 620,00 грн податку за оренду майна, а також 37 482,00 грн податку на прибуток за минулий 2024 рік. Усього це 578 485,00 грн, з яких в місцевий бюджет пішло 245 270,00 грн.
Зрозуміло, що викосили б більше – сплатили б більше. Але не встигли.
«На 2025 рік заповідник передав нам ліміти 26 грудня 2024-го. Далі, як цього вимагає законодавство, ми подали документи на отримання дозволів до Одеської ОДА. І отримали ті дозволи 14 лютого. Працювати ми змогли з цього дня і до 1 березня, тобто чотирнадцять днів з тих двох місяців, які ми мали цей очерет косити. Що ми могли встигнути? Є ж ще дощі, інші погодні нюанси. Ми ризикували і намагалися заготовити якомога більше. Бо те, що ми заготовимо, то наш заробіток на весь рік. А у грудні, я вже вам розповідав, очерет виявився зеленим. Тож знов працювали два тижні. Тож ми ані ліміт засвоїти не встигаємо, ані забезпечити себе необхідною сировиною для роботи», – пояснює Віктор Ілліч.
Очерет, який добувають з таким трудом, вилківські підприємці експортують до Європи. Звісно, за валюту.
Європейські підприємці готові давати чималі суми за перероблений очерет – очищений від зайвої рослинності та розсортований. З цих грошей вже 25 років працівники підприємств отримують заробітну плату, а бюджет – надходження.
«У нас контракт з Riethandel E. Prosman B.V. Це Нідерланди. Ось усі ці 25 років. У зараз у нашого партнера виникло питання: а що ж робити? Зараз і в нього збитки, і в нас збитки. І він не розуміє, як планувати роботу на наступний рік. Так, він ще працює з китайцями. Але він забирав у нас все, що ми встигали заготовити та переробити. Наш очерет набагато кращий за якістю, ніж китайський. Це вони самі казали, коли приїздили. А раніше вони кожного сезону нас відвідували. А потім перестали, бо робота вже налагоджена і всі питання можна вирішити телефоном. А щодо якості, то навіть у нас очерет, що росте у дельті Дунаю, і той, що росте на якихось озерах, він же всюди росте, навіть біля доріг, це різний очерет. На солончаковому ґрунті він більш твердий. Але він їм не підходить. В стеблах лишається сіль, а вона притягує вологу. Тож служить такий очерет менше. А так ми очерет сортуємо за висотою, товщиною. Теж непростий процес», – розкриває секрет привабливості саме дунайського очерету директор підпримства.
Очеретом у Нідерландах накривають будинки. Саме так, використовують природну сировину замість модної в нас черепиці з металу та різних сучасних матеріалів.
«Раніше з Нідерландів до нас, до Вилкового приїздили майстри, які вчили технології виготовлення покрівлі наших хлопців. Вони, до речі, всі повиїздили ті хлопці. І зараз працюють в Європі. У нас такі покрівлі хіба в ресторанчиках якихось роблять. І все. По-перше, це дорого. Це набагато дорожче, ніж покрити металочерепицею. Але це екологічно чисто, і Європа за цим женеться», – додає Віктор Ілліч.
Як взагалі вилківський очерет став таким популярним у Нідерландах, ми розповімо вам наприкінці статті. Повірте, історія цікава і варта уваги. Тож, як кажуть, не перемикайтеся. А ми поки йдемо далі.
З попереднього тексту в читача може скластися враження, що у проблемах очеретяників винен заповідник. Адже це все екологи надають аргументи про нібито травмованих птахів, що лишаються без місць перепочинку. А економіка – то не їхній клопіт. Так, екологи, але точно не місцеві.
Наші журналісти неодноразово спілкувалися з директором Дунайського біосферного заповідника Олександром Волошкевичем. І ми точно можемо сказати, що Олександр Миколайович двома руками за ведення господарської діяльності на територіях установи. Звичайно там, де це дозволено. І, як ніхто інший, директор заповідника знає, якими є наслідки заростання очеретом узбічь, протоків, надмірної території дельти. Бо, будемо відверті, за перепочинок птахів переймаються ті, хто живе від заповіднику за сотні кілометрів. А на вогонь, який миттєво охоплює десятки та сотні гектарів, куди не може під’їхати пожежний автомобіль, Олександр Волошкевич дивиться з вікна власного кабінету та власного будинку.
