В Одесі під час Виделкаfest правозахисники та військові говорили про (де)мобілізацію, ТЦК, пільги та актуальні проблеми в армії
Під час ІІІ Благодійного фестивалю української культури Виделкаfest, що пройшов в Одесі 25-27 липня, відбулася дискусія про права та гідність військовослужбовців за участі Уповноваженої Президента України з питань захисту прав військовослужбовців та членів їх сімей, правозахисниці, координаторки Медійної ініціативи за права людини Ольги Решетилової, правозахисника, військовослужбовця та колишнього військовополоненого Максима Буткевича та військовослужбовця й журналіста Павла Казаріна, повідомляє видання «Південь сьогодні».
Серед основних тем, обговорюваних під час цієї дискусії, зокрема порушувались питання термінів служби та можливі альтернативи, процес мобілізації та резонанс довкола ТЦК, актуальні проблеми в армії, а також статус військовослужбовців серед суспільства, ставлення до пільг та інше.
Терміни служби – неможливо: які бачать альтернативи
Нещодавно Президент України Володимир Зеленський поставив крапку у питанні державної позиції щодо демобілізації. А саме – щодо неможливості впровадження чітких термінів служби та повернення захисників додому до Перемоги. Слід зазначити, що питання демобілізації військовослужбовців, які перебувають на війні роками, порушувалося в інфопросторі вже тривалий час, зокрема засновником Виделкаfest, військовослужбовцем Сергієм Гнезділовим. Врешті-решт цього місяця, у липні 2025 року, стало остаточно відомо, що демобілізації не буде. Однак чи можливо було б впровадити її в теорії?
Ольга Решетилова зазначила, проблема безперервного перебування захисників на позиціях залишається болючою. Мова йде про повну відсутність можливості планувати майбутнє, брати участь у вихованні дітей тощо. При цьому посадовиця погодилась, що запровадити чіткі терміни служби у реаліях сьогодення неможливо через низку причин, й насамперед – це зворотна проблема самої мобілізації.
«Я вважаю, що від відсутності можливості планувати майбутнє у будь-якої людини може з’їхати дах, це правда. Люди, які пішли нас захищати, вже три-чотири роки, хтось ще з 2014 року,– вони не мають такої можливості. І це найгірше, що може бути. З іншого боку, я вже як людина на державній посаді, маючи доступ до певної інформації, можу сказати, що зараз визначити чіткі терміни служби неможливо».
Нардеп та секретар комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко нещодавно заявив, що щомісяця в Україні мобілізують близько 30 тисяч військовослужбовців. Як пояснила Ольга Решетилова, така кількість зумовлена не тільки наявними проблемами у процесі самої мобілізації, а й відсутністю економічної спроможності надалі забезпечити цих людей всім необхідним та здійснити їхню військову підготовку:
«Ми більше не можемо, тому що у нас немає спроможності. Не тільки спроможності згребти всіх цих людей, дістати їх з-за кордону і так далі, а просто навчити і забезпечити одномоментно велику кількість людей – спроможності немає. Це спроможність навчальних центрів, це кількість інструкторів, логістика, це дуже багато різних питань, про які суспільство не думає, тому що не вникає. А коли вникаєш у все це зсередини, то розумієш».
Крім того, посадовиця розповіла про критичну ситуацію із відсутністю людей, які після отримання повістки добровільно приходять до військкомату. Зі слів Ольги Решетилової, такі невмотивовані служити люди згодом нерідко самовільно залишають частину:
«Питання, що відбувається з тими людьми після мобілізації. От ми їх по-різному: когось по-доброму, когось по-поганому, але все-таки притягнули до навчального центру. При чому, ще у лютому я бачила, деякі пішли добровільно, і мене це вразило… Отримали повістку, взяли відношення в частині і поїхали на збірний пункт чесно чекати, коли їх забере військова частина. У травні жодної людини, яка б прийшла туди добровільно – вже не було. І от уявіть собі, люди з такою мотивацією потрапляють в навчальний центр. Я трохи працювала на пункті прийому особового складу в навчальних центрах, я бачила цей тваринний страх. Я бачила, як люди впираються руками і ногами, кричать: «Я не буду вдягати цю форму, мене там вб’ють…» Це людина під дією російської пропаганди, очевидно, або якихось своїх власних стереотипів. І там стоять інструктори, кажуть: «Ми такі самі мобілізовані були у 2022 році, ми такі самі люди, чого ти боїшся…» І дуже важливо, очевидно, цих людей, які абсолютно не мотивовані воювати, служити навіть, не всі ж ідуть безпосередньо воювати – служити не вмотивовані, їх стримати, тому що вони тікають. І це така нескінченна гра в кішки-мишки. Держава надсилає тобі повістку, попереджає вже скільки років, що всі будуть служити, всі військові про це говорять. Нарешті вас ловлять, привозять вас до ТЦК, привозять до навчального центру, ви тікаєте – ви вже в СЗЧ. Знову ловимо, і це якийсь нескінченний процес, і я постійно думаю над тим, чи можна це якось пофіксити. В мене поки що відповіді немає».
