Як в Сараті відроджували пам’ять про засновників селища, нащадків яких депортували до Німеччини

В Сараті завершується громадське обговорення щодо переменування вулиці Готтліба Фейгеля на вулицю підполковника ЗСУ Дердуги Сергія. Про те, чому виникло це суперечливе питання, журналісти інформаційної агенції «Юг.Today» розповідали наприкінці минулого місяця. Про результати обговорення ми, звісно, теж напишемо, як тільки вони стануть відомі. А поки пропонуємо вам ознайомитись з тими сторінками історії Сарати, де йдеться саме про її засновників, яких ми зараз називаємо бессарабськими німцями. Цікавими відомостями поділився начальник відділу культури і туризму Саратської селищної ради Анатолій Сухарський.
«Цю завершальну частину хотів би присвятити трагічним, драматичним і світлим сторінкам повернення до своєї малої історичної батьківщини німців – бесарабців, що віддали 118 років власного життя заснуванню, будівництву та розквіту Сарати, формуванню історії нашого рідного селища, якою ми пишаємося», – зазначив Анатолій.
Далі текст автора.
Після від’їзду за пактом Ріббентропа-Молотова бессарабських німців до Німеччини, шлях до якої був довготривалим, принизливим випробуванням, через роки Другої світової війни та після її завершення, до початку 80-х років XXст., відвідування домівок, де народилося і жило не одне покоління німецьких колоністів, було неможливим. Навіть тим, хто жив у НДР- комуністичній Німеччині.
Лише наприкінці існування СРСР, до сіл і містечок, за ретельно перевіренним і суворо контрольованим КДБ маршрутом, почали приїздити окремі представники німецької сторони. Зароджувався рух відновлення зв’язків з тими, хто продовжив жити у домівках колишніх власників.
Особливу рушівну організаційну роль в цьому процесі відігравав пан Едвін Кельм – голова Товариства бесарабських німців.
Лише 23 серпня 1992 року, майже за рік після розвалу Радянського Союзу, за запрошенням Саратської селищної ради (голова Парпалак І.К.), відбувається перший приїзд групи німців-бесарабців, що були вихідцями з Сарати, для участі у святкуванні 170-річчя заснування селища. Групу очолила фрау Елла Фано – уродженка нашого бесарабського містечка.
Це було перше офіційне відзначення дати заснування селища.
У 1994 році було передано, а у 1995 році відбулося відкриття після реконструкції – будівлі німецької кірхи.
У вересні 1997 року Саратською селищною радою (голова Руденко О.П.) була організована зустріч великої німецької делегації і проведено перший вечір дружби, присвячений 175-річчю Сарати.
У 2002 році, з нагоди відзначення 180 років заснування Сарати, Саратською селищною радою (голова Лохматов В.О.) було ініційовано відкриття пам’ятника Ігнацу Ліндлу – духовному пастирю перших поселенців з Німеччини, що заснували Сарату.
2012 рік став відліком відновлення німецького лютеранського кладовища, де на знак світлої пам’яті та вдячності засновникам селища – поколінням, що будували Сарату, від імені саратців сучасних, Саратською селищною радою (голова Негодяєв А.Л.) було встановлено пам’ятний знак.
За підтримки Саратської селищної ради дослідником історії Сарати Петром Узуновим була видана перша книга, присвячена історії селища.
2016 рік. В результаті розпочатого перейменування вулиць через процес декомунізації та дерадянізації в Сараті з’явилися назви, пов’язані із історичною спадщиною містечка: вул. Леніна – вул. Крістіана Вернера, вул. К. Маркса – вул. Ігнаца Ліндла, вул. Червоноармійська – вул. Готтліба Фейгеля.
Це був топонімічний прорив, який стало можливим здійснити завдяки кропіткій дослідницькій роботі земляка Петра Узунова та підтримці з боку депутатів Саратської селищної ради.
У 2017 році Сарата долучилась до події світового значення – відзначення 500-річчя Реформації.
У 2021році – січні-лютому (до 24.02) 2022 року в нових умовах об’єднанної громади Саратська селищна рада (голова Райчева В.Д.) готувалася до відзначення 200-річчя Сарати.
24 лютого 2024 року розпочалося широкомасштабне вторгнення…
За 32 роки, що минули від започаткування зв’язків між поколіннями колишніх саратців і саратцями сучасними, співпраця була різною. Були часи тісних контактів, сповненими добрих справ і планів, були роки затишшя.
Зараз цей рівень зріс до підтримки, допомоги воюючій, виборюючій право на існування країні, як на рівні між державами Німеччиною та Україною, так і на рівні громад міст, містечок наших країн.
Рік тому на урочистостях з нагоди Дня незалежності України присутні були зворушені словами привітання і підтримки від німецьких гостей: нащадка бесарабських німців пані Гілтруд Ельберт-Фано – доньки Елли Фано, та вражені, сповненним шани і поваги від волонтера, активіста благодійного фонду «Ermstal hilft» Сімона Навотнього наголосом «Слава Україні!».
Сарата, з повагою до минулого, з вірою в майбутнє, разом зі всією Україною, що отримує допомогу цивілізованного світу, продовжує писати свою історію та крокує до Української Перемоги.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА