В російському полоні перебувають двадцять бессарабських болгар, і це далеко не остаточна цифра
«Всіх на всіх» – це ініціатива матерів та дружин військовополонених з України та росії, які закликали обидві сторони обміняти всіх полонених військовослужбовців обох сторін до Воскресіння Христового. За ініціативою стоїть Римо-католицька церква. А рух російських дружин ув’язнених звертається за підтримкою до Болгарської православної церкви. Про це, а також про полоненого прикордонника з Бессарабії та інших наших земляків, які перебувають у полоні ворога, в ефірі «120 минути» («120 хвилин») розповіли журналісти БТВ, передає інформаційна агенція «Юг.Today».
«Вони (жінки та матері російських військовополонених – Ред.) вже виявили, що у російському полоні зараз знаходяться не менш ніж 20 бессарабських болгар. Їхні імена, їхні особи встановлено. З ними зв’язалися, і вони зробили спробу залучити до цього питання Болгарську православну церкву, яка могла б якимось чином вплинути на російську православну церкву», – розповів у студії журналіст Стоян Георгієв.
Стоян зазначає, що це далеко не остаточна цифра. Це вибірка, яку встигла зробити ініціативна група, проводячи через посередницю, про яку ми розповімо нижче, опитування по селах в Бессарабії, обробляючи загальні списки військовополонених. На поточний ж момент (передача вийшла в ефір 5 травня – Ред.) оброблено усього десять відсотків цих списків.
Журналіст акцентує увагу на тому, що українських військовополонених тримають у російських в’язницях, адже спеціальних таборів для них в агресора немає. Є люди, які вже два з половиною роки не мають ніякого зв’язку з рідними. І щодо деяких з них є свідчення, що вони перебувають у вкрай важкому стані здоров’я.
«Люди, які зв’язалися зі мною, намагаються залучити до цього церковні інституції, тому що є вже такий приклад, коли Угорська католицька церква встигла вчинити певні дії, і всі українці, які мають угорське походження, вже звільнені з полону. Тобто їх виміняли на російських військовополонених. Йдеться саме про обмін, адже обидві сторони мають приблизно однакову кількість полонених», – пояснює Стоян.
В той самий час наш колега зазначає, що достеменно кількість військовополонених невідома і додає, що вимірюється ця цифра тисячами.
«Логічно, що, якщо одна сторона взаємодіятиме з іншою, вони можуть дійти згоди щодо обміну конкретної кількості людей на конкретну кількість людей. І втручання Болгарської православної церкви може призвести до звільнення болгар (етнічних – Ред.) з полону», – виказує сподівання журналіст.
Готуючи свій репортаж, Стоян Георгієв поспілкувався з родиною бессарабського болгарина Олександра Кардашова, який потрапив до російського полону у перший день повномасштабного вторгнення. 23 лютого 2022 року прикордонник Олександр заступив на чергування на Зміїному. Це був останній день, коли чоловіка бачили його мати та дружина, які за збігом носять одне ім’я – Тетяна, та його шестимісячний син Дмитро.
«Мої бабуся і дідусь – бессарабські болгари, їхнє прізвище – Русєви. Чоловік в мене теж болгарин. Ми спілкуємося нашою рідною мовою, шануємо болгарські традиції», – болгарською мовою відповідає на запитання журналіста старша Тетяна.
Дружина Олександра каже, що чоловіка востаннє бачила 23 лютого. А вже після вона цього побачила в Інстаграм публікацію, в якій говорилося про те, що Зміїний оточений. Вже ввечері з чоловіком було втрачено будь-який зв’язок.
«26 лютого по російському телебаченню ми побачили, як їх знімають з корабля та садять в автобус у Севастополі. І так ми зрозуміли, що він в полоні», – згадує молодша Тетяна.
Батька маленький Дмитрик знає тільки за фотографіями.
Через посередництво Швейцарського Червоного хреста рідні Олександра отримали від нього єдину звістку. Це було у минулому році. З того часу ніяких відомостей про чоловіка немає.
«Він не здоровий, він не схожий на себе. Людина, яка була раніше, і людина, з якою я спілкувалася під час цього онлайн зв’язку, – це дві різні людини. Він постарів на десять років», – каже дружина.
Мати Олександра додає, що він схуд більш ніж на 60 кілограмів. Він не міг навіть пересуватися, йому викликали лікаря. В чоловіка почалися напади епілепсії.
«Інші прикордонники з острову Зміїний теж були полонені. Частину з них згодом виміняли на російських військових. Але ті, що залишилися, як і тисячі інших українських чоловіків, перебувають у в’язницях і сьогодні», – зазначає Стоян.
В той самий час, додає журналіст, в українському полоні перебувають тисячі росіян.
