Долинці Ренійської громади відзначили 234 річницю від дня заснування свого села

З нагоди 234-річчя від дня заснування села Долинське Ренійської громади протягом дня відбулися змагання з футболу, пауерліфтингу та боротьби «Тринта», а ввечері відбувся чудовий тригодинний концерт «Гріє душу моє рідне село». Перед присутніми виступили колективи та артисти художньої самодіяльності місцевого та Лиманського Будинків культури, а також, за ініціативою голови Молдовського національно-культурного товариства «Ізвор» Валерія Бабере, народний вокальний колектив «Ватра» з села Фурманівка Кілійської громади. Свято продовжувалося навіть, не дивлячись на різке похолодання та дощ.

Під музику «Ласкаво просимо» перед початком концерту дівчата в українських, молдовських, гагаузьких, болгарських національних костюмах привітали всіх мовами у відповідності до свого образу і пригостили присутніх хлібом-сіллю.

Потім ведучі звернулися до присутніх румунською (Bine ați venit la sarbătoarea noastră ….. Hristos a înviat!), болгарською (Добър, щедър, благословен вечер за вас, жители и гости на нашето село. Заповядайте на нашия празничен концерт, посветен на Деня на селото), гагаузькою (Заман хаир олсун, сайгилы достлар! Хош гельдиниз бизим гюзель ертумуза!), українською (Доброго, щедрого вечора вам! Нехай процвітає і не буде забутою благословенна батьківська земля!)

Після чого Аміра Чобану виконала пісню «Серце Україна» і ведучі оголосили про початок святкового дійства.

Перед присутніми чудово виступили вокальний Народний ансамбль Долинського БК «Басмелуца», дитячий вокальний ансамбль «Іскорки», «Тріо флуєристів» – Ангеліна Фетеля та сестри Пустеньки Вікторія й Олександра, артисти Ксенія Попова, Марія Петрова, Катерина Лунгу, Дмитро Строя, Міхаєла Негуца, колективи «Незабудки», «Войнічет», «Хайдучий» та ін. Глядачі були у захваті й від виступу народного вокального ансамблю молдовської народної пісні «Флоаре де мєлін» Лиманського БК та ансамблю «Ватра».

З Днем села привітала своїх земляків староста Долинського Тетяна Дога.

«Я дуже вдячна всім своїм односельцям і насамперед педколективу школи, працівникам Будинку культури, дитячого садка, деяким фермерам і підприємцям за те, що підтримують мене в організації подібного роду заходів, за те, що, незважаючи на тяжкі часи, шанують традиції і звичаї нашого села. Я всім нам бажаю насамперед якнайшвидшої нашої перемоги в російсько-українській війні, здоров’я, благополуччя, гармонії в родині та затишку в домівках. Нехай в кожному серці живуть мир, спокій і радість, а всі мрії обов’язково здійсняться. Хай благословить всіх Бог, даруючи щастя, удачу та благополуччя. Нехай наше село, громада, вся Україна зростає та процвітає, а майбутнє буде світлим і щасливим!» – сказала вона.

Мешканців Долинського також привітали Ренійський міський голова Ігор Плєхов, староста села Лиманське Євгенія Потложа, директор обласного центру Молдовської культури Маргарита Бабере, голова Молдовського національно-культурного товариства «Ізвор» Валерій Бабере, директор Долинського ліцею Маріанна Черня та інші.

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять усіх тих, хто поклав своє життя в боротьбі з російським ворогом за незалежність України. Серед них і уродженець села Долинське, Герой України, льотчик-винищувач підполковник Степан Чобану.

Нагадаю, народився Степан Іванович Чобану 21 грудня 1963 року в Долинському. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків. 24 лютого 2024 року на літаку Су-27 льотчик-винищувач першим піднявся в повітря і вступив у повітряний бій над Кропивницьким, відволікаючи на себе ворожу авіацію. У тому бою його літак був атакований ракетами, внаслідок чого наш земляк загинув смертю хоробрих. 3 березня Президент України Володимир Зеленський присвоїв Степану Чобану звання Героя України (посмертно.) А нещодавно, у третю річницю загибелі Героя в Долинському ліцеї відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на його честь.

Не буду в подробицях розповідати, як пройшло свято села в Долинському. Зазначу лише, що, як і в попередні роки, до свого рідного села приїхали й деякі долинці, які живуть далеко за межами району.

