«Я хочу, аби закон в Україні був обов’язковим для виконання» – моряк з Білгорода-Дністровського, який бореться за право виїзду на роботу
Останніми тижнями однією з найгостріших проблем, що обговорюються морською спільнотою, стала проблема моряків, які, попри наявність відповідної постанови Кабміну, все одно не можуть потрапити на свої робочі місця. Ледь не щодня вони звертаються з проханням по допомогу до когось з представників влади. За цей час моряків, які найбільш активно відстоюють право своїх колег на працю, вже почали відстежувати в соціальних мережах та впізнавати в обличчя на вулиці навіть пересічні громадяни. Більш того, за їхніми сторінками, як за сторінками лідерів думок, стежать і ті, хто приймає безпосередню участь у вирішенні болючого питання.
Один з таких лідерів – молодий моряк з Білгорода-Дністровського Володимир Артамонов. Чоловік вже став героєм численних публікацій та відеоінтерв’ю, як в українських, так і в закордонних ЗМІ. Активіст ледь не щоденно спілкується з народними депутатами, пише листи до міжнародних організацій, приймає участь у всіх акціях, які морська спільнота України проводить задля того, аби привернути увагу влади до проблеми працівників морського транспорту.
Про те, чому він це робить, та чому готовий йти до кінця, Володимир розповів журналісту інформаційного агентства «Юг.Today».
Володимиру 21 рік. Народився та виріс хлопець у Білгороді-Дністровському. Тут і отримав освіту – закінчив кулінарне училище (філія Одеського вищого професійного училища торгівлі та технології харчування). За фахом Володимир – кухар. Попри свій молодий вік, наш співрозмовник має неабиякий професійний досвід. Та на початку минулого року він вирішив ще трохи повчитися та обрав профільні морські курси.
Отримавши кваліфікацію «судновий кухар», Володимир зробив необхідні «морські» документи та в середині літа вирушив у свій перший рейс. Потрапив на балкер відомої Британської компанії «Zodiac Maritime Ltd». Розповідає, що судно ходило між Австралією та Китаєм. Напружений графік роботи та необхідність щоденно готувати для 25 людей з різними смаковими вподобаннями (українці, європейці та китайці), маючи тільки одного помічника, не злякали «новоспеченого» кока. Навіть те, що через карантин протягом шести місяців він жодного разу не зійшов з судна, не відбило бажання і надалі працювати в морі.
Тож повернувшись додому в грудні, Володимир одразу почав готуватися до наступного рейсу. На перепочинок виділив собі два місяці. Вранці 24 лютого хлопець саме прямував до аеропорту «Одеса», але в зв’язку з російською агресією плани довелося змінити.
В першу чергу Володимир організував виїзд дружини за кордон, а сам залишився на Закарпатті, де подружжя має житло.
Перші два місяці війни моряк активно займався волонтерською діяльністю. Він та його однодумці допомагали переселенцям, які на той час численним потоком виїздили за кордон саме через цей регіон. Волонтери отримували «гуманітарку» з Італії та інших країн Європи і розподіляли її між тими, хто потребував допомоги. Ліки, одяг, їжа – вантаж приходив фурами. Передавали отримане і цивільним, і військовим.
За деякий час потік переселенців зменшився, і нагальна необхідність в такій великій кількості волонтерів зникла.
На заході країни Володимир залишився ще на кілька місяців. Зізнається, що, на відміну від багатьох колег, мав певний запас коштів, що дозволив йому прожити цей період, не замислюючись над тим, де заробити грошей. В цей час хлопець і зайнявся вирішенням проблеми моряків.
Боротьба багатьох його колег, громадських організацій та діячів під кінець серпня майже увінчалася успіхом. Але, на жаль, майже. В постанову, якою Кабмін дозволив морякам виїзд за кордон для прямування на робочі місця, довелося вносити корективи. А потім почалися правові колізії, через які, як стверджують моряки, наразі виїхали лише лічені одиниці. Та, за словами чиновників Одеської ОВА, це поодинокі випадки, і система взагалі не працює так, як повинна.
