В Одесі у процесі створення меморіального комплексу між родинами полеглих захисників стався конфлікт
В Одесі триває робота над створенням військового меморіалу на Західному кладовищі. Йдеться про сектор почесних військових уніфікованих поховань. Саме питання уніфікації стало вкрай складним, адже на сьогодні місто має понад п’ять сотень поховань на цих ділянках, і кожна родина Героїв хоче і має бути почутою. На сьогодні між рідними загиблих захисників існує конфлікт, про який ми дізналися безпосередньо з дописів кількох представників сімей у соцмережах. Детальніше про це дізнавалися журналісти видання «Південь сьогодні».
Наразі, до кінця січня, родини загиблих захисників, чиї рідні поховані на території майбутнього меморіального комплексу, під час онлайн-голосування у месенджері мають обрати матеріал, з якого виготовлятимуть майбутні пам’ятники, та форму – макет цих пам’ятників. Обидва питання викликало чималу суперечку, особливо це стосується кольору та матеріалу, в якості якого запропоновано граніт, пісковик та тераццо. На перший погляд може здатися, що сам процес такого голосування, організованого місцевою владою, має свідчити про те, що будь-які суперечки визначать його результати, а також подальші громадські слухання. Однак поспілкувавшись з учасниками обох сторін конфліктної ситуації ми дізналися, що занепокоєння на цьому етапі не зникли, а подекуди навіть загострились.
Коротко у передісторію
Раніше у міськраді зазначали, що ще у 2014 році в Одесі виник дефіцит місць для поховань. З метою розширення кладовища місто викупило у приватних осіб земельні ділянки колишнього аеропорту, які ті придбали з державної власності у 1992 році. Наразі на Західному кладовищі виділені ділянки почесних військових поховань, які мають бути уніфікованими. Однак поспілкувавшись з обома сторонами конфліктної ситуації – родинами полеглих захисників, ми дізнались, що далеко не всі сім’ї при похованні на цій території попередили про цей вкрай важливий факт – вони не матимуть змоги обрати будь-який варіант пам’ятника для свого полеглого Героя, адже усі надгробні споруди повинні мати однаковий вигляд. Така недостатня інформативність призвела до сумних наслідків – деякі сім’ї висловлюють бажання перепоховати своїх близьких на інші ділянки. Підсилює ці настрої той факт, що створення проєкту триває з 2023 року, і деякі родини повідомлять, що вже втомились від очікувань, адже серед батьків полеглих Героїв є літні люди, які сподіваються побачити гідне вшанування своїх близьких.
Важливо зазначити, що першочергово міськрада й не збиралася радитися з родинами полеглих Героїв щодо вигляду надгробних споруд – було представлено готовий проєкт, який, однак, вкрай не задовільнив сім’ї захисників та викликав обурення. Насамперед через дуже скромні розміри самих пам’ятників, що, як наголосили нам рідні Героїв, було для них просто неприйнятним. Зрозумівши рішуче негативні настрої родин щодо такого проєкту, у міськраді погодились співпрацювати над створенням нового. Представляли усі сім’ї загиблих Одеси весь цей час учасники вимушено створеної робочої групи, у яку входили зокрема ті самі кілька рідних захисників, які висловили своє невдоволення першочерговим проєктом, та на яких була покладена відповідальність за комунікацію між усіма іншими родинами та міськрадою.
Що рідні полеглих Героїв кажуть про конфлікт
Пісковик та граніт: практичний погляд на вибір
Як уже було згадано, конфліктна ситуація точиться довкола вибору матеріалу та кольору каменя. В процесі спроб змінити першочерговий проєкт від міськради, члени робочої групи від ГО «Родина янголів світла» запропонували перейти від концепції темних кольорів до світлих. Таку ідею підтримала більшість родин під час анкетування, однак, слід зазначили, що участь у ньому взяло близько 70 осіб. Важливо розуміти, що до моменту поточного голосування, організованого міською владою у січні 2026 року, не проводилося жодних масштабних опитувань родин полеглих Героїв з цієї теми. Зважаючи на те, що саме представники міськради володіють достовірною інформацією про кількість таких родин, нагадаємо, на сьогодні їх понад п’ять сотень, було б очікуваним, якби саме вони організували таке опитування значно раніше.