Побачене в Долинському мене вкотре вразило. Я був у захваті від свята, яке було так чудово організоване. Усі виступи колективів художньої самодіяльності, артистів, футбольний матч, боротьба тощо викликали масу позитивних емоцій не тільки в мене, а й у всіх глядачів.

Усе було чудово. Свято вдалося! Долинці, як зрештою і жителі інших сіл Ренійської громади, вкотре показали, що вміють проводити такі культурно-масові заходи на високому рівні.

«Найголовніше те, що такі заходи потрібні для сільчан і особливо для молоді та старшого покоління, як повітря,-сказала Маріанна Черня. – Адже вони, без жодного сумніву, об’єднують людей, взаємно збагачують, допомагають зберегти наші прекрасні традиції, національну культуру».

У короткому інтерв’ю після урочистостей Тетяна Дога зазначила:

– Все, що створено руками людини, має дату своєї появи на землі, святкування дня народження міста і сіл громади – це не данина моді, а добра традиція. Я твердо переконана, що святкування потрібне навіть у ці непрості для України часи, коли агресор, путінська росія, веде кровопролитну війну проти нашої держави. Адже свято мобілізує людей. Сьогодні було особливе свято, яке дало змогу згадати історію рідного краю, відзначити досягнення сьогодення та з гордістю дивитись у майбутнє. Цей день об’єднує усіх – тих, хто народився і виріс тут, хто знайшов свій дім у нашому мальовничому селі.

Долинське – це не просто місце на карті, це земля, що дає силу, натхнення і гідність. Це мое рідне село, де живуть працьовиті, добрі та щирі люди, які щодня своєю працею і серцем творять його майбутнє. Кожен з них є важливою частиною Долинського, нашої спільної історії та розвитку.

Всі ми хочемо, щоб наші дні були вільні від тривог і страху, а наші діти росли в мирі та щасті, щоб ті, хто боронить нашу Батьківщину, повернулися живими й здоровими до своїх рідних. А пам’ять про Героїв, які віддали своє життя за Україну, завжди буде жити в наших серцях. Велика шана і вдячність їм!

Впевнена що цей день став святом єдності, натхнення та любові до нашої рідної землі.

Наша громада багатонаціональна і я дуже рада, що вона об’єднана, і ми всі разом – українці, гагаузи, молдовани, болгари… Нас не можна перемогти, тому що ми єдині».

Це свято в Долинському ще раз довело: незважаючи на те, що такі заходи практично не фінансуються місцевою владою, їх організувати й провести в наших селах можна. Тільки для цього насамперед потрібне бажання старост сіл. На щастя, у багатьох старост Ренійської громади, зокрема й у наймолодшої, Тетяни Дога, воно є. Є й у деяких місцевих депутатів, керівників базових підприємств, підприємців, фермерів, просто небайдужих людей, які щиро люблять свій край, своє село.

Саме завдяки таким людям, творчому колективу Долинського Будинку культури, і звісно ж, Тетяні Дога, вдалося і цього разу провести таке свято.

Але повернемося до свята. Як на мене, то всі футболісти показали хорошу гру. Практично всі юні спортсмени продемонстрували волю до перемоги, вміння володіти м’ячем, вчасно й точно давати «паси» та йти в «атаку».

Свою високу майстерність продемонстрували й учасники інших спортивних заходів. Кожен із них отримав свою нагороду: Григорій Геока – гарного півня, Денис Драгомир – гусака і Микита Арабаджи – здорового баранчика, а всі інши грамоти за активну участь.

Другій рік поспіль додали до списку спортивних змагань і пауерліфтинг –  силове триборство, до якого входять три вправи: жим штанги лежачи, присідання зі штангою на плечах, станова тяга штанги. У цьому виді спорту наші учасники показали гарні результати. Найкращі показники у юних спортсменів: Івана Каракаша, Олександра Арабаджи, Назара Куртєва, Руслана Мога , Ілля Георгіу, Григорій Геока і юна спортсменка Ангеліна Фєтєля.

Але найбільшою нагородою для всіх учасників культурно-спортивних заходів була щира вдячність глядачів за гарний футбол, танок, пісню.

