У Рені провели в останню путь солдата Олексія Тяка, який два роки вважався зниклим безвісти
13 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут Донецької області загинув військовослужбовець Збройних Сил України, житель міста Рені Тяка Олексій В’ячеславович. Вірний військовій присязі, даній народу України, він до останнього боровся з ворогом у боях за свою країну, її свободу та незалежність. Мужній воїн 77-ї окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади Збройних Сил України поклав своє життя на вівтар Перемоги у розквіті сил, сповнений надій та мрій. Йому було лише 25.
Два роки його рідні і близькі чекали звістки від Олексія, сподіваючись, що, можливо, він опинився в полоні у ворога. Всі вони, а особливо мати, старший брат і дві сестри, до останнього не вірили, що Олексія вже немає. Вони сподівались, оскільки інформація про зниклого Героя, як його побратимів, так і командирів, відрізнялася і не була стовідсотковою.
Два роки і два тижні очікування… На жаль, дива не сталося.
24 вересня о шостій годині ранку, коли місто тільки прокидалося, 38-й Герой Ренійської громади повернувся додому на «щиті» назавжди. І сьогодні, 25 вересня, проводжали його в останню путь. Ренійська громада знову схилила голови у глибокій скорботі. Велике горе об’єднало всіх людей, які зібралися на міській площі біля Свято-Вознесенського кафедрального собору, щоб попрощатися з героєм.
У головному храмі міста – Свято-Вознесенському соборі настоятель храму протоієрей Георгій у співслужінні духовенства громади провели молитовне відспівування загиблого воїна.
Після служби процесія попрямувала до нового кладовища. Жителі міста зустріли похоронну процесію по вулиці Вознесенській живим коридором з розгорнутими в руках синьо-жовтими прапорами, навколішки та схиливши голови.
Олексій Тяка народився 18 червня 1998 року в місті Рені. У 2014 році закінчив дев’ять класів другої (гімназії) міської школи та вступив до Миколаївського судноремонтного коледжу. Отримавши диплом кранівника, працював за фахом. П’ятого травня 2023 року він добровільно вступив до лав Збройних Сил України.
Ольга Тяка: «Війна рано чи пізно закінчиться, але мій син ніколи не побачать щасливих людей, за яких він віддав своє життя»
«Я не хочу вірити, що мій син пішов з цього світу в розквіті сил. Олексій був хорошим, добрим, дуже люблячим своїх тата і маму, старшого брата Едуарда, молодших сестер Марію та Катерину.
Олексійко всіх нас дуже любив, і ми його любили. Його неможливо було не любити. Він був скромним, дисциплінованим, відповідальним, слухняним. Ще в школі він дуже захоплювався комп’ютерами, сам створював сайти. Дуже працьовитий, завжди допомагав вдома по господарству – ніколи не відмовлявся ні від якої фізичної роботи.
Був… Був… Дуже важко говорити про мою дитинку у минулому часі. Завтра його повернуть додому, і я не можу повірити, що він вже два роки на небі, що ми його більше ніколи не побачимо, що він загинув. Я впевнена, що він героїчно загинув, захищаючи нашу землю, наші міста і села, нас…
Війна рано чи пізно закінчиться, але мій син ніколи не побачить щасливих людей, за яких він, як і інші загиблі Герої, віддав своє життя. Не народяться діти з його світлими очима. Більше він нікому не зателефонує. На зустріч з однокласниками він не прийде… Це боляче! Це дуже боляче. Він повинен був жити і жити! Але ця проклята війна обірвала життя мого сина», – розповіла мені мама героя Ольга Петрівна напередодні поховання. – Востаннє я говорила з ним по телефону 9 вересня 2023 року. Ми розмовляли буквально кілька хвилин. «Мамо, не дзвони мені поки що, не можна зараз. Я повернуся з бойового завдання і сам тобі зателефоную. Не хвилюйтеся, все буде добре. Все. Мені потрібно йти. Я люблю вас усіх і цілую вас. До зв’язку!»
Я впевнена, що мій син назавжди залишиться в пам’яті всіх, хто знав його як яскравого, життєрадісного, веселого, порядного, хорошого хлопця. Говорять, що біда не приходить одна. Вже місяць батько Олексія – В’ячеслав, колишній співробітник порту Рені, не виходить на зв’язок. Мобілізований до лав ЗСУ 5 листопада 2024 року. Він служив на найгарячіших напрямках. Ми дуже сподіваємося, що він живий і скоро повернеться додому».
