Воїни Болградського батальйону 122 бригади ТрО облаштовують фортифікації та мінують підходи до них на різних напрямках фронту
Підполковник Олег Бондарчук – начальник інженерної служби 184 окремого батальйону 122 окремої бригади Сил територіальної оборони. 1986 року він закінчив інженерне училище. У війську пройшов шлях від командира взводу до начальника інженерної служби десантної дивізії. До початку повномасштабного вторгнення Олег був на пенсії. Про роботу на різних напрямках фронту військовий інженер розповів пресслужбі 122 окремої бригади територіальної оборони, передає видання «Південь сьогодні».
«Колишніх військових не буває. Тому з перших днів повномасштабної агресії російської федерації я знаходжуся у лавах Збройних Сил України. Вже понад три роки я окопний інженер. З 24 лютого 2022 року брав участь у формуванні інженерного взводу, набирав людей, з якими потім пройшов Бахмут, Суми, Очаків, а зараз – виконую бойові завдання на межі Запорізької та Дніпропетровської областей. У мене у взводі шість військовослужбовців, усі професіонали. Ми живемо і працюємо як одна родина. Усе робимо разом: разом виходимо на позиції, разом відпочиваємо. Я всюди з ними», – розповідає Олег Бондарчук.
Олег переконаний, що ніхто, крім нас перемогу не здобуде. А тому, попри важкі умови особовий склад інженерного взводу на кожному напрямку робить усе можливе для успішного виконання бойових завдань.
«На Сумському напрямку було дуже важко. Ми працювали на кордоні з курською областю, заходили в тил противника і ставили міни. Потім, на цих тропах ворожі ДРГ зазнавали значних втрат. Коли ми працювали поблизу населеного пункту Комарівка, отримали задачу – терміново перекрити рубіж. Ніхто не вірив, що ми зможемо встановити там міни. Бо перед нами було чисте поле. Ми бачили опорні пункти та вогневі позиції противника. Довго думали, як виконати задачу. Зрештою, домовилися з місцевим лісництвом і взяли у них трактор. Вдягли цивільний одяг. І заїхали прямо перед носом противника, так, ніби ми працівники лісництва. Поставили швидко міни, натягли дроти і повернулися. У той момент противник нічого не зрозумів. А коли зрозумів – було вже запізно. Потім вони ще довго відпрацьовували по тій ділянці з артилерії та мінометів. Взагалі за ту ротацію ми встановили багато мінних полів, здійснювали дистанційне мінування місцевості за допомогою БпЛА, а також знешкоджували міни противника. Усі мої хлопці впоралися і були нагороджені державними та відомчими відзнаками. Ігорю Беспалому орден «За мужність» особисто вручив президент України. Також хлопці отримали Залізні та Золоті Хрести», – ділиться спогадами підполковник.
Наразі інженерний взвод під керівництвом Олега Бондарчука працює на одній із найважчих ділянках фронту – на межі Запорізької та Дніпропетровської областей.
«Роботи у нас дуже багато, а нас, на жаль, мало. Зараз ми укріплюємо позиції, встановлюємо мінні загородження, здійснюємо інженерну розвідку, знімаємо міни противника. Противник постійно вдається до хитрощів, намагається маскувати міни у різні тканини під колір снігу чи бруду. Також, поблизу нашої дороги вони опустили КАБ із вибухівкою, щоб у разі чого підірвати його з повітря. Але ми його знешкодили першими. Тут є складна ділянка – ми її називаємо «дорога життя». Це єдина дорога, якою можна рухатися, підвозити боєприпаси, здійснювати евакуацію. Це наша зона відповідальності. Щодня ми розміновуємо її, по 6-7 боєприпасів різних модифікацій знешкоджуємо. За останні 3 місяці зняли понад 120 боєприпасів. На жаль, на цьому напрямку ми зазнали втрат. 4 лютого 2025 року під час виконання військового обов’язку загинув наш побратим Андрій Рубан. Це була перша втрата у нашому підрозділі. Андрій загинув від ворожого FPV-дрону під час проведення інженерної розвідки на «дорозі життя». Перед загибеллю ми готували документи на його нагородження. Адже за 2 місяці Андрію Рубану вдалося знешкодити 85 боєприпасів різних видів. Вічна пам’ять Герою!» – розповів підполковник.
Олег Бондарчук впевнений, що окрім мужності та відваги, кожному всередині треба мати віру, яка завжди допоможе:
«Бог із нами, він на нашій стороні. Для сапера найголовніше – мати свого янгола охоронця. Коли ми виходимо на нуль, то постійно говоримо «з Богом!». Ми робимо свою справу. Українському народові я бажаю вірити у нашу перемогу та підтримувати усіх, хто в окопах будь-якими способами. І все обов’язково буде добре».
