Ветеран російсько-української війни з Болградського району після втрати ноги на Херсонщині повертається до цивільного життя
Мешканець села Задунаївка Арцизької громади Болградського району Олександр Кліменко ще три роки тому назад прийняв рішення піти на військову службу, щоб обороняти свою батьківщину. Тривалий час Олександр перебував на лінії фронту. У 2022 році він отримав поранення, переніс ампутацію ноги та знайшов у собі сили повернутися до цивільного життя.
Історію стійкості та мужності воїна розповіли на офіційній сторінці в Фейсбуці Арцизької громади, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
Колишній старший водій-радіотелефоніст командирської машини 28-ї окремої механізованої бригади ім. Лицарів зимового походу Олександр Кліменко є справжнім взірцем героїзму та сили духу. Втрата ноги не змусила його впасти у відчай. У свої 22 роки Олександр, ветеран російсько-української війни, продовжує жити активним життям. Так, у листопаді цього року під час спортивних заходів, які проходили в межах благодійного проєкту “Разом до Перемоги”, він зайняв призові місця у змаганнях із гирьового спорту та армрестлінгу.
Журналісти зустрілися с Олександром, щоб дізнатися більше про його історію.
– Олександре, розкажіть, будь ласка, як потрапили на військову службу?
– 2020 року, коли мені було лише 19 років, я отримав повістку та вступив до лав Збройних Сил України. Спочатку був направлений до військової частини у Чорноморськ, згодом пройшов курс молодого бійця у навчальному центрі «Десна» (Чернігівська область), проходив службу в центрі підготовки «Широкий лан» (Миколаївська область).
– Чи думали, що доведеться брати участь в бойових діях?
– Одразу зазначу, що до армії я пішов на умовах контрактної служби. Тобто я розумів, що, згідно з підписаним контрактом, може надійти наказ про негайну відправку мене в будь-яку точку країни для подальшого несення служби. У 2020 році російського-український конфлікт мав статус Операції об’єднаних сил (ООС). Війна була достатньо далеко від нас, тому здавалося, що до мене черга не дійде. Але цей момент настав – за наказом мене було відправлено для несення військової служби у зону бойових дій для чергової ротації – заміни особового складу, який тривалий час виконував бойові завдання на лінії зіткнення. Так я опинився на фронті.
– У яких військах служили в гарячих точках та якими побачили реалії війни?
– Я служив у підрозділі, який займався забезпеченням бойової діяльності. Нашим головним завданням була доставка боєприпасів, продуктів харчування та різноманітного військового обладнання для проведення бойових дій.
На той час лінія фронту проходила вздовж Донецької області – це райони селищ Мар’їнка, Курахівка, Костянтинівка, неподалік від Донецька. Саме там я отримав своє бойове хрещення, коли виконував завдання перевезти боєприпаси з точки А до точки Б з дуже високим ризиком. Ворог міг би дізнатися про наші плани та провести точковий обстріл по колоні забезпечення. Неодноразово потрапляв до дуже неприємних ситуацій, з яких дивом вдавалося вийти. Так я прослужив дев’ять місяців, а в листопаді 2021 року прийшов наказ про чергову ротацію, згідно з яким мене було переведено для проходження служби в Одеську область.
– Де вас спіткала звістка про повномасштабне вторгнення росії на територію України?
– Того дня, 24 лютого 2022 року, я був у Харкові у службовому відрядженні – ми приймали запчастини для ремонту автомобілів нашого військового підрозділу.
– Якими були ваші наступні дії?
– З березня наша бригада була задіяна в обороні Одеси, а в травні нас перевели ближче до фронту – на Херсонський напрямок. Саме там мені дуже допоміг досвід, отриманий у 2021 році. Неодноразово ми у бліндажах отримували «прильоти» ворожих бойових снарядів. Але потроху ми почали відвойовувати свою територію, а в середині листопада дорогу до звільненого Херсону взагалі було розчищено.
– Пам’ятаєте, як отримали поранення?
– Чудово пам’ятаю. Це сталося 11 листопада – саме в день звільнення Херсону. Ми рухалися за колоною, яка вже заходила у звільнене місто. Через те, що все навкруги були заміновано, кожен поворот керма автомобіля міг стати фатальним. Варто відзначити, що росіяни перед своєї втечею залишили дуже багато різноманітних пасток – це прикопані міни, гранати, прив’язані до гілок дерев, різноманітні розтяжки як у лісопосадках, так і вздовж автомобільних доріг. Саме на одну з цих пасток я наткнувся – наступив ногою. Все відбулося дуже швидко. А далі було нелегке для моїх побратимів завдання – моя швидка евакуація до найближчого шпиталю.
– Де проходили лікування?
– Спочатку мене було направлено до Березнегуватської лікарні (Миколаївська область), де пройшов кризовий етап відновлення, три дні я провів у реанімації. Далі мене було переправлено до Миколаєва, а операцію з ампутації ноги проводили в Одеській обласній лікарні. За три місяці мені зробили 12 операцій. З обласної лікарні виписався у лютому 2023 року.
– Зараз ви перебуваєте на реабілітації. Як вона проходить?
– Так, на реабілітації я перебуваю з лютого. Ще в Одеській обласній лікарні зі мною працювали фахівці Центру протезно-ортопедичної допомоги «Теллус», які займалися виготовленням спочатку тимчасового, а потім постійного протезу. На виготовлення постійного протезу знадобилося шість місяців. Варто відзначити, що моє протезування повністю проводиться за рахунок держави. Я постійно консультуюся з лікарями обласної лікарні.
– Наскільки швидко адаптувалися до цивільного життя?
– Все так швидко відбувається, що важко казати про терміни. Наразі ситуацію зі здоров’ям я сприймаю як чергове завдання, яке я повинен виконати. Напевно, такими думками я себе заспокоюю, тому в мене не було депресії чи моментів занепадання духом через втрату ноги. Зараз я живу в Одесі, але дуже часто приїжджаю до батьків в село Задунаївка, намагаюся жити повним життям, займаюся спортом.
– Вже замислювалися про плани на майбутнє?
– Мені тільки 22 роки, тому в мене все ще попереду! Наразі я завершую бюрократичні процедури з підготовкою деяких документів для отримання пільг, оформлюю пенсію по інвалідності та думаю про мою подальшу цивільну діяльність: планую зайнятися автоперевезеннями. Наскільки ці плани здійсняться, покаже час.
Підготувала Інна ДЕРМЕНЖІ
