«У заповіднику на півдні Одещини через косіння очерету гинуть птахи»: правда чи комусь дуже потрібна вигадка
«В українських заповідниках і нацпарках косіння очерету перетворюється на пастку для птахів. Лебеді, сідаючи на воду, не помічають гострих стебел скошеного очерету під поверхнею й розрізають собі животи. Такі випадки фіксують у Дунайському біосферному заповіднику, де косіння охоплює до 80% території». Допис, що містить такі твердження, у Фейсбук з посиланням на екологів Київського еколого-культурного центру (директор Володимир Борейко) розмістила ГО «Офіс незалежних екологів», передає видання «Південь сьогодні».
У наших журналістів ця публікація викликала певні сумніви, хоча б тому, що до сезону косіння очерету ще далеко, з кінця попереднього минуло ще більше часу, а тут раптом фото загиблих птахів, які нібито наштрикнулися на залишки рослин. Та ще викликав питання опис робіт, наведений автором: «для зручності роботи комбайнів, що скошують очерет, рівень води спускають, а потім піднімають, приховуючи «списи» під водою». Ми намагалися уявити, як це технічно можливо зробити, але якось не вийшло – все ж це величезні за територією плавні, а не басейн в розважальному центрі.
За коментарем ми звернулися до директора Дунайського біосферного заповідника Олександра Волошкевича.
«Мені навіть якось ніяково цю вигадку коментувати. Очерет викошується спеціальними комбайнами «Сейга» шведського виробництва. У них дуже широкі шини, щоб не було тиску на ґрунт. В результаті комбайн може проїхати там, де людина йде і провалюється. Ми розпочинали цю діяльність перші в Україні в рамках проєкту Світового банку. І у нас були навчальні поїздки в Швецію, Данію, Великобританію, Францію, Нідерланди, Угорщину, Німеччину. У цих розвинутих європейських країнах очерет комбайнами коситься понад 80 років. Нам розповідали про різні аспекти цієї діяльності, і безумовно фактів, що лебеді чи якісь інші птахи розпорюють собі животи залишками очерету просто не може бути .
Такими комбайнами на території заповідника працюють вже 26 років, в певні періоди цією діяльністю займались до 15-ти підприємств. У них працювало до тисячі місцевих мешканців в найбільш важкий зимовий період, коли велике безробіття. За цей час жодного факту загибелі лебедів не відомо. Я безперервно працюю в дельті Дунаю і придунайських озерах вже 48-й рік і теж жодного такого факту не пригадую, бо він просто не можливий – лебеді не ходять в плавнях, а комбайни не їздять по воді», – зазначив Олександр Миколайович.
Прокоментував наш співрозмовник і питання щодо нібито спуску води «на замовлення» комбайнерів.
«Почекайте, які можуть бути шлюзи на річці Дунай і дунайських островах, де розташовано біля 85 відсотків заповідника? Якщо ж мається на увазі Стенцівсько-Жебриянівські плавні, куди воду запускають через шлюз з Міжколгоспного каналу, що використовується для зрошення, то цей шлюз знаходиться на балансі Кілійського управління водного господарства. Вони його і відкривають при необхідності і можливості, коли на Дунаї високий рівень води. Скидні шлюзи на трасі Вилкове-Приморське взагалі не працюють років десять, вони знаходяться в постійно відкритому стані, тут йде природне коливання рівня води у випадку нагонів з моря. Ви можете у цьому особисто пересвідчитись, коли будете їхати у Вилкове», – пояснив директор заповідника.
За інформацією, наданою у публікації, косіння очерету у Дунайському біосферному заповіднику охоплює до 80 відсотків території. Це теж викликало наше здивування, адже, наприклад, минулоріч підприємства, що займаються заготівлею цієї рослини, велику кількість територій освоїти просто не встигли через несвоєчасне надання лімітів.
«Ну це вже повна маячня, напевно пов’язана з незнанням арифметики, яка заперечується ще легше. Якщо взяти територію, на якій косять очерет, це 2631 га. А площа нашого заповідника – 50253 га. Як бачите, викошується лише 5 відсотків», – навів підрахунки наш співрозмовник.
Як не дивно, після всього вищевикладеного у дописі громадської організації ми знайшли і цілком правдиву інформацію. У 2025 році підприємці, що косять очерет у Дунайському заповіднику, дійсно отримали дозвіл на викошування 5079 тонн сировини. Ту ж саму цифру ми побачили і у документі з назвою «Ліміт № 632/2024 від 26.12.2024», який нам надіслав Олександр Волошкевич.
Зі вказаного обсягу 2623 тонни підприємці мали право викосити на 1460 гектарах зони регульованого заповідного режиму у Стенцівсько-Жебриянівських плавнях. Залишок – 3456 тонн – у буферній та зонах антропогенних ландшафтів на урочищі Білгородське, островах Білгородський та Очаківський, на околицях села Приморське, у верхів’ї озера Сасик та на Джантшейському лимані.
В умовах до лімітів, окрім чітко визначеного періоду, який припадає на дати з 15 листопада 2024-го по 1 березня 2025 року, прописана заборона заготівлі очерету в радіусі 500 метрів від можливих колоній птахів.
«Прикро, що під час війни, коли і так вистачає негативної інформації, є люди, які вигадують ось такі наклепи, щоб будь-якими шляхами бути в центрі уваги і на чомусь піаритись. Ще більш прикро, що потрібно гаяти час та якось коментувати все це, бо дійсно можуть знайтись люди, які повірять», – додав Олександр Волошкевич.
Ми ж нагадаємо, що через нескошений очерет у регіоні навесні чи не кожного тижня виникають масштабні пожежі. А підприємці жаліються, що дозволи на роботу вони отримують несвоєчасно, тому викосити усе, що планувалося, просто не встигають. У той самий час рятувальники до осередків таких пожеж не можуть потрапити, тому ще техніка там просто не проїжджає. І тоді дійсно гинуть лебеді, і не тільки, які до цього часу встигають звити тут гнізда та відкласти яйця.
Залишається зрозуміти, кому і з яких причин вигідно боротися з цілою галуззю, до речі бідною у всіх відношеннях, вигадуючи усілякі нісенітниці. В Європі, на яку ми всі так любимо посилатися, її навпаки всіляко підтримують. Адже очерет – це дійсно екологічний та дешевий матеріал для покрівель, виготовлення меблів, опаленні врешті решт. Чи ми надто багаті для таких простих рішень?
Діана ГЕРГІНОВА
Фото Олександра ВОЛОШКЕВИЧА