Зазначимо, що з початку повномасштабної війни захищають Батьківщину біля 50 випускників гімнізії №2. Олексій Тяка – третій з тих, хто повернувся додому на щиті. Першим був Євген Бугайов, який загинув у 2022 році на Херсонщині. Його поховали у Рені. А у вересні минулого року під час обстрілу одного з портів Одещини загинув прикордонник Вадим Третьяков. Його поховали в Одесі.
Ось що розповіли про Олексія його вчителі:
Микола Загорський, вчитель фізкультури: «Олексій був веселим, надійним, з сильним характером…»
«Олексій був жвавим, веселим, спортивним хлопчиком. Брав участь у всіх спортивних, і не тільки спортивних, заходах. Був дуже добрим. Коли він ходив у спортзал, де ми зараз розмовляємо, у нього завжди світилися очі. У вчителів ніколи не було з ним проблем.
Останній раз ми випадково зустрічалися в Одесі. Як же ми зраділи цій зустрічі! Це було незадовго до початку повномасштабної війни. На той момент він вже працював кранівником, говорив, що йому дуже подобається робота і що зарплата пристойна. Я згадую його з теплотою, але мій розум відмовляється вірити, що його більше немає. Боляче, боляче втрачати таких хлопців! Мені важко, а як же його рідні і особливо мама, яка дала йому життя, виховала його, навчила важливим правилам життя. Їй буде важко жити без сина, з яким вона мріяла, святкувала дні народження, сміялася, переживала і сподівалася, що скоро закінчиться війна і Олексій повернеться до мирного життя, створить сім’ю.
Як і всі матері, вона сподівалася і мріяла про світле майбутнє свого сина-воїна. Батьки виховали хорошого сина, брата, однокласника, друга, Захисника. Він назавжди залишиться в моїй пам’яті як чистий, світлий, з доброю душею і сильним характером хлопець. Ми поважали його за відкритість і доброту. Хто звертався до нього за допомогою, порадою, нікому не відмовляв.
Нехай спочиває з миром у Царстві Небесному. Щирі співчуття матері, татові, брату, сестрам та всім рідним».
Любов Сайтарли, класна керівниця Олексія Тяка: «Такі люди, як Олексій, як правило, творять історію»
«Світлого вересневого дня до 32 кабінету Ренійської гімназії «залетіли» вісім п’ятикласників. Вони вперше прийшли до старшої школи, поважно сиділи за партами. Серед них вирізнявся маленький на зріст зі світлими очима та волоссям хлопчик-горобчик (так я його називала). Це був Олексій Тяка.
Він був енергійним, дуже добрим і щирим, сміливим та надійним. Такі люди, як правило, творять історію. Він був вихованим, чемним, добрим, дуже гарно ставився до дівчат у класі, завжди їх захищав, не дозволяв піднімати важке, допомагав прибирати клас, шкільну ділянку, був дуже працьовитим. Минув час, а маленький горобчик перетворився на мужнього, дорослого хлопця. Я завжди могла на нього покластися, могла поговорити відверто, а він завжди чесно, з повагою мені відповідав. Олексій завжди прагнув справедливості, відстоював правду, був дуже щирим та відчайдушним, ніколи нікого не боявся, не терпів брехні та підлабузництва.
Я відчувала в його очах підтримку, тепло, справжню повагу, він завжди був на боці правди. Олексій співчував і підтримував по-справжньому всіх, кому була потрібна допомога. Його можна охарактеризувати такими словами: «Зробив велике, не обіцяючи великого». Я завжди йому говорила: «Олексію, ти обов’язково залишиш по собі яскравий слід». Він усміхався і відповідав: «Я звичайний хлопчик з багатодітної родини, який просто любить свою родину, свою землю, життя». Саме такі хлопці захищають сьогодні життя кожного з нас, боронять нашу землю…
Вічна пам’ять героям! Спи спокійно, мій горобчику…»
На цвинтарі прощальне слово сказали мати Героя Ольга Тяка, класна керівниця Любов Сайтарли, однокласники та підполковник у відставці, співробітник виконкому Ренійської міськради Олександр Можаєв.
Олексія з почестями поховали на Алеї Слави. Найцінніше – своє життя, він віддав за наш спокійний сон, домашній затишок, за дитячий сміх, за мир в Україні. Схиляємо голови у скорботі та молимося за світлу душу Героя.
У мене, як у всіх, серце боліло, коли бачив сльози матері, сестер, рідних та знайомих над труною зовсім молодого хлопця. Я намагався знайти слова, щоб втішити маму загиблого Героя, але не зміг. Не знайшов таких слів і зараз, коли пишу ці рядки.
Вічна слава сину Української землі, Воїну Світла!
Петро ХАДЖИ-ІВАН
