По прикладу своїх односельчан Юрій Афанасьєв у 2012 році приєднався до Служби порятунку. Про свою роботу рятувальник розповів пресслужбі ГУ ДСНС в Одеській області, передає видання «Південь сьогодні».
За роки служби Юрій Афанасьєв ліквідував багато пожеж, але одна з них — та, що сталася в середмісті Одеси — закарбувалася в його пам’яті назавжди:
«Горів коледж. Усередині були діти. Я пам’ятаю, як вони намагалися врятуватися з верхніх поверхів… Стало страшно, коли побачив, як виносять одного з наших рятувальників, з яким ми не лише працювали, а й були односельчанами, друзями. Тоді мене пронизали біль та відчай. Думка, що він більше ніколи не відкриє очей, розривала душу…»
Юрій зізнається: найтяжче у його професії — втрачати побратимів. Тих, із ким пліч-о-пліч борешся з вогнем та рятуєш людей.
«Друга пожежа, яку я запам’ятав назавжди, теж сталася в центрі міста. Коли ми прибули, полум’я вже охопило дах будинку. Я забіг усередину і побачив непритомного рятувальника. Схопив його та виніс із вогню. За мить вийшов ще один вогнеборець, але при свідомості. Поруч стояла «швидка допомога» і хлопців одразу повезли до лікарні. Тоді я навіть уявити не міг, що той, хто сам вийшов із полум’я, більше не повернеться… Це була, мабуть, найстрашніша пожежа в моєму житті. Ми не змогли врятувати тих, хто щодня рятує інших».
24 лютого 2022 року Юрій перебував на чергуванні.
«Рано вранці я почув вибухи. «Війна», — зрозумів одразу. Побіг наверх, попередити колег, хоча ті звуки не можна було не почути. Найперше, про що подумав — про родину. Хотів вивезти рідних за кордон, але дружина сказала: «Тільки разом ми зможемо подолати всі труднощі». Я завжди відчуваю їхню підтримку».
З початком повномасштабного вторгнення роботи стало більше. Вогнеборці виїжджали на десятки викликів, рятували людей під час повітряних тривог, коли над головами кружляли «шахеди».
«Багато пожеж сталося внаслідок ворожих атак. Але один випадок до сих пір у мене перед очима. Ми прибули на місце, коли ворожа ракета влучила в багатоповерхівку. Картина була жахливою: зруйнований будинок, понівечені машини, а поруч — тіла людей. Я зібрав усю свою волю, бо розумів – зараз не час для емоцій, треба працювати, треба рятувати людей і ліквідовувати загоряння. Найболючіше було бачити загиблих дітей. Ворог не пощадив навіть немовля, яке лише нещодавно з’явилося на світ…» – з біллю розповідає вогнеборець.
За роки служби Юрій отримав відзнаку «За відвагу в надзвичайній ситуації». Але найвищою нагородою для нього є врятовані життя.
«Мрію, щоб в Україні якомога швидше настав мир. Щоб кожна родина дочекалася свого захисника живим та здоровим. Щоб діти зростали у вільній, квітучій, європейській державі» – говорить рятувальник.