Такі події правозахисниця порівняла з подіями Майдану та Антимайдану:
«Ворога набагато більше, нас набагато менше, втрати величезні. Втрати не тільки бойові, а ті, про які я казала – ми робимо – вони тікають. Це очевидно ще і до якості тих, хто залишився. Тому що критична маса людей, готових захищати свою країну, вона вже її захищає. У мене постійна така асоціація: Майдан і Антимайдан. На Майдані нас завжди було менше, але ми були сильніші. Зараз та сама історія, ми не можемо змусити Антимайдан захищати цінності Майдану. Ось в чому проблема. Ми їх тільки поступово, постійно, з кожною хвилею, з кожним етапом історичним, перетягуємо на свою світлу сторону… І сьогодні, на жаль, немає технічно такої можливості просто взяти і частину людей відпустити».
Максим Буткевич водночас зазначив, що засуджувати тих, хто боїться долучатися до армії через страх загинути не можна. Однак звернув увагу на тому, що служба у війську не означає автоматичний початок «зворотного відліку»:
«Люди бояться потрапити до війська, бо вони не хочуть помирати. Ми розуміємо, що ті, хто були готові померти за певні цінності, це ті, хто пішли воювати напочатку повномасштабної війни. Хтось раніше, хтось дещо пізніше, але в принципі ця кількість людей вичерпалась… Чи варто якось засуджувати – одразу скажу – не можна людей, які не хочуть помирати. Але те, що ці люди вважають, що вдягати форму автоматично означає те, що їхнє життя відтепер пішло в зворотний путь, зворотний відлік – ну це ж неправда. Бо якщо казати, що це правда, то тоді у всіх нас життя таке, бо по всіх наших містах прилітає, гинуть люди. Тобто передусім я не вважаю, що люди не мають права на те, щоб боятися. Ніхто не зобов’язаний і не зобов’язана бути сильним. Ми всі людські істоти. Я проти того, щоб засуджувати. Але чи мають ці люди достовірну інформацію про те, що таке насправді мобілізація? Тому що без відповіді на це питання ми не зможемо повернутися до питання щодо строків служби».
Також він зауважив, що окрім варіанту запровадження строків служби, є інші – доступні механізми, які можуть допомогти дещо зменшити рівень напруги, у якій перманентно перебувають захисники. А саме йдеться про можливість перебування військового на службі у зоні бойових дій та у тилу – почергово, з можливістю бачити рідних частіше. З необхідністю такої системи погодилась Ольга Решетилова, й додала про нагальну потребу збільшити кількість днів відпустки щонайменше до 50 днів на рік. Також вона зауважила на потребі впровадження якісного відновлення військовослужбовців після тривалого перебування на передовій:
«Ми прекрасно розуміємо, що в нас виростає ціле покоління дітей в неповноцінних сім’ях. Крім того, це мій біль, і з чим я зараз борюсь – це питання довготривалого перебування на позиціях і відновлення після виходу на позиції… Щоб ви розуміли, що таке перебувають на позиціях: це абсолютна ізоляція, тобі воду, їжу, ліки скидають з дронів, і якщо в тебе поранення, то медичну допомогу ти надаєш собі сам, в кращому випадку – побратими. Якщо це міська забудова, то більше ніж двоє людей не може перебувати в одній точці… Вони там знаходяться понад 150 днів».
Проблема з ротацією бійців має різні причини, серед основних – нестача людей, аби замінити військового на позиції, або складна логістика – коли сам процес ротації ризикує призвести до значних втрат.
Однак навіть після повернення з позицій, на повноцінне відновлення захисники не можуть розраховувати. На думку правозахисниці, такий підхід з боку держави використовує ресурс людини «під нуль». Виходом з такої складної для воїнів ситуації наразі посадовиця вбачає у подовженні відпустки, впровадження курсу відновлення та ротації між бойовими та тиловими позиціями.
