Як ОУН в Буковині допомагала жителям Буджака під час неврожаю у першій половині минулого сторіччя
1934–1935 роки були надзвичайно посушливими для Південної Бессарабії. Врожай загинув, запаси вичерпалися, і вже восени 1935-го селяни стояли на порозі голоду. У той час Буковина, як і Бессарабія, перебувала під румунською окупацією, проте тут вже діяла місцева гілка ОУН – Організації українських націоналістів, яка сприяла розвитку національного руху. Як в організації допомагали вижити жителям Бессарабії, у тому числі Буджака, розповіли активісти проєкту «Аккерманіка: про Білгород – Аккераман та Буджак», передає видання «Південь сьогодні».
У Чернівцях ОУН мала свій друкований орган – націоналістичний тижневик «Самостійність». Його редакція регулярно висвітлювала події в Бессарабії та підтримувала зв’язки з українцями Аккерманщини.
Дізнавшись про голод у Південній Бессарабії, редакція газети ініціювала створення Українського Допомогового Комітету для Басарабії. Так розпочалася масштабна благодійна акція: по всій Буковині збирали гроші, зерно, картоплю та інші харчі. Серед сіл, що долучилися, були Мамаївці, Адинката (Глибока), Сторожинець, Кіцмань, Лужани, Валява, Суховерхів, Вижниця, Виженка, Ревне, Карапчів, Берегомет та інші.
Допомога прямувала залізницею в Сарату та Аккерман, звідки її розподіляли між селами, що найбільше постраждали. Це були Карналіївка, Стара Царичанка, Старокозаче, Петрівка, Плахтіївка, Бабей (Підгірне), Ройлянка, а також Іванівка (Нова Іванівка), Негрове, Молодове, Дальнічень, Сундук (Чистоводне), Монаші, Бритівка, Турлаки (Випасне), Бені (Польове), Шабо та інші.
Створення комітету стало виявом солідарності українців під румунською окупацією. Це засвідчило тісні зв’язки між громадами Буковини й Буджака та їхню готовність підтримувати одне одного у скрутні часи.
Голод найбільше вдарив по дітях, які залишалися без належного харчування та догляду. У відповідь на це Допомоговий Комітет започаткував ініціативу перевезення дітей із постраждалих районів до Буковини, де місцеві українські громади могли би взяти їх під опіку на зимовий період. 8 грудня 1935 року повідомлялося, на перезимування в Буковині зголосилися з Аккерманщини більше 50 дітей, які потребували допомоги. Перевезення дітей оцінювали в зверх 10 тисяч лей.
Реалізація цього задуму, однак, зіткнулася з труднощами: румунська влада не дозволила евакуацію українських дітей до Чернівців, попри готовність буковинських громад їх прийняти. Натомість частину дітей відправили до румунських регіонів, зокрема в Мунтенію, Добруджу та Семигород.
Влітку 1936 року газета «Діло» повідомила, що румунський «Червоний Хрест» відправив дітей українських хліборобів у табори в Мунтенії, Добруджі та Семигороді, де вони опинилися серед румунського населення. Там діти вивчили румунську мову та були одягнені в румунські національні строї.
На початку липня 1936 року частину дітей повернули назад до Бессарабії: понад 300 дітей повернулося з Семигороду до Тягини; 200 дітей повернулися з Плоєшті.
«На Аккерманіці опубліковано «Список жертводавців Українському Допомоговому Комітету для Басарабії», де зібрані відомі імена людей, які долучилися до акції допомоги. Це данина пам’яті жителям Буковини, які не залишилися байдужими до біди, що спіткала бесарабських українців», – зазначають активісти.
Підготувала Діана Гергінова
