У Вилківських плавнях через бюрократичні перепони горять очерет, сподівання на заробіток та здоров’я місцевих мешканців
Впевненість у відновленні очерету, який вигорів під час пожежі, спричиненої падінням ворожого безпілотника на територію Дунайського біосферного заповіднику 2 січня поточного року, є. І навіть не примарна, а цілком науково обґрунтована. Про це журналістам видання «Південь сьогодні» розповів директор установи Олександр Волошкевич. Телефонували ми, аби дізнатися, якими є реальні наслідки пожежі. Але наша розмова, як це часто буває, не обмежилася одним питанням.
Стосується ця впевненість і прогнозів щодо відновлення рослинності, яка вигоріла внаслідок інших пожеж. Наприклад, пожежі у Стенцівсько-Жебріянівських плавнях біля села Приморське, де у той самий та наступний дні вигоріло 697 гектарів місцевості, з яких 645 є заповідними територіями. Це якщо перейматися питаннями екології.
І щодо економічних питань, нібито, теж все у прогнозі добре. Косити наступної зими теж має бути що. Адже, не будемо забувати, заготівля очерету – важлива, ледь не найбільша, складова місцевої економіки.
А що ж до зими теперішньої?
Олександр Миколайович акцентує увагу на тому, що зараз, після сильних морозів, очерет став дуже сухим. Тому існує велика загроза пожеж, як для масивів очерету, так і для соснового лісу вздовж автодороги Вилкове-Приморське. Під час вищезгаданої пожежі 2-3 січня коло вказаного села дуже ефективними виявилися протипожежні смуги, які встигло викосити у грудні 2025 року очерету ТОВ «УКРРИД», коли ще діяли ліміти на минулий рік.
Проте зараз косити очерет далі підприємство не може. Спитаєте чому? А тому, що на поточний момент Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства не надало ліміти на заготівлю очерету на 2026 рік. З цього приводу Олександр Волошкевич 13 січня написав лист-звернення до очільника Міністерства Олексія Соболева та начальника Одеської обласної військової адміністрації Олега Кіпера.
Згідно інформації у листі, усі необхідні для надання лімітів документи з боку заповідника було доставлені до Міністерства ще 24 листопада минулого року. Про це свідчить повідомлення Укрпошти. Проте зареєстрували кореспонденцію лише 5 грудня, тобто через дванадцять днів. Та це ще не все. Розгляд обґрунтувань лімітів Міністерство мало здійснити протягом п’ятнадцяти робочих днів. Натомість зауваження екологи отримали лише 5 січня, тобто на тридцятий робочий день.
При цьому, зі слів Олександра Волошкевича, суть зауважень зводиться до необхідності розширення пункту «Особливі умови», куди, за вимогами Міністерства, потрібно додати «заходи при викошуванні», які вже є в обґрунтуванні, та згадку про десяток законів, доцільність яких в самому ліміті є незрозумілою.
У листі Олександр Миколайович також згадує, що отримання минулорічного ліміту являло собою не менш складний квест. Тоді спочатку документи мав підписати перший заступник міністра, потім їх довелося переробляти на ім’я заступника міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації, а потім – на заступника міністра з питань європейської інтеграції. Таким чином, відправивши документи 30 жовтня, ліміти у заповіднику отримали 26 грудня. А після цього ще потрібно було отримати дозвіл Одеської ОВА. А це вдалося зробити, увага, аж 14 лютого, тобто за 14 днів до закінчення сезону заготівлі.
Зрозуміло, що викосити усю площу аж ніяк не встигли. А 13 березня 2025 року, в період гніздування птахів, масштабна пожежа знищила 687 гектарів рослинності на острові Білгородський та на однойменному урочищі.
Олександр Волошкевич каже, що боротися з пожежами в заростях очерету неможливо. Під час вищезгаданої пожежі 2 січня вогонь спочатку перекинувся через гирло Анкудинове, ширина якого становить 35 метрів, а потім здолав ще більшу протоку – гирло Полуденне шириною 60 метрів. У 2012 році працівники заповідника спостерігали за тим, як пожежа перетнула 165 метрів водного дзеркала гирла Бистре.
Тож з одного боку у Вилковому та околицях мають загрозу пожежі через ворожі обстріли, з іншого – через свідомі підпали несвідомих осіб, з третього – трагедії через необережність, від яких теж ніхто не застрахований. І якось, зрозуміло, що не на усі сто відсотків, завадити цьому можуть лише своєчасні прокоси очерету.
Але на поточний момент через відсутність лімітів в регіоні не можуть викосити навіть протипожежні смуги біля населених пунктів, де ризик виникнення пожеж найбільший.
Ось така сумна історія бізнесу на очереті у Вилківській громаді. Очерет, який має бути скошений та перероблений чи реалізований у первісному вигляді, через бюрократичні перепони перетворюється на попіл. А сподівання місцевих жителів заробити в сезон хоч трохи грошей тануть у повітрі разом з димом, що здіймається на місці згарищ. У вогні пожеж в плавнях згоряють не лише можливі прибутки, а й легені жителів регіону, змушених кілька днів, а то й тижнів поспіль дихати димом згарищ. Та хто потім, коли ці люди звернуться за медичною допомогою, встановлюватиме причинно-наслідкові зв’язки? Хто прорахує наслідки цих хвороб для економіки? Адже зараз і прямі збитки, як бачимо, мало кого турбують. То що? Гори воно синім полум’ям?
Діана ГЕРГІНОВА
