УІНП: Олександр Пушкін — українофоб чи дзеркало імперії?
На сьогодні в Одесі на Приморському бульварі досі стоїть пам’ятник Пушкіну, який має бути демонтований за розпорядженням Одеської облдержадміністрації від 2024 року. На тлі резонансності довкола особистості російського письменника, фахівці Українського інституту національної пам’яті розповіли, як поема «Полтава» стала політичним маніфестом, а пам’ятники Пушкіну – інструментом російської пропаганди, передає видання «Південь сьогодні».
1828–1829 роки. Молодий Олександр Пушкін завершує поему «Полтава». На перший погляд – це про любов і війну, про Мазепу та Петра. Але насправді, на думку УІНП, – це політичний текст, який закріпив імперський міф: Мазепа – зрадник, Петро – спаситель, Україна – піддана.
«У поемі Пушкін таврує Івана Мазепу як «вероломця» та «зрадника», подає його не як політичного діяча, а як старого, одержимого пристрастю, і цим перетворює визвольну боротьбу українців на приватну драму. Так працює класична схема імперської пропаганди: політична боротьба → редукована до «особистого гріха», національний рух → поданий як «збочення від порядку». Пушкін не просто художник – він продовжує державну політичну лінію Петра І і Миколи І, перетворюючи літературу на засіб легітимації імперії».
Після виходу «Полтави» у 1829 році Мазепа знову з’являється у шкільних хрестоматіях виключно як «зрадник». Українське прагнення до автономії – як «гріх проти батьківщини».
Пушкін як символ «єдності» – і як інструмент контролю
Імперська політика продовжилась у камені. З середини XIX століття почалася масова кампанія з увічнення Пушкіна. Вона, як зауважують в Українському інституті національної пам’яті, мала не лише культурний, а й ідеологічний сенс – створити відчуття «спільного російського простору культури».
Статистика встановлення пам’ятників Пушкіну в Україні: перший – в Одесі (1889, відкритий 26 травня, скульптор М. Попов);далі – Харків (1904), Київ (1899, але встановлення завершене 1900);до 1917 року на українських землях – щонайменше 7 пам’ятників Пушкіну; у радянський період (1945–1989) – понад 70 нових, особливо до «ювілейних» дат.
«Це не випадковість. Кожен пам’ятник – маркований камінь імперії, який «прошивав» простір України російською культурною символікою. У ХХ столітті Пушкін ставав «безпечним» способом російської присутності: там, де не могли поставити Леніна – ставили Пушкіна. І таким чином підмінювали українську історичну пам’ять», – пишуть в УІНП.
Одещина: серце імперського Пушкін-культу
Саме в Одесі Пушкін провів 13 місяців заслання (1823–1824), і саме тут почалося формування культу «Пушкіна як одесита».
Історія пам’ятників:
1889 – перший пам’ятник Пушкіну в Україні, на бульварі біля Приморських сходів. Його відкриття приурочили до 90-річчя поета. Це був символ імперської лояльності міста.
1900–1910-ті – створюються меморіальні дошки в школах і бібліотеках.
1950–1980-ті – в Одесі встановлено щонайменше 10 нових пам’ятних об’єктів, включно з погруддями в парках, скверах, школах та будинку-музеї Пушкіна.
Після 1991 року культ зберігся. У 1999-му відзначали 200-річчя Пушкіна з помпою, тоді ж оновили основний пам’ятник у центрі Одеси.
До 2022 року на території Одеської області було близько 15 пам’ятників Пушкіну. Це була одна з найвищих концентрацій таких об’єктів у всій Україні.
«Чому це важливо сьогодні? У 2022–2025 роках українські громади почали масово демонтувати пам’ятники Пушкіну. Це не про ненависть до поета. Це про очищення публічного простору від символів імперії, які десятиліттями формували уявлення про «спільну історію» – без України як суб’єкта. Пушкін не був «другом України». Його «Полтава» – це ідеологічний акт, а не вірш про любов. А пам’ятники йому – частина системи символічного домінування, створеної імперією й відтвореної СРСР. Історична правда вимагає називати речі своїми іменами. Пушкін у контексті української історії – не геній, а маркер влади. І розмова про це – не про «відміну культури», а про відновлення історичної справедливості», – підсумували в УІНП.
