«У нас була чітка задача: зробити все, щоб поранені вижили»: емоційні історії воїнів 73 морського центру ССО ім. кошового отамана Антіна Головатого

17:59 08/01/2026

У Силах спеціальних операцій виховують не просто бійців – тут формують людей, здатних зберегти холодну голову в найгарячіші хвилини, врятувати побратима, зробити неможливе звичною справою.

Троє бійців 73-го морського центру ССО мають різні долі й різні шляхи до війська. Але вони стали родиною, що тримається на простих речах – довірі, повазі та готовності в будь-який момент підставити плече.

«Скат»: учитель історії, який став воїном

«Раніше я взагалі був далеким від армії і працював учителем історії в школі. Однак, зізнаюсь, морально готувався до служби, відчував, що відбудуться доленосні події, і вже 24 лютого, по суті, я був в Силах оборони. Згодом офіційно приєдналися до лав ЗСУ, потрапивши в 73-й центр ССО», – згадує «Скат».

Ця фраза – ніби маркер переходу з мирного життя до іншого виміру. Історія цього хлопця – не про раптовий вибух героїзму, а про поступовий, свідомий крок, продуманий і виважений.

«У нас є кістяк групи, який працює разом уже третій рік. Ми, в принципі, як сім’я, – продовжує боєць. – Побували разом в різних ситуаціях, виконували непрості завдання, одним словом, є що згадати. Курський напрямок, наприклад. Думаю, ви бачили наші відео роботи з корейцями. А ще – події 2022 року, коли ми брали участь у спеціальних діях на Херсонщині. Особливий спогад в нашій бойовій біографії – Кринки…»

Поряд із бойовим досвідом він ділиться й тим, що допомагає відновитися.

«Коли є час, пробую відволіктися від війни, від бойових дій, намагаюся побільше читати, – зізнається «Скат». – Під час пауз опановую переважно художню літературу, інколи навіть до душі романтичні твори. Ну і, в принципі, ще один для мене варіант розслаблення – автомобіль. Люблю просто проїхатися. Що важливо – під свою улюблену музику, це певною мірою розслабляє».

А ще як людина, яка закінчила історичний факультет, «Скат» легко знаходить для себе мотивацію для бойової роботи в ССО.

«Було дуже багато особистостей, які є для мене прикладом. Тому коли важко, згадую саме історію, подумки уявляю перед собою якихось героїв, наприклад, воїнів УПА, які місяцями, роками безвилазно сиділи в криївках, і стверджуюсь у думці, що в мене не так все й погано, як може здатися на перший погляд, тож гріх нарікати».

«Кекс»: після трьох поранень не втратив мотивацію

«Коли в 2014-му почалась війна, я вже більш-менш розумів, що відбувається, – згадує боєць на псевдо «Кекс». – Мої опікуни, як мені здавалося, були проросійськи налаштовані – постійно дивилися перший канал, російські новини. Я старався їх не слухати, на їхню думку не зважав. Стежив за Майданом, за подіями в Донецьку і Луганську. Мене бентежило, що до нас увірвалися і почали організовувати якусь незрозумілу двіжуху».

Це спогади про момент, коли політика стає особистою. Для «Кекса» це була точка неповернення, коли спостереження переросло в дію. Але тоді він і гадки не мав, що служитиме в Силах спеціальних операцій.

«Ми тоді ще не знали, що таке ССО. Думав, що спецназ – це щось прям неймовірне, якісь супергерої в костюмах. А насправді все трішечки простіше, ніж здається», – каже боєць.

Його бойовий шлях вміщує і біль. Про третє поранення «Кекс» говорить з тією ж прямотою, з якою описує побут: «Мене вигнуло, кинуло на землю. Я відчув адський біль. Далі – як у тумані. Хлопці розповіли, що я хвилин десять провалявся без свідомості… Почалася стрілкотня, побратими прикривали мене і витягали під обстрілами. Один отримав кулю – вона прошила руку і зайшла в стегно. Ех, у мене на ті дні такі плани були…»

Мотивація «Кекса» – проста: гордість за країну і збройні сили, а також відчуття корисності дій. Він говорить прямо: «Я з великою повагою ставлюсь до армії і ССО зокрема. Те, що я роблю – правильно, і це найголовніше. Я люблю Україну за те, що я в ній народився, ріс. Як би не було, душа сама до неї лине. І як це пояснити – не знаю».

Ці слова – відповідь на просте питання: чому молодь долучається до війська. Бо для багатьох хлопців і дівчат це питання ідентичності, стан душі.

«Юджин»: перевтілення на бойового медика

Шлях у 73 морському центрі ССО боєць на псевдо «Юджин» почав 2019-го року одразу після школи. Пройшовши відповідну підготовку, працював у бойових групах одного із загонів, виконував різноманітні завдання на лінії зіткнення.

Його історія – приклад того, як фронт змінює професійний вектор воїна. Доленосним став момент, коли поранили його побратима. Ситуація вийшла доволі критичною, і «Юджину» довелося власноруч рятувати свого товариша. Тоді, як він сам згадує, оцінивши стуацію, чітко і без паніки надав допомогу 300-му. Зрозумівши, що порятунок людей йому дається досить добре, перейшов на посаду бойового медика групи, а згодом почав працювати в екіпажі медеваку.

«Місця емоціям у нашій роботі немає, – розповідає «Юджин». – Коли до тебе в руки потрапляє поранений, ти, як то кажуть, ловиш хвилю і робиш усе, щоб його врятувати. Медик має бути дисциплінованим, стресостійким, готовим ухвалювати рішення і найголовніше – брати на себе відповідальність. Адже, все, що ти робиш, відображається не на тобі, а на тому, кому ти надаєш допомогу».

За плечима «Юджина» – численні завдання, і серед них є випадок, що особливо вирізняється: порятунок полоненого ворога.

«Під час виходу у район, контрольований противником, наші хлопці із 73 центру під час операції знищили майже всю ворожу групу, але при цьому поранили і захопили двох росіян. Полонених довго тягли на нашу територію, потім передали нам. У нас була чітка задача: зробити все, щоб вони вижили. Один із них був легкий, інший – середній нестабільний. Поки їхали на базу, другий раптом став «відходити» прямо у нас в машині. Почали з напарником робити все, щоб витягти його. І таки зробили це! Побратими доклали чималих зусиль, щоб дотягти цих полонених, і було б прикро, якби після таких пригод хтось помер у нас на руках…»

Історії «Ската», «Кекса» та «Юджина» – це про те, як війна переписує професії, змінює призначення і створює нові родини. Вони прийшли з різних доріг, але всіх їх об’єднала одна річ: готовність не зраджувати собі і працювати на спільну перемогу в лавах ССО.