У Києві відбудеться відкриття Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО» родом з Болграда: яка програма
Вже незабаром у Києві пройде 6-й Міжнародний етнографічний кінофестиваль «ОКО». Урочисте відкриття відбудеться 5 вересня о 18:00 на АртПричалі (вул. Набережно-Хрещатицька, причал №2). Церемонія пройде вперше у столиці України. На гостей чекають автентичні бессарабські смаколики, обрядові перформанси, відкриття муралу відомих українських художниць, світова прем’єра фільму генеральної директорки кінофестивалю та ще чимало сюрпризів. Детальніше – далі у публікації «Південь сьогодні».
Амбасадорка, ведучий та фільм-відкриття
Амбасадоркою фестивалю цього року стала акторка Анастасія Цимбалару, яка відвідає офіційну церемонію. Вона народилася в Болграді, як і сам фестиваль, поділяє його цінності та разом з організаторами вболіває за збереження української ідентичності в Одеській області.
Ведучим вечора буде Іван Люлєнов — бесарабський болгарин із Молдови, український співак, комік та шоумен.
Фільм-відкриття 6-ї едиції «ОКО» — «Мертва квітка» — авторський проєкт режисерки та генеральної директорки фестивалю Тетяни Станєвої. Це світова прем’єра стрічки, що розкриває особисту історію про Бессарабію, її традиції та виклики під час війни.
«Однією з причин створення кінофестивалю «ОКО» та його основна місія — привернути увагу України й світу до мого регіону. Саме тому — Болград, саме тому — стільки про Бессарабію. Наша мета — не лише підвищити людську обізнаність і відкрити туристичний та інвестиційний потенціал краю, а й заохотити фольклористів вивчати традиції та культурну спадщину нацменшин, найбільша представленість яких — саме в нашій мультикультурній Одещині. А також надихнути кінематографістів спрямувати свої камери й фокус на теми й ландшафти півдня. Саме тому ми в столиці робимо бесарабську амбасаду», – розповіла Тетяна Станєва.
Фільм-відкриття «Мертва квітка» — про рідне село Тетяни Криничне «Мертва квітка».
«У ньому йдеться про традицію болгар України, яку повільно вбиває війна. Цією майже шестирічною історією нашої спільноти, що показує вплив війни на збереження ідентичності та неминучі зміни, я вперше хочу порушити тему збереження нематеріальної культурної спадщини болгарської національної меншини в Україні у воєнний час. Адже вона невидима, помирає тихо й непомітно. Дуже хвилююся, чи зрозуміє глядач усі образи й послання, які я заклала, і водночас дуже хочу, щоб ви цей край полюбили так само, як і я», — зазначає Тетяна Станєва.
Візуальна програма
Не менш яскравою частиною відкриття МЕКФ «ОКО» – 2025 стане візуальна програма фестивалю. Ви зможете наживо побачити:
роботи відомого болгарського фотографа та богослова Івана Шішієва, чия творчість публікувалася у National Geographic, Vogue US та Le Monde;
світлини Ukraïner — спільноти та організації, що з 2016 року досліджує Україну та український контекст, розповідає історії українців і транслює їх світу десятками мов;
картини Сілвії Атіпової — художниці та письменниці болгарського походження, створені в рамках її проєкту «Мистецтво на підтримку героїв»;
роботи художниці Лесі Бабляк із серії «Жовто-синій альбом», присвяченої боротьбі України під час війни.
«Відкриття VI Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО» стане святом культур, емоцій та живого спілкування — простором, де поєднуються кіно, музика, обрядові перформанси, сучасне мистецтво та кулінарна дипломатія», – зазначають організатори.
Програма вечора
18:00 — Welcome Drink та бессарабська гостина:
Зустріч гостей у невимушеній атмосфері з келихом традиційного бессарабського вина та автентичними закусками, привезеними з Бессарабії.
Реєстрація, видача акредитацій та подарунків.
Презентація муралу «Кінострічка життя» сестер Фельдман — мистецький символ шляху «ОКО», створений спеціально для відкриття.
Фоновий музичний супровід — живий інструментальний виступ бессарабського фолькгурту просто на причалі.
18:30 — Обрядові перформанси Маланки та Кукерів:
Яскраве феєричне дійство з болгарськими та українськими традиційними персонажами.
Символічне відкриття фестивалю обрядовими героями, фотосесія з ними для гостей.
19:00 — Офіційна церемонія (у приміщенні)
Привітальні слова високоповажних гостей, спонсорів, представників культурної та громадської спільноти України та Болгарії.
19:30 — Фільм-відкриття
Світова прем’єра документальної стрічки «Мертва квітка» (2025) Тетяни Станєвої.
21:00 — Концерт та народні танці:
Святкова вечеря з традиційними такими болгарськими стравами, як каварма, болгарська бринза, карнаки та інші смаколики у поєднанні з бесарабським вином.
Болгарське хоро — символічний танець єдності, де болгари навчатимуть українців традиційних кроків.
Фольклорна музика, виступи гуртів та хедлайнера вечора — гурту LUIKU.