«Власне кажучи, після того, як ці люди виходять, їм в кращому випадку дають сім днів на лікування і 15 днів відпустки. Все. Ніхто не займається відновленням. Уявляєте, в якому стані виходить людина, яка 150-200 днів перебувала в ізоляції, постійному, безперервному ризику для життя. Немає системи відновлення. Тобто є якісь там державні програмки, є якийсь курс 14-денного відновлення, але реально це поки що не працює. І виходить так, що у нас людина одноразова. Вибачте, за такі фрази. Ми її ресурс використовуємо під нуль. І все, після того, як вона 150 днів там пробула, вдруге вона туди не зайде. Навіть якщо вона хоче. Тому, власне те, що мала б запропонувати держава – це точно збільшення відпустки. Окрім цього для людей, які знаходяться в районі бойового зіткнення має бути повноцінний курс відновлення. І ротації між бойовими позиціями і тиловими».
Престижність служби, заробітна плата та пільги
Під час дискусії Павло Казарін зауважив на тому, що наразі у російської та української армії різні підходи до комплектування: ворожа армія своїх солдатів купує, водночас як українська переважно складається з мобілізованих осіб. Він також зауважив, що в суспільстві існує дещо різне ставлення до військових, які проходять службу за контрактом та за мобілізацією, адже якщо перші – це добровольці, то другі – не мали вибору:
«Коли гине контрактник в будь-якій армії будь-якої країни, суспільство менше рефлексує на тему цієї трагедії, тому що вважається, що людина сама добровільно обрала свій шлях, погодилась на усі можливі ризики, пов’язані з підписанням цього контракту, цей свідомий вибір, і так, її загибель безумовно трагедія, але не жах-жах. Коли гине мобілізований, це завжди сприймається в будь-якому суспільстві набагато жорсткіше через те, що людина не добровільно обрала свій шлях, а була в межах обставин відправлена кудись в небезпечну зону. І тому, наприклад, російські втрати зокрема через це не викликають такої хвилі суспільного обурення в рф».
Роздуми на цю тему продовжив Максим Буткевич, який понад два роки провів у російському полоні та не за кращих умов мав можливість дещо ознайомитися з ворожими методами залучення людей до армії. Зокрема він зазначив, що переважно контракт у росії підписують люди, які перебувають у складних життєвих обставинах, не мають змоги сплатити борги або засуджені до ув’язнення на значний строк, нерідко це представники інших етносів.
«росіяни можуть собі дозволити купувати не лише тому, що в них багато грошей, а тому, що дуже багато людей загнані в умови, за яких для них найкращим або єдиним виходом в їхній життєвій ситуації в рф є підписання контракту. Я частину цього бачив на власні очі. Я не кажу, що в нас цього немає. В нас країна, в якій існує кричуща соціальна несправедливість, неймовірний розрив між багатими і бідними… Але все-таки ми бачимо, що в росії контракти підписують люди переважно низького соціального статусу, переважно етнічно не росіяни».
Відповідно, такі люди йдуть на війну не за ідею – а за гроші або можливості. На думку Максима Буткевича, залучення українців до служби в армії не має відбуватися схожим чином, а заробітна платня за контрактну службу не повинна бути єдиним можливим порятунком.
Разом із цим Павло Казарін зауважив, що наразі заробітна платня в українській армії не звучить як така, що декларує престижність військової служби. Водночас Ольга Решетилова прокоментувала, що у питанні мотивації українців до служби, як показав досвід контракту «18-24», гроші вирішують не надто багато:
«Я не думаю, що гроші вирішують питання мобілізації і демобілізації. Є гроші для молодих контрактників «18-24», і я б не сказала, що там-таки ажіотаж. Туди пішли люди, пішли хлопці, які швидше за все і так пішли б у 25, вони дуже вмотивовані, я з деякими зустрічалась, дуже класні професійні бійці, вони горять бажанням навчитися воювати. Але воно не дало того «вау» ефекту, що ми прямо набрали багато людей».
Проте необхідність у збільшенні заробітної плати військовим залишається. На думку Уповноваженої Президента України з питань захисту прав військовослужбовців та членів їх сімей, вже наступного року може відбути підняття зарплат військових, однак роль у цьому процесі відіграє зокрема підтримка країн-партнерів:
«Якщо ти на тиловій посаді, і 23 тисячі, то ясно, ти не прогодуєш сім’ю, тим більше десь у великих містах за ці гроші. Очевидно, треба думати над підняттям заробітної плати військовослужбовцям. Президент озвучував, що він звернеться до міжнародних партнерів про допомогу для оплати зарплати військовослужбовцям. Тому що ці зарплати ми покриваємо з державного бюджету. В нас є допомога матеріально-технічна зі зброєю від партнерів. Все що стосується соціальних виплат – це державний бюджет… Звідки це наповнення бюджету, якщо ми щодня втрачаємо величезний пласт економіки, в тому числі через обстріли. Тому так, питання підняття зарплат військовослужбовцям дуже важливе, я майже впевнена, що воно буде вирішено 2026 році, тому що держава про це думає, це є пріоритет Президента».