На момент, коли ми почали роботу над цією публікацією, Олександр Миколайович перебував у відпустці. Тож ми поспілкувалися з його заступником Василем Федоренком.
«Все йшло за схемою, за якою ми працюємо з 1999-го року, коли в нас цей бізнес розпочав свою роботу на території заповідника. Законодавство з тих пір суттєво не змінилося. Ми кожного року подавали розроблені нами відповідні обґрунтування. І усе було більш-менш. Так, були проблеми, були затримки. Але ніхто не ставив питання так, щоб взагалі не видавати ліміт. Це сталося, як це не дивно, якраз у роки повномасштабного вторгнення. Це особливо зачепило усіх. Олександр Миколайович вам розповідав, і ви про це писали – в чому були проблеми. Міністерство мало претензії щодо нашого обґрунтування. Зауваження в цілому надумані були, не досить обґрунтовані. Ми реагували, ми розуміли, що вони через якусь дрібницю не приймуть рішення. Та на якомусь етапі нам вже почали казати на біле чорне. Вони поставили питання так, що в наших основних документах існує протиріччя між Положенням про заповідник і Проєктом організації території щодо викошування очерету. Ну ми тоді вже сфотографували ці сторінки, де вони вказували, що є протиріччя, і відправили їм. До кінця ми не розуміємо, але враження, що вони прийняли рішення не видавати ліміт. Під час останньої онлайн-конференції з представниками міністерства нам запропонували використовувати інший підхід щодо викошування очерету. Раніше його викошували в рамках спеціального використання природних ресурсів. Це передбачено Законом про природно-заповідний фонд. А зараз, коли ми стали акцентувати увагу на тому, що у нас часто виникають пожежі, і очерет згорає, а не викошується, нам стали казати, щоб ми оформляли це як захід з протипожежного захисту природи. Це означає, що очеретяники фактично не зможуть цей очерет реалізувати. Тим більше за кордон. І ось на цій конференції профільний заступник міністра Олександр Краснолуцький, який якраз затверджує ці ліміти, сказав Олександру Миколайовичу, коли той розповідав про втрати очеретяників, що заповідники створюються не для заробляння грошей, а для охорони природи. Але ж ми – не природний заповідник, де заборонена усіляка господарська діяльність. Ми – біосферний заповідник, де є відповідне зонування, де є території, де це дозволено законом. І завжди робився акцент, і в наших документах, на збереження традиційного природокористування», – пояснив Василь Арсенович.
В нас виникло цілком логічне питання: а що заповідник має робити з очеретом, викошеним в рамках протипожежних заходів? Це ж сотні тонн природного матеріалу, який треба якось вивозити. Як мінімум.
«От і ми питаємо: а який інтерес буде у очеретяників той очерет косити? Вони ж не природоохоронні фірми. Вони зараз весь цей процес зупинять, техніку виставлять на продаж. І на цьому все закінчиться. Вони ж не коситимуть, не маючи економічної зацікавленості. Такого ще не було. І нас це навіть трохи лякає», – прогнозує посадовець.
Ми також поцікавилися, а яку територію взагалі викошують очеретяники у дельті Дунаю.
«Загальна площа по ліміту на 2025 рік в нас 2631 га. Це 5,2 відсотка від території заповідника. Викошується дуже небагато. І на сто відсотків ліміт не використовується. На це є багато причин. Це і погода, і затримки з затвердженням лімітів, з отриманням дозволів від облдержадміністрації. В середньому ліміт використовується десь на п’ятдесят відсотків. Тут сама специфіка така, що у повному обсязі той ліміт використати неможливо», – зазначив наш співрозмовник.
Василь Арсенович підкреслює, що специфіка очеретяного бізнесу, на відміну, наприклад, від деревопереробного, в тому, що сировиною тут слугує однорічна рослина.
«Ось очерет за весну-літо виріс, взимку його скосили. Якщо цього не зробити, наступного року він вже свої якості, як будівельний матеріал, втрачає. Залишається відмерла частина рослини. І коли він не викошується, на місці лишається те, що потім дуже добре горить. Територія захаращується, і на цьому місці молодий очерет росте вже не так щільно. Тож викошування очерету насправді є стимулом для покращення стану плавнів. То ліс, якщо не повирубали в цьому році, зроблять це у наступному. А тут, як не вирізали вчасно, то усе… Ще й створює пожежну небезпеку. У січні дев’ять з половиною тисяч гектарів згоріло за два чи три дні. Це ж які масштаби. Раніше колгоспи мали тисяч п’ять гектарів землі в середньому. Це ж два колгоспи вигоріло», – ділиться роздумами та підрахунками еколог.