«Ми рухаємось до Європейського Союзу, Україна вже є кандидатом на вступ, і я хочу, аби закон в Україні був обов’язковим для виконання. Я не боюсь про це казати, я не боюсь обговорювати насущні проблеми навіть під час війни. Я не вважаю, що в цей час ми повинні мовчати. Навпаки, в нас є другий фронт. Це – виконання законів та дотримання прав громадян», – каже Володимир у відповідь на питання, чому він стільки часу та сил присвячує вирішенню проблеми виїзду моряків.
За минулі сім місяців, розповідає моряк, багато його знайомих виїхали з країни, використовуючи різні нелегальні схеми.
«В мене теж було бажання зробити так само. Мені неодноразово пропонували варіанти виїзду. Я не знаю чому, але я відмовився та вирішив боротися за можливість законного перетинання кордону», – зізнається він під час розмови.
Виїхати в Херсон без місцевої прописки Володимиру пропонували за 500 доларів. Далі, «без проблем», можна було поїхати через Крим ще за 500 до Грузії, або за 700 – до країн Європи.
Кілька його знайомих скористалися такою пропозицією. Аргументували просто: «яка різниця вмерти від кулі, чи від голоду?». Цим людям пощастило, вони зараз живі і знаходяться в безпечних місцях за кордоном. Проте Володимир знає і про випадки, коли люди зникали в дорозі. Є і свідчення, що тих, хто наважився на виїзд через окуповані території, в дорозі вбивали.
Знає Володимир і про випадки виїзду через пункти пропуску на українському кордоні «за певну винагороду». Хто не зміг знайти потрібні кошти, «розлучалися» з дружинами та оформлювали опіку на дітей і таким чином їхали на роботу.
«Я не хочу виїздити сам, я хочу, аби всі моряки могли виїздити на роботу в законний спосіб і мати змогу повертатися додому, не побоюючись того, що їх потім не випустять», – розповідає про свою мету Володимир. Каже, що дружина, яка зараз знаходиться за кордоном, його в цьому повністю підтримує.
Сам моряк вірить, що досягти бажаного результату йому та його однодумцям неодмінно вдасться. Інший варіант він навіть не розглядає.
«Такого просто не може бути», – відповідає він наше питання «я якщо ні, то що робитимете?».
Володимир був одним з учасників зустрічі представників морської спільноти з керівництвом Одеської ОВА, що днями відбулася в Одесі. Каже, що дуже вдячний за ті зусилля, які вони зараз докладають для вирішення проблеми, начальнику ОВА Максиму Марченко та речнику ОВА Сергію Братчуку. Нагадаємо, що під час зустрічі була досягнута домовленість про спільну розробку алгоритму видачи дозволів від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (військкоматів), який Максим Марченко пообіцяв направити до Генерального штабу.
Ще одне питання, яке Володимир порушив під час обговорення, – надання дозволів для працівників круїзних суден. Наразі, через те, що в них немає відповідних учбових документів (курси, які вони закінчували, не внесені в ЄДБО), а є тільки робочі дипломи та паспорти моряків, відмови ці люди отримують ще на етапі запиту в Адміністрації судноплавства.
Також наш співрозмовник – перший моряк, який отримав від територіального центру комплектування та соціальної підтримки офіційну відмову у видачі дозволу на перетинання кордону. Білгород-Дністровський ТЦК мотивував своє рішення відсутністю порядку надання таких дозволів. Зараз моряк разом зі своїм адвокатом готує судовий позов до установи, а Ukrainian Seafarer Union (USU) направляє з цього приводу скаргу до Міністерства оборони.
Володимир каже, що одразу попередив співробітників ТЦК про те, що буде оскаржувати відмову в суді. У відповідь почув, що це його конституційне право. Та ніякого негативу з боку своїх співрозмовників він при цьому не відчув. Хоча, за їхніми словами, до них за дозволом щоденно звертаються п’ять-десять моряків. Але письмову заяву ніхто з бажаючих не надає, тож і відмови вони отримують лише в усному порядку.
Сам Володимир у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки – частий гість. Ще на початку війни він прийшов туди з метою призиватися до лав ЗСУ. Але отримав відмову. Мовляв молодий, досвіду служби в армії не має, і, взагалі, «люди не потрібні, ходи додому». В лавах ЗСУ наразі боронить Україну батько Володимира.
Діана ГЕРГІНОВА