Максим Буткевич додав, що значні ресурси зокрема необхідно вкладати у програму супроводу як медичного, так і психологічного та соціального – для відновлення військових, які перебували на фронті або пережили полон.
«Жодна країна світу, жодна, після Другої світової війні не стояла перед потребою забезпечити супровід такій кількості людей…» – підкреслив військовий.
Під час дискусії у слухачів заходу зокрема постало питання щодо пільг для військовослужбовців. На думку спікерів, наразі ситуація із пільгами в країні не найкраща – по-перше, складно визначити, які та скільки пільг загалом існує для захисників, адже якісь є урядовими, якісь діють на рівні місцевого самоврядування, а якісь навпаки не діють на місцевому рівні – хоча й мали б.
«Я стикнулася з цим, що реально ніхто в державі не знає, які у військовослужбовців є пільги. Зараз я шукаю організацію, яка зробить таке дослідження. Бо мені, для початку, хотілось би зрозуміти, що ми маємо по Україні: які пропозиції, програми від територіальної громади і так далі. Коли ми це все вивчимо, ми зрозуміємо, які потреби у військовослужбовців, що їм потрібно», – каже Ольга Решетилова.
Вона також додала, що наразі в країні статус військовослужбовця та його родини стрімко йде вниз, а наявні пільги здебільшого не відображають престижності.
«Сьогодні є велика проблема з тим, що статус родини військовослужбовця стрімко іде вниз. І є громади, де родини військовослужбовців лишаються в ізоляції або з ганьбою, тому що «Ви лохи, ви не відкупилися». В мене є звернення про булінг дітей військовослужбовців в школах. Тобто ми йдемо взагалі як суспільство не туди, і треба з цим працювати. Чи це вирішується пільгами – цей статус підіймається, чи іншими питаннями – от я зараз не можу дати вам чітку відповідь на це. Мені здається, що це (пільги – Авт.) більше про приниження військовослужбовця, ніж про його статус. Ми повинні запропонувати щось таке, що підвищить їхній статус в суспільстві і престиж цієї професії. Бо в мене люди, які користувалися пільгами, асоціюються зі знедоленими. Військовослужбовець повинен отримувати таку зарплату, що він ще може кудись донатити, звозити своїх дітей кудись, і йому не проблема заплатити за проїзд у метро. Пільги не мають бути подачкою. Пільги мають надавати статус, престижність. А те, що зараз відбувається – це не про статус».
Мобілізація та робота ТЦК
Вже неодноразово згадувалось про резонансність теми довкола процесу мобілізації та методів співробітників ТЦК. На регулярній основі соцмережами ширяться скандальні відео, й може скластися враження, що проблемні випадки мобілізації радше постійність, ніж виняток. Однак, як зауважив Павло Казарін, резонансні випадки складають менше відсотка з усіх:
«Я часто думаю про те, що якщо офіційні цифри, і ми можемо на них покладатися, у нас насправді 30 тисяч мобілізованих на місяць, це означає, що у нас приблизно 1000 мобілізованих на день. І якщо на цю 1000 мобілізованих на день накласти усі відео про силову мобілізацію, побиття людей і так далі, і співставити пропорції, то вийде, що в нас 3-4 скандали на 1000 мобілізованих. Важливо акцентувати, що такі кейси – це менше відсотка від загальної кількості».
Також військовий додав, що людей, які агітують проти процесу мобілізації, держава мала б показово притягнути до відповідальності. Водночас Максим Буткевич зауважив, що важливо зосередити увагу на зворотній реакції держави щодо таких резонансних випадків довкола ТЦК – проведення розслідування та оприлюднення результатів на загал:
«Щоразу треба показувати, що відбувається насправді, і що незаконне насильство, навіть під час війни, навіть з начебто гарною метою, не толерується. Якби держава реагувала на кожен подібний кейс, ми б бачили, що їх 0,5%, і це означає, що це не системна проблема, і що якщо ти маєш справу з ТЦК, це не означає, що тебе заб’ють. А 99,5% що це нормальне спілкування військовозобов’язаного зі співробітниками ТЦК».
Ольга Решетилова прокоментувала, що насправді розслідування проводиться в кожному випадку, й інформацію про це оприлюднює Командування Сухопутних військ. Однак, зі слів посадовиці, зазвичай про результати розслідування читають не так охоче, як першочергову резонансну новину. При цьому додала – порушення дійсно часом фіксують.
