Що не знає Google про пугачів, які живуть в дельті Дунаю, та куди літають птахи з прихованими «рюкзачками»
За останні кілька років в українській дельті Дунаю випущено на волю п’ятнадцять палеарктичних або звичайних пугачів. Про це журналістам видання «Південь сьогодні» розповіли польові співробітники проєкту Rewilding Ukraine Олексій Пудовкін та Олександр Гайдаш.
«В Україні пугачі гніздяться в районі Чорнобиля, у зоні відчуження. Там ми спостерігаємо за однією парою, яка живе на великій трубі-випарнику. А також в каньйоні Дністра. Ці птахи люблять урвища, скелі, круті рельєфи. Тут вони роблять гнізда саме на обривах. В дельті Дунаю вони колись гніздилися в дуплах великих дерев. Що там відбувається зараз, важко сказати. Ми якраз відновлюємо цю популяцію. З випущених птахів, чотири носять на собі супутникові трекери. Всі інші помічені кільцями. Пугачів ми випускаємо на території заповіднику, сподіваючись на те, що їм тут, на територіях, що мають природоохоронний статус, буде безпечніше. Адже хижих птахів мисливці та браконьєри сприймають як конкурентів за здобич, тож можуть їх відстрілювати. В дельті Дунаю для пугачів багато їжі. Це передусім невеликі ссавці: миші, щури. Можуть вони полювати і на птахів, і навіть на рибу. Принаймні, у вольєрі пташенята від риби не відмовлялися. І живу теж. В природі пугачі регулюють чисельність дрібних ссавців, роблячи внесок у знищення шкідників. Поїдаючи слабких та хворих тварин, наприклад зайченят, вони позитивно впливають на епізоотичну ситуацію. Ну і це дуже красивий птах», – надиктував нам голосове повідомлення Олександр, який зараз проводить багато часу в Тарутинському степу, де немає зв’язку.
Про те, що співробітники проєкту планують тут найближчим часом робити, ми розповімо у наступному матеріалі. А зараз повернемося до пугачів. Запевняємо вас, що багато з того, про що нам розповів Олексій, ви не знали. І навряд чи б дізналися з Google.
– Олексію, де взагалі беруть пугачів, яких екологи Rewilding Ukraine випускають в дельту Дунаю?
– Щодо цього питання ми співпрацюємо з Одеським зоопарком. В них працюють дуже фахові орнітологи, в них дуже добре обладнані вольєри. В них є дві пари пугачів, зараз формується третя пара. Як правило, одна самка в одній кладці відкладає від двох до чотирьох яєць. Ми заздалегідь декларуємо якусь кількість пташенят, вони їх «висиджують», вони їх вирощують. І потім, коли вже пташенята стають підлітками, тобто вже готовими до самостійного життя, ми їх забираємо і перевозимо до Придунав’я. У нас раніше був один «пугачівник», що розташовувався у нижній дельті Дунаю на території Дунайського біосферного заповіднику. Це велика клітка з сітки, де птахів утримують якийсь час – від двох до п’яти тижнів. Тут вони трохи адаптуються до інших умов. Весь цей час їх продовжують добре годувати. А потім в якийсь момент клітку відкривають, і вони вилітають. Але, як правило, далеко одразу не розлітаються. Перша партія взагалі знахабнілі були. Їм так сподобалося, що їх годують… Під час випуску тоді були присутні наші партнери з Нідерландів. Це основні наші донори – Rewilding Europe. Був наш на той момент куратор – каталонець з Іспанії. І коли ми пугачів повипускали, ми там ще кілька днів різними науковими питаннями займалися, ці птахи постійно сиділи поруч і вимагали, щоб ми їх годували. Це було дуже смішно.
– А що зараз сталося з тим «пугачівником»?
– Зараз, на жаль, на ці території нікого не пускають прикордонники. І ці місця постійно обстрілюють. Туди не можуть потрапити навіть співробітники заповіднику та єгері, які мають купу роботи з очеретом, з рибою. Тому ми у 2024 році зробили новий «пугачівник». Встановили його у Вилковому, трошки на околиці, на території, яка належить туристичній компанії «Пелікан-тур». Власник компанії – орнітолог, колишній співробітник Дунайського біосферного заповіднику. І останній випуск пугачів був саме звідти.
– Скільки з випущених птахів самок і скільки самців?
– На це питання, мабуть, ніхто не дасть відповіді. Коли пташенята народжуються, це такі маленькі пухнасті «гремліни», грудочки сірого кольору, ідентифікувати з яких хлопчиків та дівчаток неможливо. Випускають їх, як правило, десь у тримісячному віці. Тоді це теж визначити не можна. Тільки приблизно, за розмірами. Тому ми не знаємо, кого там скільки. У зоопарку, з попереднього досвіду, кажуть, що має бути «п’ятдесят на п’ятдесят».