На той момент варіант світлих кольорів сприйнявся здебільшого позитивно як рідними, так і міськрадою. Однак, як розповіли нам рідні загиблих захисників, очільниця ГО «Живі в серцях» Олеся Суховерхова, мати загиблого захисника Ольга Лапочкіна та кілька інших учасниць громадської організації, ставлення до вибору саме білого каменю змінилося після спроб детальніше вивчити питання. Насамперед їх хвилює той факт, що білий граніт може бути лише імпортним, а український білий пісковик викликає скептичне ставлення через потребу у спеціальному догляді.
«Людям почали обіцяти, що якщо вони не хочуть пісковик, то буде доєднано білий граніт. Але питання в білому граніті дуже некоректне, тому що це поставки з-за кордону, ніхто не дає гарантій. По-друге, треба застрахувати сам вантаж. Ні одна компанія не буде працювати прозоро з-за кордону. Везти це будуть через Китай, це союзник ворога. Сказати що він сильно білий – ми б не сказали. Він теж сірий, але більш світлий, і коштує він в чотири рази дорожче, ніж український граніт. Коли ми дізнались цю інформацію, ми зрозуміли, що місто не може собі дозволити таку розкіш, враховуючи, що у нас ще йде війна. Як компроміс ми запропонували сірий граніт, тому що це наш камінь, це постійні поставки, це гарантії, це те, чого хочуть родини, і це якраз компромісне рішення, на яке ми могли погодитись. І тут пішло протистояння – чого сірий. Його доєднали до опитування на наше прохання…» – розповіла очільниця ГО «Живі в серцях» Олеся Суховерхова.
Багато побоювань, як пояснила матір полеглого захисника Ольга Лапочкіна, існує щодо вибору пісковику:
«Нам наголошують, що пісковик – це традиції, це наше козацьке минуле і все інше. Але ми дослідили як видозмінюється пісковик з часом, ми самі проводили експедиції на кладовища Одеси в пошуках таких пам’ятників, і з’ясували що в нашому особливо вологому морському кліматі при солоних туманах і наявності інших забруднюючих речовин цей камінь дуже пошкоджується, він починає швидко псуватись. Він вкривається чорною пліснявою, руйнується грибком, на ньому починаються з’являтися дуже швидко ушкодження. Потім, через роки, він починає обростати лишайниками різного роду. До того ж на пісковику дуже легко залишаються плями. Самостійне їх видалення може призвести до зміни кольору каменю… Навіщо створювати проблеми, щоб потім шукати способи їх вирішення, коли в нас є наш надійний український граніт?», – каже Ольга.
Ми також поспілкувалися з художником-скульптором, яка працювала над створенням макетів майбутніх надгробних споруд, Таїсією Капустаринською, стосовно запропонованих на вибір родинам матеріалів. Насамперед ми хотіли дізнатись, чи такі побоювання стосовно пісковику можуть виправдатись в Одеському регіоні.
Зі слів фахівчині, при виборі каменю дійсно слід враховувати специфічний морський клімат регіону, зокрема різкі температурні перепади. З огляду на це, Таїсія зазначила, що вдалішим вибором було б натуральне щільне не сипуче каміння. Водночас вона зауважила, що підібрати для наших кліматичних умов вдало можливо як граніт, так і пісковик.
«Пісковик дуже часто плутають з ракушняком, особливо в Одесі. Вся Одеса побудована з ракушняку. Він теж є різний: старий фонд в Одесі, всі фундаменти, зроблені з більш щільного кримського ракушняка, а стіни і вся будівля зібрані з місцевого – і він досить сипучий. І так кожне каміння – є більш щільне, є менш щільне. У нас в Україні є кілька родовищ пісковику з різними показниками. І так, можна підібрати пісковик для нашого середовища. Якщо порівнювати мармур і пісковик, вони руйнуються в нашому регіоні однаково, пісковик навіть більш витривалий. За сто років звичайному пересічному громадянину складно відрізнити мармур від пісковику».
Якщо казати про догляд за камінням, Таїсія Капустаринська зауважила – він потрібен буде будь-якому натуральному каменю, однак дійсно у масовому масштабі з гранітом це питання є дещо простішим.