«Просто ніхто не читає вже після того, як суспільство обурене, результати цього службового розслідування, на жаль. Я не можу сказати зараз про відсоток. Порушення є, справді є. І в мене тут конфлікт інтересів: я не зацікавлена в захисті військовозобов’язаних, тому що якщо я буду захищати військовозобов’язаних від мобілізації, то, вибачте, ми ніколи не прийдемо до чітких термінів служби, і я не зможу захистити тих, в принципі чий захист в моїй компетенції».
Також посадовиця розповіла, що з юристами територіального центру комплектування адвокати щомісяця проводять вебінари.
«Проводимо вебінари, які адвокати проводять для юристів ТЦК. В нас їх вже було два, і ви не уявляєте, я їх по три години не можу розігнати. Тому що у співробітників ТЦК стільки запитань, з ними ніхто не спілкується, їм не роз’яснюють якихось елементарних речей, дій… Це ті самі нещодавно мобілізовані – вони теж не мають дуже багато знань і теж не супер фахівці. І реально ми знайшли цю точку дотику, ТЦК знаходяться з адвокатами, вони допомагають… Адвокати приїжджають, роз’яснюють військовозобов’язаному, що: «Ти тут на законних підставах, тобі потрібно виконувати конституційний обов’язок» і так далі. Здебільшого оці скандали, які виникають, і ви бачите – публічні, вони мають під собою одну причину: військовозобов’язані не дотримуються законодавства. Тому що навіть якщо у вас є законна підстава на відстрочку, а ви не оновили облікові дані, то ТЦК не може знати про цю вашу підставу. І ясно, ви в розшуку. І ясно, вас будуть зупиняти ТЦК», – розповіла Ольга Решетилова
Деякі слухачі дискусії мали можливість під час заходу озвучити свої питання. Зокрема йшлося про булінг військовослужбовців підлітками, а також обмежені права у порівнянні з українцями – іноземних військовослужбовців. На що Уповноважена Президента України з питань захисту прав військовослужбовців та членів їх сімей повідомила: питання щодо булінгу захисників України та причини такої поведінки підлітків вивчатимуть та вживатимуть необхідних заходів. А щодо військовослужбовців-громадян інших країн проблема вирішуватиметься на державному рівні. Зі слів Ольги Решетилової, Україна постала з серйозною проблемою неструктурованості даних щодо військових-іноземців, через що деяких з них важко знайти та ідентифікувати. У подальшому для іноземних військових в Україні працюватимуть окремі відділи у Міноборони та офісі військового омбудсмена:
«Україна потребує іноземних бійців. На початку 2022 року це було дещо хаотично, тому що вони безконтрольно розподілялися по військових частинах. Зараз є проблема, коли рідні вертаються, розшукують когось зі своїх рідних військовослужбовців іноземних, ми навіть їх не можемо знайти, навіть не розуміємо, в якій вони військовій частині. Що ми зараз робимо: ми робимо єдиний центр рекрутингу для іноземців, і всі іноземці заїжджають через цей центр. Ми зараз розгортаємо службу супроводу, а також працюємо над тим, щоб створити інфраструктуру з захисту прав саме іноземців. Зараз це буде створений спеціальний відділ в Головному управлінні захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони. Обов’язково такі підрозділи будуть в офісі військового омбудсмена. Я зустрічалася з родинами зниклих безвісти колумбійців, і це окреме пекло, тому що ніхто на початку, коли вони заїжджали сюди, не збирав їхні ДНК, ідентифікувати їх – це ціла проблема. В нас є проблема з репатріацією тіла або важкопоранених іноземних бійців, тому що в українському бюджеті не передбачено на це кошти. Єдине, що можу сказати – що ця проблема в полі моєї уваги, ми над нею працюємо, і інфраструктура захисту прав іноземців – це один з пріоритетів щонайменше на наступний рік».
Нагадаємо, в рамках цьогорічного фестивалю Виделкаfest триває важливий спільний збір із фондом Dignitas на 3 млн грн на евакуаційні роботизовані комплекси для 56 Маріупольської ОМПБр. «Роботи-медевакери» нового покоління мають захист, високу прохідність, можуть рухатися вночі. Управляються вони дистанційно, без ризику для життя людей. Завдяки цьому шанси повернути пораненого захисника додому живим – збільшуються.
Задонатити на евакуаційні роботизовані комплекси для воїнів 56 Маріупольської ОМПБр можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/AEHzYfDirG.
Амєлія МИЙНОВА
