Чи такий страшний Геловін, як його малюють: відповідь священика ПЦУ з Білгород-Дністровського району

Починаючи з кінця минулого сторіччя частина українців почали у ніч з 31 жовтня на 1 листопада святкувати Геловін. До речі, саме так ця назва перекладається з англійської з урахуванням всіх правил українського правопису. Але більшість наших співгромадян частіше використовують варіант Хелловін, а на маркетплейсах здебільшого можна зустріти написання «Хеллоуін». Проте суперечки в суспільстві викликають не особливості перекладу, а зміст свята, за легендою присвяченого душам всіх померлих, які у цю ніч приходять на землю та блукають вулицями. Ну таке собі, скажемо прямо, моторошне виходить свято.
Тим не менш, багато дітей, а часом і дорослих, щороку вирізають в гарбузах страшні посмішки, перевдягаються у костюми усілякої нечисті та проводять вечір, а подекуди і усю ніч, лякаючи сусідів та випадкових перехожих. Комусь з останніх ідея «трошки подуркувати» подобається, і вони сприймають усе з гумором, хтось обурюється лише тим, що діти влаштовують галас та заважають відпочивати, а хтось вбачає в новомодному захопленні загрозу для християнських традицій та християнства загалом. Останні мотивують свою думку тим, що це «розвага від диявола» і обіцяють учасникам дійства вічні муки у пеклі.
Чи є карнавал на Геловін гріхом та як взагалі Православна церква України ставиться до такої розваги, журналісти видання «Південь сьогодні» запитали у настоятеля Свято-Покровського храму в Сараті Владислава Шімана.

– Отець Владислав, святкування Геловіну – це гріх? Як взагалі християнину слід сприймати таке свято?
– Я особисто ніколи Геловін не сприймав. Тому що, по-перше, це не наше свято. І це не тому, що я відштовхуюся від усього чужого. Але, коли він вже зайшов в наше життя, то я його не розумів. А потім прочитав історію… Геловін прийшов до нас, взагалі до Європи, до Штатів зі Скандинавських країн, як розвага. Потім він почав ставати культом. І я розумію чому. Бо це чисто маркетинговий хід, направлений на зростання продажів атрибутів свята. Але в останні роки я почав помічати дуже цікаву тенденцію: до усього цього, скажу відверто, почало додаватися багато бісовщини.
Прості забави з гарбузами, свічками, перевдягання – я ще розумію. Костюмовані заходи для дітей, особливо зараз (вони ж прекрасно розуміють, в якій ситуації вони зараз живуть), я до цього ставлюся з розумінням. Але деякі течії використовують це, аби відірвати людей від Бога, від Церкви, і притягнути їх на свою сторону. А коли вони вже стануть адептами темних культів, вірувань, з ними вже буде набагато легше впоратися.
– Тобто треба розділяти?
– Так. Тому саме питання Геловіну для мене розділяється на дві частини: перша – комерційна, друга – релігійна. І я категорично проти релігійної. Бо це бісовщина. А коли діточки там щось святкують…
Але в нас є і свої свята. І вони скоро розпочнуться. Спочатку 6 грудня буде Миколая, після того ми наближатимемося до Різдвяних свят… Проте люди хочуть веселитися, тим більш коли це підживлюється таким комерційним проєктом.
– Якщо ми вже заговорили про наші свята. В нас теж є свої «чорти», які є персонажами дійств на ту ж Маланку. Як до цих звичаїв ставиться Церква?
– Колись теж [церковники ] були проти. Але зараз вже адаптувалися. Навіть на Різдво, коли влаштовують Вертеп, діти теж перевдягнені ходять, Церква ставиться до них дуже позитивно. Чому? Все криється в тому, що стоїть в основі цього процесу. Якщо це когось налякати, зробити якесь зло, або, ба більше, якісь окультні речі, то негативно. А якщо це персонажі, які беруть участь у Маланці або у колядуванні чи Вертепу, то абсолютно нормально, тому в основі своїй це несе добро, людинолюбство, віру в Бога.
– А в чому може полягати небезпека захоплення такими речами?
– Коли щось відбувається, і ми не знаємо, хто автор ідеї і для чого її можуть використовувати… Пам’ятаєте, коли була гра «Синій кит». Спочатку це була дитяча забава, а потім, коли почалися самогубства по усьому світу, ми зрозуміли, що там щось не те… Я не хочу ототожнювати, але ми завжди маємо сприймати подібні речі, скажімо так, скептично.
– А як батькам зрозуміти, чи дитина просто грається у цей Геловін, чи вона встряла у щось недобре? Як вберегти дітей від цього недоброго?
– Перш за все важливий контакт між батьками та дітьми. Коли є розуміння між батьками та дітьми, а не батьки відкупляються від дітей якимись іграми, і їх більше нічого не цікавить, бо вони мають свої проблеми. Діти повинні довіряти батькам, а батьки повинні створити ці умови, щоб діти речами, які можуть нести небезпеку, ділилися з ними. Зрозуміло, що у дітей можуть бути свої таємниці, якийсь свій світ… Батьки повинні цю відстань скоротити. Батьки мають бути для дітей, і це не філософське, не абстрактне, старшими друзями, яким вони можуть довіряти. Це треба починати робити з малих літ. Тоді проблем не має виникнути.
І взагалі, не можна забороняти категорично. Бо категорична заборона приведе до того, що діти навпаки будь-що намагатимуться це зробити.
– Тобто краще допомогти дитині вирізати того гарбуза, спекти те печиво…?
– Так, пояснити, що є такі традиції, але є межа. Це гра, але ти не маєш при цьому шукати якісь сайти, за якими стоять незрозумілі люди з незрозумілими цілями. Якщо все закінчиться на якомусь костюмованому шоу в школі, нічого кримінального чи гріховного немає. Головне, щоб то не стало для людини, особливо для дитини у цьому віці, якоюсь «ідеєю фікс». Щоб дитина не почала щось наслідувати, щось робити за вказівкою невідомих людей по ту сторону екрану.
Тож, як бачимо, нічого поганого в Геловіні Церква не бачить, але якщо це дійсно тільки розвага. Тому радимо подивитися на завтрашнє святкування з іншої точки зору. Особливо, якщо у вас є діти. Наприклад, скористатися можливістю розповісти їм про своїх місцевих «чортів», тобто про звичаї їхніх предків під час зимових свят, які ми відзначатимемо вже незабаром. А прикрашені гарбузи після святкування разом перетворити на смачні та корисні страви. Наприклад, на відомі всім «плацинди» або «тиквениці». Чи на гарбузову кашу. Чи ще на якусь страву, сумісне приготування якої принесе користь і здоров’ю, і здоровим стосункам з дітьми.
Діана ГЕРГІНОВА