«Коли в росії в вересні 2022 року було оголошено часткову мобілізацію, він одразу отримав повістку. Ще на початку липня я зрозуміла, що він потрапив у полон. Я навіть бачила відео, як його ведуть у полон. І тому я вирішила переїхати до України. І тут я започаткувала громадський рух, який бореться за звільнення військовополонених, який має назву «Наш вихід»», – розповідає дружина росіянина, який наразі є військовополоненим в Україні, Ірина Кривнина.
Стоян каже, що і деякі інші дружини російських військовополонених переїхали до України, де вони мають можливість відвідувати своїх чоловіків. Ірина та інші жінки з росії шукають підтримку своєї ініціативи обміну у форматі «всіх на всіх».
«Україна готова до обміну «всіх на всіх». У зв’язку з великими святами ми звернулися до Папи Римського, і ви, вірогідно, читали, що він відправив посилання щодо обміну військовополонених у цьому форматі до Великодня. Невдовзі після цього ми також написали звернення до Болгарської православної церкви. Хочу, щоб ви звернули увагу, що, станом на зараз, на території росії знаходяться в полоні кілька десятків українських громадян болгарського походження. Деякі з них перебувають там вже два роки», – каже Ірина.
Шукаючи допомогу в Болгарії, близькі російських військовополонених знайомляться з Ритою Шаганене – жінкою з Литви, яка навчалася у Болгарії в Варні. Рита філолог, фахівець з болгарської філології. Вона – дружина болгарського священика з храму Святого Миколи Чудотворця Василія Шагана. Він – бессарабський болгарин.
«У Варні я живу більше десяти років. Я не болгарка, але знаю багато болгар. І я почала думати, що я можу сказати людям, яких це торкнулося. І я задалася питанням, скільки там є бессарабських болгар. Тому що логічно, що вони там є», – розповідає журналістам Рита.
Так Рита почала шукати відомості про полонених бессарабських болгар у бессарабських селах.
«На поточний момент ми знайшли двадцять людей. Серед них і троє гагаузів. Але мені кажуть, що перевірено лише десять відсотків усіх списків… Я попросила контакти цих родин, і мені їх надали. Я вже підготувала два інтерв’ю з цими родинами за допомогою Вайбера. Люди почувають себе забутими усіма, але не Богом. Я зрозуміла, що вони сподіваються на те, що Бог, якимось чином, у нашому обличчі, їм допоможе. Тому я думаю, що ми повинні звертатися до усієї Болгарії. Ми повинні стати близькими цим людям, для яких Батьківщиною є Україна. Це зрозуміло. Але я просто не хочу, щоб Болгарія стала їм мачухою. Я звертаюся до усіх болгар з проханням, аби болгари заступилися за болгар. І вплинути якось на нашу владу, щоб вона звернулася з закликом і до влади України, і до влади росії обміняти цих військових», – ділиться перебігом розслідування та намірами Рита.
Рита Шаганене припускає, що, насправді, полонених болгар в російських в’язницях мінімум у десять разів більше.
«За посередництва Угорскої католицької церкви Україна звільнила усіх військовополонених, які мають угорське походження. Щодо болгар, то ніхто з нашої влади (влади Болгарії – Ред.) на сьогодні навіть не поцікавився. Отець Василій кожен день молиться за усіх наших болгар, які сьогодні є практично в’язнями», – констатує Стоян.
Розмовляючи з журналістом, отець Василій не стримує сліз.
«Коли ти розмовляєш з цими людьми, і вони плачуть, і кажуть «зробіть щось, аби ми могли їх побачити на Великдень», тоді ти впевнено можеш намагатися щось зробити. Я вірю, що ми, як народ і як держава, не тільки можемо, ми повинні щось зробити. Зрозуміло, що наша церква, я впевнений, може зробити для полонених більше, ніж молитва. Наприклад голосно про це казати і попросити, щоб цих людей звільнили. Це акт людяності, в цьому немає ніякої політики. І ми повинні говорити у цьому світі про людяність, яка зараз губиться. І якщо ніхто про це не нагадає, тоді ми залишаємося безголосими, як черстві з усіх поглядів люди, навіть коли ми звемося християнами. Всупереч усім конфліктам, які відбуваються у світі, і цій війні, зокрема, є сила, яка може об’єднати людей. Простір Бога – це місце, де людина визнана у своїй гідності. Якщо вона прийнята Богом, як людина, що нам вартує це зробити», – каже священик.
На Бога сподіваються і рідні Олександра. А його син розмовляє з батьком на фото і каже, що «тата не пускають злі дядьки».
Мати та дружина надсилають Олександру фото, але не знають, чи він їх отримує. Хлопці, які повернулися з полону, розповідають, що листи туди не приходять.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