– Скільки виводків на рік може привести пара пугачів?
– Тільки один. І буває таке, що вся кладка гине. Буває таке, що пара нібито сходиться, але ніякого розмноження не відбувається. У цьому сезоні ми від трьох пар очікуємо сім-вісім пташенят. Спробуємо виростити, випустити… Якщо все буде добре. Сподіваємося.
– А як їх вигодовують?
– Вони такі малесенькі. Коли отримали перший виводок, мені це було дуже цікаво, і я часто приїздив до зоопарку їх годувати. Ці «болванчики» дуже спокійні. Ти їх посадив у коробочку – і вони там смиренно сидять собі. З відкритими дзьобиками.
Годують їх, ви ж розумієте, що це хижі птахи, виключно м’ясом. Тож годують їх спеціально вирощеними мишами, щурами… Поки вони маленькі, вони самостійно навіть мишу з’їсти не можуть. Тому їм розділяють їжу на шматочки і пінцетом доправляють прямо у дзьобик. І воно сидить з цим відкритим ротом, а ти йому туди «один, два, три, чотири». В якийсь момент туди п’ятий шматочок заходить, а він одразу ротик закриває, і в нього так одразу, як у всіх птахів, зоб видно як наповнюється. І пташеня одразу «бац» – оченята закриває і все, заснув. Годують їх два рази на день. І отак от весь травень-червень-липень. А от у липні в них вже з’являється пір’я. Це відбувається так раптово. От тільки були сірі грудочки, вони такі м’якенькі, оксамитові, і тут ти бачиш справжнє пір’я, коричневе таке, буре. Воно розташоване тільки місцями, як мелірування. А потім дуже стрімко виростає. І от коли це відбувається, пташенят завантажують у ці великі вольєри, до яких не мають доступ відвідувачі, де для початку починають їм підкидати порізане м’ясо. Шматочки закидають у вольєр за допомогою палок та мотузок, дражнячи птаха, аби той спробував схопити «здобич». Це спеціальна методика навчання пташенят самостійного полювання. В орнітологів є такий термін «ставити на крило». От за цією методикою починають навчати цих підлітків, які тільки одягнулися у пір’я. Ці пугачі спочатку підстрибують, потім ходять по землі в клітці, потім там скачуть… І їм оці шматки м’яса кидають, вони їх підбирають. А потім вже їм запускають до вольєра живих мишок, щурів, і спостерігають. Тих, хто ще не їсть сам, продовжують годувати. Але підштовхують, змушують злітати наверх, сідати на якісь там палки. І так поступово птахи готуються до самостійного життя. Коли ці підлітки навчилися самі їсти, тобто вони сидять у верхній частині вольєру, дивляться униз, і коли зголодніли, вони вже самі хапають цих мишок, тоді вже нам кажуть, що їх можна забирати.
– А як і коли пташенятам встановлюють трекери?
– Як це робити, я намагався дізнаватися в наших партнерів. В «Асканія Нова», в тому ж зоопарку. Але в нас всі теоретики. Практичних навичок на початок цього проєкту ні в кого не було. Я мониторів YouTube, теж нічого не знайшов. Десь писали, що на клей садять. І зовсім випадково я знайшов та доробив наступну техніку. Сам трекер – це такий приборчик, розміром з коробку сірників, але трохи вужчий. І в нього є кріплення. В них я розташував м’яку стрічку, зробив такі «лямочки», як в рюкзачка. І, коли вже птахи були готові до переїзду, ми брали їх там по одному пугачу і вдягали на нього цей «рюкзачок». Але там треба правильно розташувати кожну пір’їнку. На кожного птаха йшло по декілька годин. Це було моє перше знайомство з пугачами. Птах здоровенний! Очі величезні, лапи гігантські, дзьоб я навіть не можу передати який! І, що цікаво, коли його розташовуєш животом на столі, і починаєш вдягати цей рюкзак, а в нього голова повертається на сто вісемдесят градусів. Він розвертається, а я до нього дуже близько, бо перебираю пір’їнки, щоб йому там нічого не натирало… І він розвертається. А вони видають такі звуки, чи то клацання, чи як сказати. Чи бояться, чи самі залякують. І так гучно. Я думав, без очей залишусь. Але ні, обійшлося. Ми встановили два трекери, нікого не покусали, все добре. Вони дуже спокійно все витримали. Але було і інше. В Одесі в серпні завжди спекотно. Але тоді спека була просто аномальна, з розуму зійти можна. Ми чіпляли перший трекер. А я не знав, що в пугачів під пір’ям живуть так звані пір’яні мухи. Вони, виявляється, є в усіх великих пернатих. В кого більше, в кого менше. Але тут їх було дуже багато. І коли я почав підіймати пір’я та заводити туди ці лямочки, ці маленькі чорні мушки почали вилазити. Вони не кусають, вони просто ховаються під пір’ям. Але коли вони повзуть по тілу, це мерзенне відчуття. На відкритих ділянках вони перебувати не хочуть, їм треба сховатися. І сотні цих мух почали залазити мені під одяг. Це був просто жах! Там пів зоопарку заходилося від сміху, дивлячись, як я брейк-данс витанцьовую. Ну, дякувати Богу, все вийшло. Птахів ми благополучно протримали близько трьох тижнів у «пугачівнику», потім випустили. За ними спостерігали довго. І орнітологи нашого проєкту, і інші орнітологи, які отримували користувацькі паролі. Насправді, це всім дуже цікаво. Бо пишеться багато наукових праць, які стосуються міграції птахів. І от ці дані збиралися. І хтось міг їх і використати. Нам вони знадобились для звітів. Те, що ми планували, ми досягли. Наше завдання – це підготовка птахів, адаптація до території та випуск. Мета – максимально збільшити поголів’я пугача в Придунав’ї.