На момент нашої розмови у заповіднику чекали відповідь на черговий лист, надісланий до міністерства 10 червня. Василь Арсенович зізнається, що позицію його представників не розуміє. Очерет у Вилковому викошувався всю історію існування міста. Колись – лише для власних потреб містян. А зараз це перетворилося на бізнес, який спромігся у кращі часи охопити десяту частину європейського ринку. Тож тепер питання є не тільки на місцях, а й в партнерів, які розраховували на поставки.
«Якщо цей процес зупиниться на рік-два, він може зупинитися зовсім. А викошування очерету – єдина технічна можливість якось зупиняти пожежі. Ніхто без цієї техніки протипожежну смугу не зробить. Он Віктор Жигарев постійно викошує цю протипожежну смугу вздовж траси Вилкове-Приморське. Таким чином зупиняються пожежі, які йдуть в сторону лісу. Там просто згорить сосновий ліс. І ми очеретяників просимо, щоб вони сезон починали зі створення цих смуг, що запобігають розповсюдженню вогню. І вони це роблять, бо зацікавлені в тому, щоб вогонь не знищив ще не викошений очерет, і вже викошений. А нам тут розповідають, що щодо пожеж треба роз’яснювальну роботу проводити. Щоб не палили. Ну то слова, а це реальна робота, реальні заходи», – резюмує Василь Федоренко.
Найцікавіше ми, як і обіцяли, приберегли наостанок.
Під час роботи над цією статтею нам зателефонував власник ТОВ «Укррид» Валерій Лямбов, який зараз перебуває за кордоном, де проходить лікування після інфаркту.
«Я привіз цей очеретяний бізнес в Україну. Це було двадцять вісім років тому. Ми жили у Голландії. І у нас там був один приятель, він і зараз є. Якось ми їхали містом Гауда. І ми з дружиною побачили цікавий будинок з дуже незвичною покрівлею. Я довго намагався з’ясувати, що це таке. Зрозумівши, що бачу перед собою добре знайомий очерет, я знайшов адреси фірм, які займалися його закупівлею. І я поїхав до одного з таких підприємців. Це був Проссман, з яким ми до сьогодні працюємо. Був березень. І ось він мене запитує: «а що, в Україні є очерет?». Я кажу, що в нас його просто море. Він запитав, чи могли б ми цей очерет привезти до Нідерландів. Я відповів, що з задоволенням. Я ж тоді не знав, що у березні очеретяний сезон вже закінчується. Для мене все це було відкриттям. Коли він запитав, скільки ми могли б поставити, я у відповідь запитав, а скільки потрібно. Ну він зрозумів, що я зовсім не розбираюся на очереті. Я дізнався в наших, що заготівлею очерету займалася місцева в’язниця. Зателефонував начальнику в’язниці й запитав, скільки б вони могли відвантажити. Він каже: «хоч мільйон». Ну і я Проссману відповів про мільйон. Він і зрозумів, що має справу з некомпетентними людьми. Ну мільйон мільйоном, але я повернувся до України. І силами в’язниці ми організували першу заготівлю очерету. Ми відправили до Нідерландів кілька траків, і Проссман негайно прилетів до України. Він зрозумів, що ми – не шахраї, що гроші там просили чи ще щось. Що ми просто люди, які не дуже розуміють, що роблять. І ось він нас навчив усьому: як перебирати, як пакувати. Ось такий був початок бізнесу», – згадує підприємець.
Очерет, запакований у тюки, до Нідерландів з Вилкового і досі возять траками. А там тільки замовляють: два траки сюди, три – туди… Здавалося, тільки працюй. Але знову ж таки, але…
«Там, якщо ви сказали «так» і потиснули один одному руки, то це означає «так». Це означає, що це потрібно обов’язково зробити. За ці двадцять вісім років у нас з партнерами ніколи не було ніяких недомовок. А цього року пан Проссман не розуміє, чому ми не зможемо, ми про це попередили, виконати свої зобов’язання», – каже Валерій Лямбов.
Підприємець згадує, що на початку роботи ні про які дозволи та ліміти вони навіть не чули.
