Як саратці відновлювали «Храм у степу»
Побудована 185 років тому кірха у Сараті за цей час пережила не одну зміну політичного устрою. І чула не тільки молитви. У попередніх публікаціях журналісти видання «Південь сьогодні» вже ділилися уривками з книги Петра Узунова «Храм в степу». Нагадаємо, у останній можна прочитати про часи, коли кірха була кінотеатром, Будинком культури та, навіть, дискотекою. Про те, як відновлювали культову споруду, читайте нижче.
Далі текст автора.
Історична сесія. Перипетії цієї воістину історичної сесії Саратської селищної ради від 20 вересня 1994 р. детально описані в багатьох джерелах. Зберігся протокол засідання, і з ним можна ознайомитися. Але сухі слова протоколу не зможуть передати ту справді революційну атмосферу, напругу пристрастей, дипломатичну мудрість і далекоглядність усіх учасників тієї події. З німецької сторони на засідання були запрошений Голова спілки Бесарабських німців Едвін Кельм з дружиною Ольгою; з Німеччини прибули пані Гертруда Кнопп-Руб і Альфред Мейєр, з Одеси приїхав суперінтендант В. Грефенштейн; був запрошений і пастор із Зарі Георгієв П.К. Вони розмістилися в коридорі біля зали засідань і з тривогою чекали рішення депутатів. Здавалося, в цю мить в небо з їхніх сердець підносилося одне питання: «Господи, ти нам віддаси кірху?» Пастор Грефенштейн намагався всіх заспокоїти: «Якщо Бог цього захоче, ми отримаємо дозвіл».
А в цей час у залі засідань точилися бурхливі дебати. Думки розділилися. Частина депутатів відстоювала необхідність збереження будинку культури, частина була за передачу кірхи релігійній громаді, були й ті, хто хотів отримати миттєву вигоду від передачі кірхи. Головуючий Руденко А.П., бачачи розбіжності, запропонував ще раз вислухати німецьку сторону і тоді вже визначитися з голосуванням. І коли гостей запросили до зали, Едвін Кельм усвідомив, що настав критичний момент, від якого залежить вся його миротворча місія не тільки в Сараті, але і всій Бессарабії. Його промова була настільки сміливою, натхненною, енергійною і переконливою, що зуміла заглушити всі сумніви і змінити хід голосування. Бог дав Едвіну свою силу, і ця сила, як потужний потік, зруйнувала всі перешкоди на своєму шляху. Наведемо лише кілька тез із виступу Едвіна Кельма перед саратськими депутатами 20 вересня 1994 року.
«Цей колишній молитовний будинок не повинен і не може залишатися приміщенням для дискотеки. Страшно зневажати Бога. Ті, хто віддав своє життя за віру і за Сарату, не можуть тут сьогодні говорити: вони лежать на кладовищі, і навіть могили їх не збереглися. Тому за них говоримо ми. Ми проголошуємо Слово Боже, а воно завжди живе і здатне оживляти все навколо».
«Ми поділяємо вашу турботу про молодь Сарати. Ми допоможемо вам побудувати культурний центр у кінотеатрі».
«Ми хочемо повернути наш єдиний збережений у Бессарабії духовний і культурний центр, яким є Саратська кірха. Дім Божий повинен служити Богу. Звичайно, ми могли б побудувати і нову церкву, але вона ніколи не прийме для нас статус і ранг церкви в Сараті».
І фінал:
«Перед тим, як ви почнете голосувати, і кожен з вас віддасть свій голос за велінням свого серця, вся наша делегація вийде із зали. Ми хочемо, щоб ви могли прийти до справедливого рішення в рамках справжнього міжнародного взаєморозуміння без нашої присутності».
У цьому весь Едвін Кельм: говорити від серця, говорити переконливо, виявляти готовність йти на компроміси, розділяти відповідальність порівну і сподіватися на одвічне прагнення людей до миру і взаєморозуміння.
Коли лютеранський пастор переклав з німецької слова Едвіна Кельма, в залі для голосування запала могильна тиша. У Кельма, як він сам пише, перехопило подих, на очах фрау Ольги заблищали сльози, голови обох пасторів схилилися у беззвучній молитві. Депутати завмерли в напружених позах. І тоді Олександр Петрович Руденко, відчувши важливість моменту, вимовив фразу, яка миттєво розрядила обстановку:
«Вам не потрібно виходити із зали. У нас немає від вас секретів. Я думаю, що депутати підтримають вашу пропозицію».
І відразу ж перейшов до голосування. Результат: одностайна підтримка рішення про передачу кірхи церковній громаді! Таких гучних оплесків сесійна зала не чула давно. Всі присутні, здавалося, на мить усвідомили, що вони, незважаючи на відмінності в національності, ідеології та віросповіданні, – жителі однієї планети, яка може існувати тільки в умовах взаєморозуміння і підтримки.
Розбуджена Сарата. Реставрація кірхи в 1995 році.
Зараз це здається Божим дивом. Всі відновлювальні роботи в саратській кірсі, починаючи від етапу проектування і закінчуючи урочистим відкриттям, зайняли всього 7 місяців. Сім місяців на відновлення цього великого будівельного об’єкта, що знаходиться за дві тисячі кілометрів від Німеччини. Коли Едвін Кельм у квітні 1994 року, після консультації з будівельниками, призначив дату урочистого відкриття на 30 вересня, на День Подяки, навіть найближчим людям це здалося утопією.
