Родичі буйволів, що переїхали з Карпат до Дунайського біосферного заповідника, працюють «садівниками» у Долині нарцисів

Мішель Якобі – німецький еколог, який давно переїхав до України. Вісім років тому він активно розвивав власну фермерську справу: вирощував буйволів. У господарстві Якобі було аж 34 карпатські «слони» (так він називає цих тварин). Про те, скільки зараз має буйволів, чому люди вважають фермерство малоперспективною справою, а також про великі зміни в особистому житті Мішель Якобі розповів журналістці «Коротко про», передає видання «Південь сьогодні».

А взагалі Мішель вже 15 років мешкає у селі Широкий Луг, що у Тячівському районі. Стількі ж і займається буйволами.

Чоловік пригадує, що своїм переїздом на Закарпаття наробив неабиякого ажіотажу серед місцевих мешканців. Також тоді про дивакуватого німця розповідали всі медіа. А як інакше, якщо успішний еколог з хорошою освітою, громадянин Федеративної Республіки Німеччина, переїхав на Тячівщину, як казали злі язики, крутити хвости буйволам.

Більш того, родина Мішеля – успішні бізнесмени з містечка Кіль, що неподалік Гамбурга. Тобто шукати заробітків по світу молодому екологу і не потрібно було, вдома жив як сир у маслі. Але ще навчаючись в університеті у Фрайбурзі юний Мішель зацікавився Закарпаттям. Дізнався, що ще на початку XX століття місцеві ґазди розводили буйволів, а буйволине молоко і сир були звичними продуктами, а не якимись делікатесами, як тепер. Та радянська влада і колективізація зробили своє діло. Тварин забрали до колгоспів, де без належного догляду ті довго не прожили.

І у Якобі визрів план: повернути буйволів місцевим. Маючи мету, Мішель спочатку кілька разів навідався в цей регіон, придивився-прицінився, і згодом переїхав. Його родичі були шоковані, але швидко змирилися. А Якобі на новому місці обжився, купив таку-сяку хатину, завів буйволів, мав їх аж 4 десятки. Ще вивчив українську мову з сильним гуцульським діалектом (замість «так» німець каже «йо»). Та чи досяг запланованого?

«Було у мене 40 буйволів, а зараз залишилося лише чотири. Тобто суто для потреб моєї сім’ї. Роботи біля буйволів багато, але не більше ніж біля корови. Біля худоби треба працювати без вихідних. А тварина віддячує смачним молоком і молочними продуктами. За ці роки життя в Україні я зрозумів, що місцеві не хочуть працювати самі на себе, на своїй ж фермі. Я намагався показати людям переваги такого фермерства, продавав буйволів досить дешево, інколи навіть дарував, ділився знаннями і досвідом щодо утримання цих тварин. Але людям простіше поїхати в Чехію на заробітки, приїздити додому час від часу у відпустку, тринькаючи тут гроші.

Хоча, на перший погляд, на Закарпаття, і Тячівщині зокрема ідеальні умови для сімейних ферм. Родюча земля, соковита трава, м’який клімат. Та й працювати на себе ж – це не те, що гнути спини на огірках у польського чи чеського пана. Але скільки людей – стільки і думок», – розповідає Мішель.

Фермер каже, що у господарстві буйвол замінить і коня, і корову. Це надзвичайно сильна і витривала тварина. Живе до 50 років, запам’ятовує свою людину, невибаглива у догляді і харчуванні.

Мішель стверджує, що це ще й дуже розумні тварини. І каже, що той, хто завів буйвола, матиме друга на все життя.

«Карпатські «слони» все відчувають. В них є майже людські емоції» – каже фермер.

Журналістка зауважує, що при цьому він все ж розпрощався з більшою частиною свого стада.

«Так, довелося, але пішли вони не на м’ясокомбінат, а на волю, у Дунайській біосферний заповідник. Живуть там майже без людської уваги», – уточнює Мішель.

Виявляється, Якобі, як еколог, співпрацює з Дунайським біосферним заповідником. Щоб покращити різноманіття тамтешньої зони подарував туди частину власних буйволів.

«А ще декілька моїх тварин, разом з іншим стадом, мешкає у Долині нарцисів. Там вони «працюють» садівниками, зберігають баланс біорізноманіття, з’їдають чагарники, що значно розрослися і «глушать» нарциси», – продовжує Якобі.

Хоч роботи на власній фермі у Якобі поменшало, все ж склавши руки він не сидить. Вирощує овець, домашню птицю, має городи і сінокоси.

Дружина Мішеля теж німкеня і також еколог, переїхала на Закарпаття до чоловіка. Тут народили двох дітей. І переїздити за кордон, навіть попри війну, подружжя не збирається.

«Тут мій дім. І нікуди я не поїду. В Німеччину? Так, там живуть мої родичі, ми спілкуємося, але повертатися туди я не хочу. Маю з чим порівняти, поїздив по світу, і скажу, що все таки в Україні найкраще», – заявляє Мішель.

Підготувала Діана ГЕРГІНОВА