Як рожеві птахи Буджак від сарани врятували
Останнім часом в мережі поширюються новини про нашестя сарани в Україні. Нагадаємо, що журналісти видання «Південь сьогодні» теж неодноразово розповідали про виявлені випадки, зокрема ми спілкувалися з арцизьким фермером Сергієм Бодєю, який першим розповів про виявлення шкідливих комах в нашому регіоні.
З того часу в ЗМІ неодноразово з’являлися різні інтерв’ю з фахівцями, які пояснювали, що це природне явище, яке періодично виникає за певних умов. А ще розповідали про те, що у природи є власні регулятори чисельності сарани. Наприклад, лелеки.
Про нашестя сарани в Буджаку та про те, як із нею боролися у ХІХ сторіччі, у Фейсбук розповів заступник директора з наукової роботи Дунайського біосферного заповіднику, орнітолог Максим Яковлєв. На його думку, цей приклад водночас можна вважати і своєрідними першими природоохоронними заходами, і проявом розуміння того, що природа сама здатна врегулювати подібні процеси, якщо людині вистачає мудрості не заважати їй.
Далі текст автора.
Особливо цікава історія з рожевими шпаками (так званими «сарановими птахами»), які стали справжнім порятунком. У книзі Альфреда Цібарта «Брієнне – Бессарабія» (стор. 7–8) наводиться спогад колишнього писаря І. Радке:
«Восени 1897 року на Брієнському степу (теперішня Павлівка) з’явилося роїще сарани. Навесні 1898-го, коли личинки виповзли, вживалися заходи для їх знищення. Щоранку, ще до сходу сонця, всі селяни повинні були виходити в поле. З маленькими двоколісними візками, на осі яких була натягнута дуга з мішком, один за одним бігали по степу. Молоді сарани, які ще не могли літати, стрибали у мішки, після чого їх спалювали. Але хто знає, чи вдалося б знищити всіх личинок лише так, якби птахи не прийшли на допомогу людям. Навесні 1898 року з’явилося багато особливих шпаків (перстових шпаків, або ж саранових птахів). Вони винищували сарану масово. Птахи гніздилися у п’яти купах каміння. Щоб надати їм більше місць для гніздування, брієнці розставили додаткові кам’яні купи на полі. Було оголошено, що кожен, хто зруйнує гнізда чи витягне яйця, буде покараний. У короткий час личинки були повністю знищені птахами. Коли ж сарана зникла, шпаків не стало – вони так само раптово відлетіли, як і з’явилися. Ніхто не знав, звідки вони прилетіли й куди подалися далі».
Цей випадок – прекрасний приклад того, як навіть у XIX столітті селяни почали усвідомлювати важливість співпраці з природою. Вони не лише не чинили перешкод птахам, а й створили для них умови, щоб ті змогли ефективно знищити сарану. А рожеві шпаки і сьогодні залишаються символом природного балансу та дивовижного механізму саморегуляції екосистем.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
