В Одесі під час акцій родини розповідають суспільству про безвісти зниклих та полонених захисників і цивільних
У неділю 17 листопада в Одесі за ініціативи родин безвісти зниклих та полонених захисників України, а також цивільних, відбулася щотижнева акція нагадування, повідомляє видання «Південь сьогодні».
На жаль, із часом учасників акції, близькі яких є безвісти зниклими або полоненими, стає дедалі більше. По обидва боки дороги простягнулися українські прапори з портретами Героїв, логотипами бригад. У руках учасники акції також тримають плакати. Матері благають повернути до них дітей, а діти – татка. Дружини діляться мріями та вірою знову побачити коханого, сестри – брата. Вони також звертаються до суспільства з закликом не забувати про військових, які стали на захист країни, а зараз або перебувають у ворожому полоні з катами, або доля яких зовсім невідома. Підтримують учасників небайдужі, показуючи своїм прикладом важливість бути поруч.
«Людей дійсно додається багато наразі, тому що ми знаємо ситуацію з Донецьким напрямком. Проте як завжди, це люди з різних напрямків – ми не виокремлюємо. Але те, що все більше людей дізнається, що таке безвісти зниклий, полонений – на жаль, це правда. Наразі в Україні понад сто тисяч зниклих безвісти. Це офіційно підтверджені дані. За кількість полонених ми не можемо сказати, бо, знову ж таки, немає підтверджень від МКЧХ (Міжнародний комітет Червоного Хреста – Авт.), ми не знаємо справжню кількість наших військових там. Проте, усвідомлюючи той факт, що на росії більше ніж триста колоній, ми можемо собі уявити, скільки там наших людей, в тому числі зі статусом безвісти зниклих. Як би нам не розповідали, що безвісти зниклий – це загиблий, ми можемо для себе зрозуміти, що якщо така кількість колоній – то там утримують наших людей, і це не п’ять, не шість тисяч наших людей, це може бути більше», – каже організаторка акцій Вікторія Азанова.
«Я буду у цілого світу благати, аби повернувся додому мій тато», «Боріться за них так, як вони боролися за нас!», «Я не маю знати слово «безвісти», знайдіть мого тата», «Про мене нічого не знає моя родина, бо я безвісти зниклий», «Ми чекаємо тебе, ми віримо, що ти живий. Ми любимо і пам’ятаємо», «Я в серці маю те, що не вмирає, віру в твоє повернення», «Україна захистила собою весь світ, тепер черга світу визволити їх з полону», «Я хочу, щоб ти повернувся в наш дім. Я хочу тебе обійняти живим. Хочу, щоб голос твій поруч лунав, щоб мамою знов назвав. Моє серце болить за тобою, сину», «Тобі байдуже, поки не зник твій син, брат, чоловік, батько», «Мовчання – це згода на: забуття, біль, тортури, знущання, депортацію, знищення нації», «Полон вбиває, поверніть одне життя на двох», – написано на плакатах учасників акції.
У минулих публікаціях ми розповідали детальніше про те, з якою метою проводяться такі акції (за посиланням тут і тут). Нагадаємо, серед них: розголос про те, хто такі безвісти зниклі, у яких умовах перебувають полонені, як живуть родини у невизначеності. Це заклик пам’ятати та підтримувати. Також учасники акцій мають надію, що звільнені з полону захисники можуть впізнати їхнього рідного на портреті – та розповісти бодай якусь інформацію про місце утримання у колонії рф або стан здоров’я. Крім того, як раніше розповідав звільнений з полону оборонець Маріуполя Хуан Альберто Лейва Гарсія, коли українські полонені мали обмежену можливість побачити у російських новинах такі акції –захисники усвідомлювали, що про них вдома пам’ятають. Це також заклик до світової спільноти – про потребу у допомозі, постійній підтримці й усвідомленні, що російський полон – це не опція збереження життя.