«А потім спочатку дозволи нам надало управління екології Одеської обладміністрації. Не було ніяких перепон. Потім періодично виникали якісь проблеми. Але, Бог дав, бізнес вдалося зберегти. А от зараз бачите, що відбувається. Що таке очерет для Вилкового? Це робочі місця. Це заробітна плата. У мене був такий випадок. Я йшов з заповідника повз невеликий причал. Дивлюся, там якраз рибалка на човні підійшов. А в човні очерет. Я запитав, нащо йому той очерет. А він відповів, що рибу він коли впіймає, а коли – ні, а очерет йому завжди принесе гроші. Для Вилкового очерет став основним заробітком. Там почав весь район цим займатися. І Ізмаїл, зокрема. Але Вилкове – це була база. Я поїхав з Голландії. Хоча в мене там була гарна робота. Так, усі ці двадцять вісім років у нас були якісь проблеми, але ми якось з ними поралися. А зараз це такий бар’єр…» – продовжує свою розповідь власник ТОВ «УКРРИД».
Наш співрозмовник розповів нам ще й про те, чим косять очерет. Виявляється, що роблять це комбайнами, але не тими, які ми зазвичай бачимо в полях.
«Я знайшов людей, які виготовили для нас техніку. Це спеціальні платформи, якими можна заходити у воду і з води збирати очерет. Це була шикарна ідея. І досі ми цю техніку виробляємо. Ну у зв’язку з війною це майже припинилося, бо немає кому працювати. Окрім цієї платформи різні інші пристрої ми виробляємо. В нас їх купують румуни, австрійці, які теж заготовляють очерет. Аналог цього комбайну колись розробили у Данії. Вони відомі під назвою SEIGA. Це велика платформа на шести колесах, на якій встановлено двигун та жатку. Там ціла історія, як ми виготовляли ці колеса. Я тоді поїхав до Дніпра, тоді ще Дніпропетровська. Там працював Державний науково-дослідний інститут великогабаритних шин. Вони тоді були не в дуже доброму економічному стані. І вони почали для нас виготовляти ці шини, що мають два метри ширини та метр двадцять у діаметрі. Це були кращі шини в Європі. І вони були у два рази дешевші, ніж датські», – далі ділиться цікавими подробицями наш співрозмовник.
Наприкінці розмови Валерій Іванович розповів нам, що до його партнера в Нідерландах зараз, коли очеретяники через відсутність лімітів не можуть працювати, зверталися люди, і «непрості люди», з України з пропозицією поставити очерет. Той самий, вилківський. Хто це може бути, наш співрозмовник, якщо й знає, то нам не каже. Але зазначає, що це нелегкий бізнес. І без відповідної техніки там робити нема чого.
«А в нас ці комбайни вже кілька разів намагалися «віджати». Зокрема і під час роботи у Вилковому. Віктор Ілліч тоді їх відбив. Це було навесні. Видно люди зрозуміли, що зібрати той очерет не так просто», – робить висновки Валерій Лямбов.
Валерій Іванович попросив нас оприлюднити відкритий лист, який він написав з приводу вищезгаданих подій. Звернення з аналогічним змістом підприємець доправив і до Міністерства.
Далі текст листа без змін:
Очерет … і корупція в Україні
Метою цього листа є нагальна необхідність привернути увагу громадськості та органів влади України, а також міжнародних партнерів України у США та Західній Європі до ще однієї корупційної історії, пов’язаної з діяльністю чинної української влади.
Саме слово «корупція» походить від латинського слова corruptio, що буквально означає «псування» або «розкладання».
Корупція, подібно до ракової пухлини в тілі людини, руйнує суспільство і державу зсередини.
Сьогодні корупція пронизує українське суспільство, і, на превеликий жаль, навіть такий невеликий бізнес, як заготівля очерету, у сучасній Україні став жертвою корупції.
Але про все по черзі.
Заготівля очерету для покрівлі — дуже давній вид діяльності. Люди займаються цим стільки, скільки існує світ. Будинок, вкритий очеретяною покрівлею, у сучасній Європі є символом інтелекту, високої екологічної свідомості, розвитку, розуму та доброго соціального становища його власника.
Підприємства із заготівлі очерету для покрівлі успішно працюють у Європі. В Угорщині, Австрії, Бельгії, Німеччині, Нідерландах та Данії очерет активно косять уже протягом багатьох століть. Туреччина також багато років активно займається заготівлею очерету.