«По-перше, щоб пісковик менше забруднювався, перед тим, як встановити, або одразу після встановлення надгробків, його треба обробити. У даному випадку, де рівні площини, бажано його зробити полірованим, щоб сама поверхня трошки відштовхувала бруд. По-друге, є просочення. При цьому я не наголошую на якомусь з варіантів, тому що з повагою ставлюсь як до пісковику, так і до граніту».
Зазначимо, за результатами поточного голосування, більшість родин обирає граніт.
Матеріал та кольори: конфлікт сенсів
Серед питання, яке досі турбує родини – це колір пам’ятників, який також визначатиме візуал усього меморіального комплексу. Ті моделі, які були запропоновані родинам від художника-скульптора Таїсії Капустаринської, орієнтовані на світлі кольори. Нагадаємо, обирати світлі відтінки на початку минулого року запропонували сім’ям представники ГО «Родина янголів світла», які також є членами робочої групи. Водночас модель, яку винесли на поточне голосування за ініціативи ГО «Живі в серцях», – у сіро-чорних кольорах. Обирати «правильні» чи «неправильні» за сенсом кольори ми не беремося, адже насамперед визначатимуть це родини Героїв, які поховані на території майбутніх меморіальних комплексів. Далі ми представимо позиції обох сторін.
Отже, чому взагалі було запропоновано кардинальні відійти від запропонованих міськрадою чорних кольорів до світлих? Як розповіли нам керівниця та співзасновниці ГО «Родина янголів світла» Анжела Любчак – мати загиблого захисника, Героя України Олександра Свіщa, Ірина Орлянська – мати захисника Артема Орлянського, Світлана Веселова – дружина загиблого захисника Юрія Слєпченка та Вікторія Гутарова – дружина загиблого захисника Юрія Гутарова, не маючи жодних фахівців з меморіалізації при міськраді, родини вирішили вивчити досвід інших громад, козацькі кладовища та думки фахівців. Тоді вони виявили, що деякі громади вже почали обирати світлі пам’ятники для меморіалу, а серед дослідників цього питання все частіше лунає теза про те, що темні відтінки апелюють до радянського минулого, водночас як світлі повертають до козацького коріння, хоч, це питання залишається досить дискутивним в Україні на сьогодні. Особливо жвавими такі дискусії були під час створення Національного військового меморіального кладовища на Київщині, яке було вирішено облаштувати у світлих кольорах.
(На фото зображені дві моделі у світлих кольорах з кількох запропонованих родинам скульптором)
«Під чорним і сірим гранітом поховані наші вороги. Якщо ми будемо своїх Героїв ховати так, як це роблять вороги, то за що загинули наші сини? Я вважаю, що українські воїни мають бути поховані під світлим каменем. Меморіальний комплекс не повинен відштовхувати людей, він повинен притягувати їх. Ми хочемо, щоб це був меморіал європейського зразка, щоб Одесу ставили до прикладу іншим громадам», – каже Ірина Орлянська.
Свою думку на прихильність світлого кольору висловила також Маргарита Бувалкіна – дружина загиблого захисника, Героя України Владислава Бувалкіна, представниця Ради родин загиблих Захисників та Захисниць України при Міністерстві у справах ветеранів:
«Світлий простір буде говорити, що це смерть заради життя. У цей колір вкладається зміст світлої пам’яті, боротьби, місця сили».
З приводу вартості використання білого граніту вони вважають: якщо в інших громадах України це стало можливим, то справедливо й Одесі запропонувати такий варіант.
Натомість прихильники варіанту, запропонованого до голосування від ГО «Живі в серцях», вважають, що апелювати до радянського минулого недоречно – адже сірий та чорний граніт мають родовища саме в Україні і також можуть містити символізми, зокрема вони пов’язують це з українськими прислів’ями, де граніт асоціюють із міцністю та надійністю. Для прикладу про зміну сенсу замість тотального скасування, учасниці ГО згадали скульптури «Батьківщина-Мати» в Києві, де замість радянського герба встановили український Тризуб.