Загальне керівництво будівельними роботами безпосередньо на об’єкті здійснював пастор Зарянської церкви ЄХБ Георгієв П.К., який перебував на постійному зв’язку з Е. Кельмом. Прорабом будівництва був призначений молодий служитель Георгієв В.І., майбутній пастор Саратської церкви. Вже до середини лютого, ледь зійшов сніг, приступила до роботи будівельна бригада, до складу якої увійшли брати і сестри з сусіднього села Зоря та Сарати, а також дві групи будівельників із Західної України і група теслярів з Молдови. Вважаємо важливим назвати імена людей, наших земляків, які протягом 7-ми місяців в якості простих робітників працювали на об’єкті. Це Ганев В.Н., Лозов С.І., Златов С.В., Георгієв І.Д., Влаєв С.І., Карпенко В.Г., Димитренко Р.В. та ін.
Режим роботи будівельників був розписаний по хвилинах. Робочий день починався о 8-00 із загальної молитви. Потім проводилася оперативна планерка, на якій будівельники розподілялися на всілякі види робіт. Рівно о 14-00 робітники обідали прямо тут, на будівництві, а снідали і вечеряли вдома. Кухарями працювали Поліней Т.Я. і Георгієва Н.В., дружина Петра Костянтиновича. Підвезенням продуктів для кухні займався Арнаутов І.К. За обіднім столом щодня збиралося до 40 осіб. Функції їдальні протягом усього будівництва виконувала тимчасова прибудова, споруджена з дощок у дворі церкви. Поруч з нею побудували приміщення для теслярських робіт і склад для матеріалів.
Навіть перелік основних видів будівельних робіт на цьому незвичайному об’єкті не дає повного уявлення про той величезний обсяг праці, який виконали будівельники і реставратори. Було проведено повний демонтаж старих вікон і дверей будівлі. Всі дерев’яні конструкції замінені на нові, виготовлені прямо тут, в теслярській майстерні, з деревини, привезеної із Західної України. Була повністю знята стара штукатурка по всьому периметру будівлі і замінена на нову, яка помітно прикрасила стіни будівлі. Для цього було привезено і використано десятки тонн піску, мармурової крихти, цементу. Двір церкви перетворився на величезний будівельний майданчик, на якому безперебійно працювали бетономішалки та інша техніка. Було повністю замінено і внутрішнє оздоблення залу. Для нового облицювання внутрішньої поверхні стін і стелі було придбано кілька тонн вапна, яке гасили прямо тут, у спеціальній ямі. Було повністю демонтовано старий дах разом зі старими балками. Для нового покриття було закуплено велику партію спеціального довговічного і дорогого «харчового» алюмінію. Заново було спроектовано і відбудовано церковну вежу-дзвіницю. На вершині баштового купола, зібраного на землі і піднятого підйомним краном на вежу, був встановлений хрест з нержавіючого металу. На першому поверсі була повністю замінена підлога. Нові дошки були оброблені і покриті спеціальним лаком, що збільшує термін їх служби. Були «відкриті» два вікна, закладені попередниками на південній стіні будівлі. Повністю був зруйнований старий поріг і на його місці будівельники звели новий, на 10 сходинок. Були укріплені чотири фасадні колони, які перебували в аварійному стані. Теслярами були повністю заново побудовані обидві сходи, що ведуть на балкони. Повністю була відреставрована візерункова ліпнина на внутрішніх колонах. Для цього були запрошені фахівці-реставратори з м. Одеси. Замінено частину поручнів на балконі. На стелі встановили величезну люстру, виготовлену на спецзамовлення в м. Миколаєві. Для освітлення залу було закуплено та встановлено 40 настінних світильників. Було упорядковано всю територію церковного двору, а по периметру встановлено металеву огорожу, виготовлену в м. Іллічівську.
Коли один з найактивніших учасників відновлення кірхи, кореспондент з Німеччини Хуго Шрайбер, заїжджаючи 19 червня до Сарати з метою побачити на власні очі хід будівництва, зупинився на мосту через річку перед в’їздом до селища, він був буквально зачарований панорамою, що відкрилася: саратський «Храм у степу» вже велично височів серед одноманітних будинків, а від його купола в променях ранкового сонця виходило яскраве небесне світло. Серце німця переповнювали вдячність Богу і невимовне почуття гордості за те, що саратська кірха зуміла, незважаючи на численні труднощі і перешкоди, відновити свій колишній статус духовного центру Бессарабії, і що слова, вибиті на її фронтоні «І на цьому місці Я дам мир», дійсно втілилися в життя.
Відомий саратський хірург Карло А.П., часто проходячи в те спекотне літо повз кірху, помічав, як на очах зміняється ця історична будівля, а з нею і вся Сарата. Люди, втомлені від застою, дивлячись на це незвичайне будівництво, починали вірити в можливість змін. Якщо відновлюється храм, значить, скоро відновиться і дорога до храму, яка завжди проходить через серця і душі людей.
До 30 вересня, дати відкриття храму, попереду було ще багато роботи, безсонних ночей, переживань. Але одне було безсумнівним: якщо Сам Господь взявся за відновлення Свого Храму – ніхто і ніщо не зможе цьому перешкодити.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
