Уродженка Аккермана, яка після окупації Бессарабії вирішила залишитися на рідній землі, була заарештована радянською владою

10:43 06/04/2024

Іріон Валентина Гербертівна народилася у 1921 році у місті Аккерман на Одещині та була донькою вчителів. Після приходу радянської влади до Бессарабії вона мала можливість евакуюватися до Німеччини, проте вирішила залишитися на рідних землях, де згодом жінку, як і багатьох інших мешканців півдня Одещини, заарештували. Історією Валентини поділилася у своєму дописі адміністратор Фейсбук групи «Камчік, історія з 1830», передає інформаційна агенція «Юг.Today».

У червні 1940 року Валентині було 19 років, вона тільки закінчила Аккерманську гімназію та готувалася вступати до університету. Однак, після окупації Бессарабії радянською владою, дівчина не встигла виїхати у Бухарест – і вже нікуди не вступила.

З початком депортації німців восени Валентина мала зробити вибір: евакуюватися з родичами німецької національності по лінії батька чи залишитися вдома з матір’ю. Батько Валентини був німцем та загинув через 8 років після її народження, але по його лінії залишилися родичі – його батько, сестри, брати з села Клястиця готувалися виїжджати. Мати Валентини ж російського походження. Також вдома у дівчини залишалася літня бабуся по лінії матері.

Після сварки з матір’ю, Валентина приймає рішення вирушити до Німеччини. Варто зазначити, що у цьому рішенні мати підтримала дівчину, хоч і хвилювалася за можливість подальших зустрічей через встановлені кордони з Бессарабією. Варіант з виїздом до Німеччини також відкриває для Валентини можливість потрапити у Бухарест до тітки, яка працювала у Міністерстві внутрішніх справ Румунії та чекала на свою племінницю.Проте потрапити до Німеччини та Бухаресту Валентина так і не наважилась.

15 жовтня 1940 року вона поїхала до центрального штабу німецької комісії у селищі Тарутине, звідки її направили у Софієнталь, де видали паспорт на виїзд, і вже у цей день Валентина мала би прибути до Манзбургу, а далі виїхати до Німеччини. Втім доля склалася інакше. Представники радянської делегації не пропустили Валентину – у неї не було транспортного документа, а була лише довідка за підписом представників німецької комісії. Тоді німецька делегація заспокоїла дівчину, пообіцявши владнати питання з формальністю, після чого вона зможе поїхати до Німеччини. Проте дівчина мала інші наміри – таку ситуацію вона прийняла за знак залишитися вдома, та попри вмовляння німців, прийняла рішення повернутися в Аккерман.

Почалося нове життя при радянській владі, і вже скоро аккерманці відчули різницю між їх минулим та теперішнім життям, що настало для Бессарабії у складі радянського союзу. Звісно, не обійшлося і без обговорень та порівнянь (за показами подруги Валентини та інших свідків по справі): щодо арешту невинних, дефіциту товарів та великих черг, високих цін, низький інтелект прибувших з СРСР посадовців та військових червоної армії , їх хамовитість та неосвіченість. Місцеві мешканці зазначали, що радянська влада їм не підходить, а також, що нова влада не вірить в Бога і не має нічого святого.

Навесні, 18 березня 1941 року, Валентину разом зі знайомими заарештували.

Валентина не визнала свою провину. Її засудили до 10 років виправно-трудових таборів «за антирадянську агітацію та участь у молодіжній контрреволюційній організації міста Аккерман».

У 1951 році у віці 30 років Валентина все ще не була звільнена повністю. Тільки у 1957 році, після перегляду справи в Одеському обласному суді, їй вислали довідку про припинення справи. Подальша доля Валентини Гербертівни – невідома, як і доля її матері та бабусі після арешту Валентини.