(На фото зображено дві моделі з кількох запропонованих родинам у сіро-чорних кольорах)
Відшукала і запропонувала цей варіант у сіро-чорних кольорах Ольга Лапочкіна:
«Ця форма пам’ятника була моя особиста пропозиція на загал, бо ми вже самі шукали хрест козацький, який відповідає не лише християнським символам, це типовий лапчастий хрест, який зустрічається на похованнях у нас навколо Одеси на старих козацьких кладовищах. Тобто це відповідає і місцевим традиціям, і традиціям взагалі війська, має символ ЗСУ, і тому це підходить до військового поховання. Ми дуже зважено підходили до вибору моделі. Проєктант міста допоміг нам її доробити, зробив відповідні зміни під наш матеріал, наші побажання, тобто це не просто «магазинний» проєкт, в чому нас звинувачують. Чому ми взяли сірий граніт: тому що чорне відокремлює, робить фон. Родини хочуть зображення своїх героїв. Для цього найбільше підходить чорний граніт. У нас світла пам’ять проявляється саме у світлих зображеннях наших воїнів. Вони виходять із темряви і як світяться до нас», – каже мати полеглого Героя.
Вони також наголосили на претензії до робочої групи щодо недопущення цього варіанту до розгляду родинам раніше.
Погляди можуть різнитись, і визначити думку більшості мають громадські слухання та голосування. Саме такі прозорі процеси, організовані нейтральною стороною – тобто, припускається – представниками влади, мають поставити крапку у звинуваченнях частини родин стосовно нерівності голосів, необ’єктивності робочої групи тощо. Але що ж саме з цим пішло не так?
Чому процес створення меморіального комплексу затягнувся на роки, а рідні й досі не дійшли єдиного бачення
Ірина Орлянська розповіла, що неодноразово зверталася до представників міськради з проханням організувати фасилітовані зустрічі. В ідеалі на них мають бути запрошені представники кожної родини, близькі якої поховані на території майбутнього меморіального комплексу, фахівці, які залучені до створення проєкту, та представники міської ради. Звісно, можна припустити, що зібрати кілька сотень представників таких родин і почути їхню думку одночасно – задача дуже непроста, однак за більш ніж два роки зробити кроки в цьому напрямку, певно, було б можливим.
«Було б доречно, якби до цього голосування була проведена офлайн зустріч, громадське слухання з презентацією надгробних споруд, меморіалу. Нехай цей чорно-сірий варіант теж винесуть на презентацію, але це було б офлайн, люди могли б поставити питання фахівцям, внести свої пропозиції, вони всі були б вислухані. Тоді ніхто не казав би, що їх не чують. Нічого не має бути прийнято в розробку, поки не буде офлайн громадських слухань. Вже потім можливо було б зробити голосування, а потім ще одне громадське слухання – щоб підсумувати. І тоді була б якась цілісна картина, влада б почула людей, і люди б побачили, що влада нарешті хоче їх почути. А так і минула, і нова влада обмежується спілкування або від нас, або від інших, але це не правильно. Тому що треба йти до людей», – додала Анжела Любчак.
Також було зауважено на проханнях провести архітектурний конкурс. Від початку міська влада відмовила у цьому через тривалість та дороговартісність процесу, однак, зі слів Ірини Орлянської, його обіцяли провести, у разі якщо розроблений фахівцями проєкт не сподобається більшості родин.
Друге важливе питання стосовно процесу – це документація. Річ у тім, як нам пояснили учасники робочої групи від ГО «Родина янголів світла», міськрада наразі не визначила офіційно межі майбутнього меморіального комплексу і не надала цим ділянкам статусу сектору почесних військових меморіальних поховань. Родини озвучували хвилювання стосовно того, чи буде влада доглядати за цими ділянками.
Зазначимо, на сайті міськради міститься інформація про відведення у 2023 році сектору для поховання померлих (загиблих) військовослужбовців Збройних Сил України, а також інших військових формувань та правоохоронних органів або осіб з їх числа, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України в межах ділянки № 68 міського кладовища «Західне». Забезпечити облаштування та утримання відведеного сектору було доручено комунальному підприємству «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування». Однак, на жаль, кількість таких поховань зростає, відповідно і зростає потреба в розширенні цього сектору. Проте, не маючи чітких визначених меж, зробити коректні прорахунки в рамках проєкту стосовного усього меморіального комплексу важко. Йшлося й про те, що від влади запиту на створення проєкту меморіального комплексу наразі немає.