– А куди далі летять ці птахи? Ви ж відстежуєте?
– А от це дуже цікаво. Ми слідкуємо за ними. А вони туди-сюди. Через Дунай – Румунія-Україна, Румунія-Україна. Далеко вони не відлітали. Вони обирають якісь кар’єри… Я так розумію, що теж залежить від кормової бази. Внаслідок спеки збільшується кількість гризунів. Я не знаю, як пугачі обирають місця їхнього скупчення, але вони починають там пересуватися.
– В вас є дані щодо гніздування випущених птахів?
– Ні. Трекер це не покаже. Онлайн-камера покаже. Це було б дуже цікаво. Але такої техніки в нас немає. Та звичайно птахи розмножуються. Орнітологи бачать збільшення поголів’я. Ми ж бачимо, що птах кудись перелетів і досить довго перебуває в одному місці. Ми можемо припустити, що він знайшов своїх родичів та загніздився. А потім вже ці молоді птахи за тим самим маршрутом мігрують. Але щодо кількості потомства ми сказати не можемо. Наше завдання – щоб птахи адаптувалися та затрималися на цих територіях. От за трекерами ми бачимо, що вони затримуються. Практично всі трекери відключалися на українській стороні. Що було унікальне, так це те, що трекер, який працював найдовше, показав, що його власник-пугач перелетів до Тарутинського степу. На цій території дуже багато гризунів – ховрашків, мишок, хом’яків… І певно, йому це місце прийшлося до смаку. Він там дуже довго був. Ми намагалися його там відшукати, але не вийшло. Ми бачили місця, де він бував. Бо пугачі залишають специфічні сліди – відригують частину з’їденої здобичі. Шкірку, кісточки… І ми їх знаходили, і за розміром визначали, що їх залишив саме пугач. І за трекером бачили, що він десь там. А потім трекер перестав працювати і все.
– А як довго трекер працює, аби пугача можна було відстежувати?
– З трекерами взагалі велика проблема. Спеціальних трекерів для хижих птахів не існує. В основному їх роблять для лелек, журавлів, тобто для великих птахів. Ці прибори мають акумулятор, і плюс до цього підзаряджаються від сонячного світла. Працюють вони максимум півтора року. Перший трекер, який ми встановлювали, пропрацював десь півроку, другий – рік. А потім все, прибор перестає працювати, а птах продовжує літати з цим «рюкзачком». Але він під пір’ям і зовсім йому не заважає. Ми звернули увагу на те, що часто трекери дають дуже слабкий сигнал, швидко розряджаються. Виявилося, що ось чому. Лелеки та журавлі – птахи денні. Вони пересуваються відкритим простором, тож в трекера постійно є доступ до сонця. І прибор постійно підзаряджається, і, відповідно, довше працює. А пугач полює та мігрує вночі. А вдень ховається в хвої чи листях дерев. Тому трекери швидко виходять з ладу. А спеціалізованих, для нічних птахів, в жодного виробника, а ми дивилися багатьох, немає.
Як розповів Олександр Гайдаш, з чотирьох пугачів, яким перед вильотом прилаштували «рюкзачки», один залітав до Румунії, один, про що йшлося вище, – до Тарутинського степу. Один, з випущених минулоріч, полетів у бік Молдови. Десь на кордоні зв’язок з ним було втрачено. Але співробітники проєкту все ж сподіваються, що птах ще з’явиться в полі їхнього зору.
А яку подорож здійснив четвертий пугач, ви можете побачити на карті, яку нам надіслав Олексій. За десять днів, з 5 по 15 березня, птах, вилетівши з Вилкового, встиг відвідати Приморське, побував поблизу Татарбунарів, Арцизу, Главан, Кирничків, Шевченкового, Десантного, і знов через Приморське повернувся до точки вильоту. Після цього він нарізав круги навколо Вилкового, а з першого квітня почав рух вглиб дельти Дунаю.
Діана ГЕРГІНОВА