«Анадол»: етапи великого шляху

З історії села…

Письменник Бессарабії, протоієрей Михайло Чакир писав: «Анадол – колишнє турецьке село. Після еміграції турків, тут залишаються жити болгари і румуни, які становлять рівні частини мешканців, які проживають у невеликому селі з назвою «Бужор», за три кілометри на північ від нинішнього Анадолу. За розповідями старожилів, назва села Анадол походить від болгарського слова «на долу» – на долині. У 1819 році сюди прибули болгарські колоністи. В одному зі статистичних довідників за 1904 рік вказується, що село Анадол було засновано на місці маєтку якогось турка, який прибув з Анатолії 1791 року. Ця дата підтверджується і в архівних документах Румунії (Замфір Арборе «Географічний словник» 1904 року).

На території села і в околицях виявлено сліди десяти поселень, вісім із них датуються першими століттями нашої ери (шість із них зі змішаним населенням, у складі якого були слов’яни Черняхівської культури) та два поселення періоду Київської Русі (IX-X століть). Коли землеміри визначали межі для міста Рені, що розташоване за сім кілометрів від Анадола, болгари з хутора Бужор (за три кілометри на північ від Анадола) залишилися на межі. Пізніше вони покинули хутір і приєдналися до молдован, хутір Бужор зник. Болгари заселили північну частину села, а молдавани – південну. Село розділилося на чотири частини: Бужор, Циглина, Бажень, Мекріш. Перші поселенці носили прізвища Карагеоргій, Станку, Асаржі, Арабаджі, Сайтарли, Куртєви, Станеви, Ганчу.

Жителі села були здебільшого кріпаками. Свої маєтки мали родини: Фролови, Боїч, Кроітору, Карагеоргій і Поліфрон, якому належало близько трьох тисяч десятин землі.

…і храму

Хотів би коротко нагадати і про трагічну історія храму. Влітку 1982 року за наказом лідерів компартії його, як і тисячі церков в Україні, зруйнували, і довгі три десятиліття після цього варварства церковні служби проводились в пристосованому приміщенні, доки не звели нову культову споруду. Зводити новий храм у Долинському на рештках старого фундаменту почали в далекому 1998 році, а урочисто відкрили 2013 року. А ще через десять років, коли повністю закінчили відродження храму, його було освячено.

– Коли руйнували храм у Долинському, мені було 7 років, – розповідає очевидець тих подій, офіцер Георгій Гроздя. – Царство Небесне моїй бабусі, яка єдина з усієї вулиці вийшла і стала перед солдатами, не дозволяючи їм знищувати святиню. Двоє солдат відвели її, щоб не заважала. А я тоді злякався і втік до хрещеної, сховався у неї. Але і досі пам’ятаю це все до дрібниць, пам’ятаю здригання землі, коли був вибух і потріскалися будинки. Було дуже страшно. Тому для мене і для всіх моїх земляків, відродження церкви – це душевне хвилювання, потрясіння, це велика історична подія.

Ще один очевидець, Степан Ганчу, назвав мені точну дату, коли саме підірвали храм, – 28 червня 1982 року, оскільки звик записувати в зошит усі значущі події.

– У стіни заклали динаміт, – розповідав пенсіонер. – Сила вибуху була такою, що вилетіло скло в сусідніх будинках. Частина храму була зруйнована, та все ж окремі стіни встояли. Через вісім днів у село пригнали потужний екскаватор, і завершили чорну справу. А за кілька днів наш голова сільради, який дав добро на все це дике варварство, ні з того ні з сього втратив розум. Ось так…

«Майже чверть століття, день за днем ми відроджували наш храм, будували цеглинку за цеглинкою, – розповідає настоятель Свято-Вознесенського храму, протоієрей отець Георгій. Я дуже вдячний усім жителям села за ту допомогу, яку вони надавали в будівництві храму. І тим, хто працював на будівництві, і тим, хто допомагав фінансово, і тим, хто приносив усе, що міг. Нехай Ангел-охоронець їх оберігає завжди і всюди. Один би я нічого не зміг зробити.

Звичайно ж, особлива подяка Івану Миколайовичу Буценку. Я знаю цю людину 25 років. Не перебільшуючи можу сказати: якби Іван Миколайович не почав допомагати відроджувати храм 25 років тому, воно, скоріш за все, не розпочалося б у найближчому майбутньому. Іван Миколайович – це людина, яка, незважаючи на важкі часи, повертає в наше життя такі слова, як «щирість», «обов’язок», «гідність», «відповідальність», «порядність». У кожен свій приїзд з Одеси до Рені, він обов’язково заходить і в нашу церкву. І завжди, як ви знаєте, не з порожніми руками….»

Петро ХАДЖИ-ІВАН, фото автора