Разом із цим, представниці ГО «Живі в серцях» наголошують, що створення будь-яких масштабних проєктів під час війни недоречне, зауважуючи, що про меморіал при похованні мови не йшло.
Водночас на даний момент архітектор Давид Піщев та художник-скульптор Таїсія Капустаринська рекомендують родинам направити усі зусилля на пошук спільного бачення, й насамперед визначитися з моделями. Було наголошено, що запропоновані скульптором варіанти можуть бути виконані з будь-якого з представлених на вибір матеріалів.
«По-перше, це визначитись на даному етапі з самим надгробком, не з каменем, з якого він буде виконаний. Люди мають абстрагуватись зараз від кольору фотографії і обрати, що їм до вподоби з самого макету. По-друге, я вже зіткнулась з тим, що люди, не знаючи специфіки поведінки каменю тощо для себе якось пояснюють, намагаються самі вирішити ці питання… Саме через це половина сварок – через нерозуміння певного фахового питання. Треба якось зібратися і обговорити ці питання, і їх треба ставити. Є люди, які знають мій номер – вони можуть зателефонувати і спитати, я завжди відповідаю. Я волонтер, також дружина військового, і в мене двоє дітей, тому для мене насправді це особисте питання – розробки гідного місця для вшанування наших захисників. Я хочу якомога краще виконати свою роботу», – зауважила Таїсія Капустаринська.
На думку архітектора Давида Піщева, майбутній меморіальний комплекс матиме вагоме значення для всієї Одеської громади та майбутніх поколінь.
«Меморіал важливий не тільки для тих, в кого загинули рідні, а для громади Одеси, щоб люди приїжджали туди і бачили масштаби трагедії, яка відбувається кожного дня. Щоб люди могли привезти туди своїх дітей через 20-50 років з кінця війни і показати їм, що відбувалося, і чому так важливо зберігати країну і розвивати її. І коли цей запал штовхнув владу, змусив її щось робити, ми змогли зробити цей концепт, і ми мали переходити до проєктування, щоб вже робити реальні речі, показувати креслення, рахувати кошторис. І через обставини, які він нас не залежать, все це зупинилося. І вся ця енергія, яка була направлена на те, щоб почали створювати цей меморіал, розвернулася всередину спільноти. Зараз насправді єдиний шлях – це штовхнути далі реалізацію меморіалу, і тільки так конфлікт можна буде вирішити, і ця енергія буде направлена в позитивне русло створення».
Отже, через ряд послідовних причин, зокрема: відсутність чітких попереджень про уніфікованість поховань на ділянках майбутнього меморіального комплексу; відсутність протягом цих років незалежних обговорень та голосувань за участі представників усіх родин; відсутність прямого діалогу усіх таких родин із фахівцями, що працюють над проєктом; емоційно-забарвлений конфлікт родин, кожна з якої зазнала болісної втрати, завдав додаткового стресу, а нерівномірно розподілена відповідальність спричинила почуття необ’єктивності, образи та звинувачення. Погіршує ситуацію також той факт, що процес триває з 2023 року, а визначеності щодо спільного бачення досі повною мірою немає, водночас як увесь цей час на похованнях стоять лише дерев’яні хрести, які ці роки намагаються приводити до ладу самі родини.
На жаль, така ситуація є непоодинокою в країні, що говорить про потребу у затвердженні на загальнодержавному рівні гідних зразків, детальніших рекомендацій тощо стосовно почесних військових поховань, які могли б бути здійсненими не тільки у найзаможніших громадах і водночас відповідали історичному та сучасному контексту. Разом із цим, створення великих проєктів у напрямку меморіалізації потребує часу і виваженості для переосмислення подій сьогодення, що створює певні непорозуміння та дискусії між масштабами тих заходів, які мають відбуватися вже сьогодні, та тих, які слід відкласти на часи після завершення війни.
Сподіваємось, відтепер міська влада Одеси зможе створити сприятливі умови для ефективної співпраці усіх членів сімей загиблих захисників із фахівцями у процесі розробки гідного та прийнятного для якомога більшої кількості сімей проєкту, а також врахує почуття тих непоодиноких родин, які вже заявляють про бажання перепоховання.
Амєлія МИЙНОВА
Фото – з дописів Олесі Суховерхової, ГО «Родина янголів світла»
