У Румунії відзначають День пам’яті жертв радянського тоталітарного режиму в Бессарабії, Північній Буковині та районі Герца
1 квітня в Румунії відзначається Національний день вшанування пам’яті румунів – жертв різанини у Фантана-Албе (Біла Криниця) та інших районах, депортацій, голоду та інших форм репресій, організованих радянським тоталітарним режимом у регіоні Герца, Північній Буковині та всій Бессарабії. Пам’ятна дата встановлена Законом Румунії 68/2011. Про це нагадують журналісти BucPress, передає видання «Південь сьогодні».
12 квітня 2011 року Палата депутатів Румунії прийняла законодавчу пропозицію про встановлення цього національного дня. Нормативним актом передбачено, що 1 квітня організовуються офіційні вшанування та інші заходи, спрямовані на вшанування пам’яті румунів, які стали жертвами різанини, депортації та голоду внаслідок радянського тоталітарного режиму на території Північної Буковини та всієї Бессарабії.
Згідно з пояснювальною запискою, після початку дії пакту Ріббентропа-Молотова, у період з червня 1940 року по березень 1953 року в Бессарабії та Північній Буковині було проведено кілька репресивних акцій проти румунського населення цих регіонів.
Бессарабія, Північна Буковина та регіон Герца були першими територіями, втраченими Румунією в 1940 році під час Другої світової війни. 23 серпня 1939 року в Москві було підписано радянсько-німецьку угоду про ненапад (пакт Ріббентропа-Молотова), яким, згідно таємного додаткового протоколу, Німеччина і СРСР поділили сфери впливу. У статті 3 цієї угоди зазначалося, що «щодо Південно-Східної Європи радянська сторона підкреслює інтерес, який вона виявляє до Бессарабії. Німецька сторона заявляє про свою повну політичну незацікавленість у цих територіях».
26 червня 1940 року уряд СРСР ультимативно зажадав від Румунії передати Бессарабію та Північну Буковину протягом 48 годин. Другий радянський ультиматум (27/28 червня) вимагав евакуації румунської адміністрації та армії з Бессарабії та Північної Буковини всього за чотири дні. У відповіді румунського уряду 28 червня зазначалося, що, «щоб уникнути серйозних наслідків, які могли б мати застосування сили та початок бойових дій у цій частині Європи, влада країни вважає себе змушеною погодитися на умови евакуації, зазначені у радянській вимозі».
Після окупації радянською владою Бессарабії, Північної Буковини та області Герца румунське населення цих територій зазнало режиму репресій і депортацій. Репресивна політика, нав’язана радянською владою, призвела до справжнього процесу міграції та масового переміщення населення, що призвело до значних людських втрат.
1 квітня 1941 року відбулася різанина у Фантана-Албе (Біла Криниця) – селі біля кордону з Румунією. Під час неї, за словами місцевих очевидців, загинуло приблизно 3 000 румунів з Буковини.
Від агітаторів радянських спецслужб, які кілька тижнів ходили по селах у долині Сірет, люди дізналися, що 1 квітня відкриється кордон і вони зможуть сховатися в Румунії. Приблизно 3000 людей з кількох сіл долини Сірет сформували мирну колону та 1 квітня 1941 року попрямували до кордону з Румунією, несучи білий прапор з релігійними знаками, іконами, прапорами та хрестами. Коли вони підійшли до прикордонного пункту Фантана-Алба, у місці під назвою Варніца, радянські прикордонники відкрили вогонь і розстріляли їх. Старих, дітей і жінок косили з кулеметів, потім кидали в братські могили, декого закопували живцем. Тих, хто вижив, переслідували, катували та депортували.
Трагічний епізод описано в томі «Історія Румунії в даних», підготовленому Діну Ч. Джуреску (Енциклопедичне видавництво, Бухарест, 2003). В книзі вказано, що 1 квітня 1941 року кілька тисяч румунів з Буковини, які хотіли оселитися в Румунії, «будучи стимульованими, якщо не фактично підбурюваними радянською владою», прибули до Фантана-Алба, де були вбиті з кулеметів. Згодом приблизно 40000 буковинських румунів із 200000 населення було депортовано або вбито, згідно з цитованим джерелом.
Про події розповів один із небагатьох тих, хто вижив, професор Георге Михайлюк (1925-2005) у своїй книзі «Поза межами сказаного», виданій 2004 року у видавництві Vivacitas у Глибоці. Він описує те, що сталося у Фантана-Алба 1 квітня 1941 року, як «катування», «геноцид» і «різанину».
У 1941 році відбулися й інші арешти та висилки. Так, 10 червня 1941 року 13 тисяч бессарабських румунів радянська влада забрала з домівок і депортувала до Сибіру («Історія Румунії в даних», Енциклопедичне видавництво, Бухарест, 2003). У ніч з 12 на 13 червня 1941 року було організовано широкомасштабну операцію з арешту та депортації тисяч людей з Бессарабії, Північної Буковини та Герца.
У книзі Аніци Нандріш-Кудла «Спогади про життя. 20 років у Сибіру» (опублікована видавництвом «Гуманітас» у 1991 р. та перевидана у 2006 р.) розповідаються спогади румунської селянки з комуни Махала (північна Буковина), яку в ніч на 13 червня 1941 року вивезли з дому офіцери НКВД і депортували разом із трьома дітьми до Сибіру. У передмові до другого видання книги за підписом Георге Нандриш йдеться:
«Маштаби геноциду важко уявити. Ось як з однієї комуни – Махали – за одну ніч – з 6 на 7 лютого 1941 року – російські прикордонники розстріляли понад 300 молодих селян, поблизу села Лунка (недалеко від Герци). За одну ніч – з 12 на 13 червня 941 – з цієї ж комуни вивезено на знищення до Сибіру 602 людини (…)».
Починаючи з березня 1944 року, коли Червона Армія знову зайняла Північну Буковину та Бессарабію, тут знову було встановлено режим терору та репресій проти населення. Голод 1946-1947 рр., який настав після повторної окупації Бессарабії, був породжений комплексом факторів, таких як посуха влітку 1946 р., але в основному визначався вилученням у населення радянською владою продовольства та зерна. Процес збору зерна з населення був важким, а тих, хто був проти, судили та депортували. Нова хвиля депортацій з Бессарабії пройшла в 1949 році.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
