Як і чому в селі Болградського району в один день відзначають одразу два Нових роки
Старий Новий рік – парадокс, який виник виник через розбіжність між юліанським («старим») та григоріянським («новим») календарями. Власне, з цієї ж причини в Україні майже сторіччя, та багато хто й досі, Різдво відзначають не 25 грудня, як більшість християн у світі, а 7 січня. В болгарських селах нашого регіону Старий Новий рік має назву Сурвакі – так Новий рік називають в Болгарії, звідки походять нинішні жителі Буджаку. Улюблене свято місцевої дітвори (чому – зрозумієте далі) завершує цикл новорічних святкувань тоді, коли більшість українців вже винесли ялинку на смітник і поринули у зовсім не святкову буденність – в ніч з 13 на 14 січня. І це викликає питання в кого завгодно, але тільки не в людей, які виросли на цій традиції. Проте, як виявилося, є в наших краях ще один цікавий спосіб суміщення новорічно-різдвяних свят та календарів.
Вирішивши написати про обряд Сурвакі, журналісти видання «Південь сьогодні» звернулися до співробітниці Голицького будинку культури Надії Райнової. Нашу співрозмовницю ми попросили розповісти про те, як та коли це свято відзначають в Голиці, адже неодноразово чули, що дати святкувань Сурвакі та Колади (Різдва) тут відрізняються від тих, які прийняті, наприклад, у селах сусіднього Ізмаїльського району.
«У нас, наскільки я знаю, до якогось періоду Колада відзначали 25 грудня. А потім всі почали святкувати 7 січня. І церква справляє службу саме у цей день. А от Сурвакі в нас завжди 1 січня», – здивувала нас відповіддю на перше ж питання Надія.
Отже, виявляється, в місцевих звичаях є ще один парадокс – Новий рік, хоч і нібито за старим стилем, тут відзначають раніше, ніж Різдво. Про те, чому так сталося, трохи пізніше. А зараз про самі традиції та обряд.
«Святкування Сурвакі розпочинається 31 грудня ввечері. В цей час по домівках односельців розпочинають ходити з привітаннями дорослі. Раніше часто ходили цілими родинами. Зараз здебільшого це роблять учні старших класів. З собою вони беруть великі дзвоники, за допомогою яких сповіщають хазяїв про свій візит, та спеціальні «сурванічкі». Таке заведено з незапам’ятних часів. Ходять вітати і хлопці, і дівчата. Раніше «сурвакарі» перевдягалися в спеціальні костюми. Зараз таке практикується тільки на Коладу. Сурвакарі вітають господарів, розповідаючи «сурвакарку»:
«Сурва, сурва година
Червена ябълка в градина
Зелен клас на нива
По живо-здраво, пак догодина».
Це єдине привітання, яке використовують усі сурвакарі. Іншого ніхто не пам’ятає», – описує звичай, який прийнятий в селі, наша співрозмовниця.
Надія розповіла нам, що «сурванічкі» роблять з гілок шовковиці. Гілку обов’язково шукають ідеально рівну. Раніше їх нічим не прикрашали. Зараз обплітають «дощиком», яким прикрашають і ялинки.
«Вранці 1 січня обряд виконують менші діти. Спочатку «сурвають» діда та бабу, якщо вони живуть разом в будинку. А далі за старшинством – батька та мати, інших дорослих. А потім вони йдуть вітати родичів, сусідів, вчителів, просто односельців. Ходять селом, доки не втомляться. Зараз у нас діток дуже мало, тож ходять вони до усіх. Кожен хоче, щоб до його будинку зайшли сурвакарі. Запрошують завчасно. Дуже їм радіють», – каже Надія.
З собою «сурвакарі» носять спеціальні вовняні торбинки на мотузці, вдягнені через плече. А ще кожного перев’язують вовняною мотузкою, яку можна розв’язати, аби нанизати подаровані «кравайчета» – аналог українського калача. Їх печуть з хлібного, не здобного тіста спеціально до свята. А в торбинки дітям насипають «іміш» – яблука, горіхи, цукерки.
Ми запитали Надію і про ще один звичай, знайомий жителям усіх болгарських, і не тільки, сіл – приготування святкової міліни.
«Я це запам’ятала ще від діда-баби. Десь о п’ятій годині вечора господині починали розкочувати та розтягувати тісто на міліни. В якості начинки використовували бринзу, пізніше почали додавати кисломолочний сир. А зверху заливали «каймаком» – сметаною. В одну з мілін клали «късметчета». Це спеціально вирізані гілочки, кожна з яких має своє значення – «кури», «вівці», «корова», «поросята», «город». Ну в кого що у господарстві є. Ще також додавали монетку, яка символізує двір, дім. І обов’язково «мърдзел», тобто «лінь» – теж спеціально оброблену гілочку. Не було такого, щоб там «подорожі» якісь клали. Міліну їли звечора, там десь о восьмій-дев’ятій годині. А потім вже хто як – хтось далі зустрічав Новий рік о дванадцятій, хтось ні. Ну в нас так було заведено, що звечора міліна, а вже опівночі накритий стіл», – розповіла Надія про те, як в її родині і в селі в один день зійшли дві традиції святкування.
А ось чому так сталося, адже, як ми писали вище, у багатьох селах Старий Новий рік відзначають 14 січня, Надія пригадати не могла. Світло на це питання пролила директорка Будинку культури Валентина Тодорова, яка доєдналася до нашої розмови. Валентина Петрівна і розповіла, що свого часу так зробили, аби не відволікати дітей від школи, бо 14 січня, якщо це не була неділя, припадало на звичайний робочий день.
Надія поділилася з нами відео, на якому записаний обряд Сурвакі так, як це відбувається в Голиці 1 січня у кожній домівці, де є діти, або куди вони приходять з привітаннями.
Запрошуємо вас переглянути відео і пригадати традиції святкування Нового року, як би він не називався і коли б не відзначався у вашій культурі. Ділиться з нами своїми звичаями та спогадами.
Діана ГЕРГІНОВА