З 2006 року заготівля очерету для покрівлі активно розвивається в Китаї.
За свідченнями науковців та практичним досвідом екологічних спеціалістів, скошування очерету оздоровлює очеретяні плавні та позитивно впливає на екологічний стан очеретяних заростей. Заготівля очерету приносить відчутну користь, а не шкоду природі та екологічному благополуччю.
Сам Господь Бог розмістив очерет на землі, щоб людина мала чим покрити дах свого будинку та захиститися від негоди й примх погоди.
У 1999 році в Україну, до міста Вилкове, прийшов перший бізнес із заготівлі очерету для покрівлі. Того ж року український очерет вийшов на європейський ринок. Підприємства з міста Вилкове вже 27 років займаються заготівлею очерету в Україні.
Улюблений багатьма європейськими покрівельниками бренд «Вилківський очерет», а також дністровський і кримський очерет з’явилися в Європі лише завдяки праці та зусиллям українських заготівельників.
Заготівля та експорт очерету — це важка праця. Вивести український очерет на ринок Європи та закріпити його там стало можливим лише завдяки високій якості продукції. А якість, своєю чергою, потребує багатьох років уваги, терпіння, праці та наполегливості.
Водночас для того, щоб заборонити заготівлю очерету в Україні та фактично знищити бізнес, потрібна лише одна хвилина часу чиновника та його викривлена, корумпована свідомість.
На жаль, із корумпованою свідомістю у владних структурах України все складається просто «чудово».
Наочним прикладом такої корупції є заборона Міністерства економіки України на скошування очерету на території України. Від цього безглуздого та корупційного рішення у 2026 році постраждали мешканці міста Вилкове Одеської області, де заготівля очерету взимку забезпечувала засобами до існування сотні родин.
Корупційна влада в Міністерстві економіки чомусь вирішила заборонити косити очерет в Україні. Сезону заготівлі очерету 2026 року в Україні не було. Бізнес із заготівлі очерету для покрівлі був знищений. Його було розстріляно, розтоптано, стерто на порох одним «великим рішенням» українського чиновника – заборонити.
Що відбувається внаслідок цього «мудрого» рішення:
1. Екологічний стан очеретяних плавнів на території Дунайського біосферного заповідника фактично погіршується, зростає ризик пожеж, які самі по собі є величезним екологічним лихом. Своїм рішенням чиновник фактично прирікає очеретяні плавні на знищення вогнем.
2. Сотні родин у місті Вилкове позбавляються роботи, засобів до існування та підтримки у важкий час війни й нестабільності.
3. Український очерет зникає з європейського ринку, поступаючись місцем очерету з Китаю, Румунії та Угорщини.
4. Нідерландські партнери України не можуть зрозуміти, чому їхній український партнер не може поставити продукцію, яку вони отримували всі ці роки. Їм дуже важко пояснити, чому заготівля очерету для покрівлі раптом стала «незаконною» для нової української влади.
Чому бізнес із заготівлі очерету для покрівлі, який є цілком нормальним для Європи, після 28 років успішного розвитку раптом став бізнесом-вигнанцем у сучасній Україні?
Чому у найскладніший час – час війни та страждань – чиновники України вирішили зробити життя своїх громадян ще важчим, позбавивши їх роботи та засобів до існування?
При цьому корупціонери з чиновницького середовища України через треті компанії вже намагаються зайти на нідерландський ринок, пропонуючи купувати український очерет, але вже через нові фірми, пов’язані з цими ж чиновниками.
Відібрати бізнес, який існує 28 років.
Покласти його до кишені чиновника.
Це так по-нашому, це так знайомо… Невже корупція знову перемагає?
Невже корупціонери знову знищать бізнес? Знову відберуть? Знову заберуть?
Звертаюся до вас, панове чиновники України – давайте покінчимо з корупцією!
Давайте припинимо знищувати український бізнес і руйнувати те, що працьовиті українці будували протягом усього свого життя!
Навчіться хоча б не заважати тому, що створюють інші на благо своєї країни, своїх міст і своїх родин!
Закликаю вас невідкладно видати всі необхідні дозвільні документи для скошування очерету в Дунайських плавнях відповідно до чинних контрактів та зобов’язань сторін.
Закликаю суспільство та антикорупційні органи України покласти край корупційному свавіллю.
Ні корупції в очеретяній галузі України!
Слава Україні!
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Діана ГЕРГІНОВА