«Безвісти зниклий – це не загиблий, і ми маємо їх відстоювати тут, маємо обов’язково нагадувати про них. Люди можуть фотографувати, поширювати, можливо хтось впізнає, можливо з хлопців, які звільнені з полону, хтось впізнає когось. В мене чоловік в полоні вже восьмий місяць, але я не знаю його місцезнаходження, в якій колонії. Можливо хтось зі звільнених побачить мого чоловіка і зателефонує мені, скаже: я вашого чоловіка бачив в колонії тій чи іншій», – розповіла учасниця акції Галина, дружина полоненого захисника України.
Часом, не маючи чіткого уявлення про те, що означає статус безвісти зниклого, або в яких умовах утримуються українські полонені, люди ставлять їхнім рідним недоречні питання, що можуть призвести до ще більшої травматизації. Наприклад, питання про телефонні розмови з полоненими – адже ворог унеможливлює можливість будь-якого зв’язку, і навіть листування, можливість якого передбачена Женевськими конвенціями, далеко не завжди насправді відбувається – листи можуть так і не доставити до отримувача за супротиву рф. Або, наприклад, це питання, чи повернувся захисник із полону під час певного етапу обміну, одразу після появи таких новин у стрічці – адже для сімей захисників ці моменти й без того занадто емоційно напружені, особливо коли черговий обмін минає, а про близького ніякої звістки – тож варто дочекатися, поки людина самостійно поділиться. Слід усвідомлювати – життя цих родин невизначене, неспокійне, розділене на «до» та «після».
«Це акції нагадування саме задля того, щоб наше суспільство розуміло, хто такі безвісти зниклі, полонені, щоб не ставили оці дурні питання, чи телефонують з полону і так далі. Тому що це дійсно тригерні питання, які родин виводять із себе. Ну як це з полону телефонують – немає такої функції, для цього можна просто переглянути інтерв’ю наших хлопців, їх достатньо – і бачити, що там відбувається, бути в курсі подій. І щоб наше суспільство не впадало в позицію жертви, тому що нам треба розуміти, що ми країна, яка захистила собою весь світ, всю Європу – вони не знають, що таке війна. І нам потрібно особливо людям, які знаходяться там, за кордоном, все більше про це натякати, говорити, розповідати, що саме завдяки українцям вони не знають, що таке війна, і їм потрібно або продовжувати нам допомагати, повертати наших людей в тому числі, або, на жаль, вони можуть дізнатись, що таке російська агресія. Якщо хтось сподівається, що на Україні все зупиниться, то, на жаль, ні, ця пухлина буде поширюватись», – наголосила організаторка акцій Вікторія.
На думку Вікторії Азанової, у питанні інформаційного просвітництва суспільства щодо безвісти зниклих, полонених, депортованих українців, ветеранів, держава не впоралась, і саме тому цим в Україні активно займаються рідні та небайдужі:
«На жаль, інформаційно держава в цьому плані програла. Ми програли в плані висвітлення ситуації з безвісти зниклими, полоненими, цивільними полоненими, депортованими дітьми. Ми програли в ситуації з висвітленням, знову ж таки, ветеранів, які приходять сюди з пораненнями, ампутованими кінцівками. Там, де програє держава, виходить народ, і народ розповідає суспільству. І ми дуже вдячні, багато людей, як сьогодні на акції – сигналять, зупиняються, реагують, бачать. Тобто дійсно багато людей, які свідомо підтримують нас, і молодь, яка приходить підтримувати акції. Це дуже цінно. Нас дуже підтримує Хуан, його родина, за що ми їм дуже вдячні. Це надає людям сили для боротьби, тому що дійсно, коли ти бачиш людину, яка пройшла те пекло, вона приходить, стає поруч, стає голосом – це надає неймовірну підтримку і неймовірні сили. Тому будемо продовжувати це робити в першу чергу заради суспільної свідомості».
За анонсами акцій від ГО родин безвісти зниклих та полонених 14 БрОП НГУ «Червона Калина» можна слідкувати у соцмережах організаторки Вікторії Азанової – за посиланням.
Амєлія МИЙНОВА