Географія та програма МЕКФ «ОКО» – 2025
У програмі «ОКО» — 90 фільмів із 52 країн світу та п’яти континентів, представлених 24 мовами. Серед них — 7 стрічок із Болгарії та понад 20 українських.
Цього року кінофестиваль розширив свою географію — покази відбудуться в чотирьох містах і у двох країнах. У межах кінофестивального тижня в Україні частина програми буде продемонстрована в Одесі завдяки сприянню Євгена Дворського — менеджера культурних проєктів, голови правління ГО «Культросвіт» та керівника ініціативи «Кіномісія».
5 – 10 вересня 2025 — Київ (відкриття на АртПричалі; покази, виставки та панельні дискусії в Будинку Кіно).
8 – 14 вересня 2025 — Одеса (покази у кінотеатрі «Сінема Сіті», ТРЦ FontanSky).
12 – 14 вересня 2025 — Болград (покази програми та нагородження переможців конкурсів NASHE OKO та OKO SHORT).
3 – 11 жовтня 2025 — Софія, Болгарія (відкриття, показ програми, виставки, панельні дискусії та нагородження переможців OKO GLOBAL, закриття).
Про фільм-відкриття «Мертва квітка»
У селі Криничне, яке історично населене етнічними болгарами, збереглася традиція виготовлення воскової квітки — символу нового року, нової родини, дівочої ніжності. Режисерка фіксує обряди зимового циклу — Сурвакі, Коляда (Різдво), колядне хоро — впродовж зими 2019–2020 років. У фільмі показаний кожен етап і деталі — від створення воскової квітки та сурвакниць (прикрашені гілки молодих дерев) до святкування Різдва і масових народних танців. Саме на хоро, де збиралося все село, дівчата дарували обраним хлопцям власноруч зроблені квітки, прикріплюючи їх до шапки на знак своєї прихильності — як символ дівочості й цноти.
Минуло майже шість років. Ті самі дівчата збираються знову, але вони вже інші. Більше не жартують. Говорять про війну, про військових і загиблих героїв з їхнього села, про свою ідентичність, сперечаються про справедливість, згадують вибухи й укриття. Сурвакарі (діти) виростають і стають потенційними воїнами.
Квітки перетоплюють на окопні свічки. Застиглий з часів до повномасштабної війни холодний віск традиційної квітки, що є культурною сімейною спадщиною болгар, змінює функцію і місію — тепер він частина свічок, що несуть тепло і світло військовим в окопах.
Авторка, приймаючи героїв у своєму домі, стає об’єднувальною ланкою й обличчям діаспори та голосом війни — і для України, і для Болгарії.
Художнє рішення
Фільм побудований на контрасті: «До» та «Після» повномасштабного вторгнення — цей контраст передано через кольорокорекцію, ритм, звук і тишу. Екзотика та буйство болгарських традицій зіштовхуються з війною, яка унеможливлює їхнє проведення і позбавляє сенсу. Барвисті архівні кадри свят і ритуалів змінюються сірістю, спустошенням і безнадією, що панують у сценах воєнного часу.
Жіночий голос, що виспівує балканські мелізми, є лейтмотивом — ніби оплакує смерть ще одного культурного пласта. У першій половині стрічки цей спів пророчить біду, яка ще за вікнами, далеко, яку герої ще не усвідомлюють — так само, як не усвідомлюють свого щастя бути разом і насолоджуватись життям. Всі звуки природи, вій шакалів, собак ніби попереджають про те, що насувається лихо. У другій половині — спів з’являється як жалібна відповідь на незворотне.
Фільм зроблений методом споглядання за процесами — без коментарів та інтерв’ю. Глядач, спостерігаючи за часом, етапами й обрядами, сам проживає разом із героями їхню історію, переживає біль втрати та шукає відповіді на поставлені фільмом питання
Соціокультурний і політичний контекст
«Мертва квітка» показує, як війна вбиває традиції не менш безжально, ніж час. Всі герої стрічки — представники болгарської національної меншини в Україні. Через їхню історію фільм розкриває культурний контекст, традиції, мовне питання й внутрішні трансформації, які переживають національні спільноти в умовах війни. І водночас він порушує важливе питання: як зберегти культуру, коли нема кому й нема як передавати звичаї — особливо в селах, де зосереджене життя етнічних спільнот?
Фільм демонструє, наскільки важливим є збереження культури національних меншин в умовах екзистенційної загрози. Як етнічні спільноти можуть стати голосом правди для країн з яких походять, здійснюючи контрпропаганду. Архівні матеріали, відзняті завдяки Центру розвитку Бессарабії, доводять: болгари в Україні живуть відкрито, гармонійно, говорять рідною мовою, святкують — і це не загроза, а багатство. Саме війна, розв’язана росією, нищить цю унікальність.
Стрічка відновлює і доповнює культурну карту України, показуючи її різноманітність і багатство. Водночас виконує архівну функцію — фіксує обряди, які, можливо, залишаться лише на плівці. Це свідчення того, що культура гине не через політику України, а через зброю, яку несе російський агресор.
Попередня публікація про програму та особливості цьогорічного етнографічного кінофестивалю «ОКО» за посиланням.
Підготувала Амєлія МИЙНОВА
