Ренійці відзначили треті роковини початку повномасштабного вторгнення рф в Україну

17:35 24/02/2025

Перед світанком 24 лютого 2022 року більшість українців прокинулися від звуків вибухів. За вікнами кожного з нас очікувала нова реальність. Наші турботи, бажання і плани, які ще вчора здавалися такими важливими й нагальними, відразу стали несуттєвими. На задвірки свідомості їх відсунули наслідки путінських марень про нову імперію. За ними на нашу землю посунули полчища напівбожевільних ординців, готових вбивати, руйнувати, грабувати і палити все, що впадало в їхні очі.

Утім, війна розпочалася раніше. З перших пострілів у мітингарів на Майдані 2014 року, зі злочинної російської анексії Криму, з кривавих боїв на сході нашої держави. Але там, де не лунали вибухи й постріли, вона не була такою помітною.

Та перші передранкові вибухи 24 лютого 2022 року змінили все. Почалося нове життя. Український народ протягом трьох років продовжує демонструвати світові приклади мужності, стійкості, сміливості, кмітливості та єдності перед жорстоким ворогом.

Наші захисники і захисниці щодня роблять все можливе для Перемоги України. За три роки повномасштабної війни російські загарбники знищили сотні міст та сіл, відібрали життя у десятків тисяч українців.

Сьогодні в Рені, як і по всій Україні, мешканці міста та сіл громади прийшли на мітинг-реквієм «Нескорені роки боротьби та надії». Вони вшанували пам’ять Героїв – тих, хто став символом боротьби за гідне майбутнє, хто віддав своє життя за свободу та незалежність України.

Жодних виступів не було. Були лише смуток і сльозі рідних та друзів наших 26 загиблих Героїв Ренійщини та пісні про війну… Ведучі мітингу згадали усіх загиблих земляків. Ми не повинні забути ніколи тих, хто віддав найцінніше – своє життя за наше майбутнє. Вічна і світла пам’ять Героям! Сил та віри усім, хто бореться! Мир у кожну українську родину!

Ми не маємо права, ми не повинні забути, завдяки кому продовжуєм жити на рідній землі. Хто вони, Герої Ренійщини? Згадаймо їх поіменно:

Юрій Поліщук. 54 роки. Перший із Ренійської громади, хто віддав своє життя з початку антитерористичної операції. Він загинув на Луганщині у 2016 році.

Ілля Пережогін. Розвідник-радіотелефоніст, загинув у 2020 році, смертельно поранений кулею ворожого снайпера. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Похований у селі Орлівка. Йому назавжди 27 років.

Степан Чобану. Уродженець села Долинське. Пілот Су-27 пав смертю хоробрих 28 лютого 2022 року, відволікаючи на себе ворожу авіацію над Кропивницьким. Йому присвоєно звання Героя України з наданням ордену «Золота зірка» (посмертно). Похований у місті Миргород. Йому було 58 років.

Станіслав Топала. Матрос, загинув у боях під Маріуполем 3 квітня 2022 року. За виявлену особисту мужність та самовіддачу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Йому було лише 19 років.

Олександр Пламадяла. Уродженець села Лиманське. Він був щирим і життєрадісним, добрим сином, братом, вірним другом. Йому лише виповнився 21 рік, як крилата російська ракета обірвала його життя назавжди.

Богдан Баржицький. 44-річний уродженець Рені. Встав на захист України, повернувшись з-за кордону. 23 травня 2022 року під час бою на Харківщині отримав поранення не сумісне із життям. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Гіоргі Гріголіа. 40-річний доброволець «Грузинського легіону» героїчно загинув 31 травня 2022 року під час виконання військових обов’язків у Луганській області. Георгія поховано в Грузії. У Рені залишилися дружина та донька.

Анатолій Сємєнєнко. Офіцер. Йому був 41 рік. Воював у найгарячіших і найнебезпечніших точках, нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, «За мужність» ІІІ ступеня, «Козацький Хрест» ІІ ступеня, відзнакою РНБО ІІІ ступеня, нагрудним знаком поваги, відзнакою за участь у миротворчих місіях. 19 вересня 2022 року трагічно загинув під час виконання бойового завдання у Донецькій області.

Євген Бугайов. Єдиний син у родині. Життя українського патріота обірвалося на Херсонському напрямку 1 жовтня 2022 року. Він намагався врятувати бойового побратима, але сам отримав смертельне поранення на 33-му році життя.

Віталій Кузочкін. Багато років прожив у місті Рені, яке для себе вважав рідним. У свої 53 роки став на захист Батьківщини за першим покликом серця. 1 жовтня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання у селі Давидів Брід. Поховали воїна у його рідному селі Щасливе Миколаївської області.

Артем Варсан. Мужній захисник України, люблячий син та коханий чоловік, вірний товариш. Саме таким назавжди запам’ятають Артема його рідні. 16 січня 2023 року, обороняючи рідну землю від російського окупанта на території Донецької області. Йому було лише 28 років.

Сергій Раджабов. З початку повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ. Загинув 2 березня 2023 року в місті Бахмут, потрапивши під артилерійський та танковий обстріл противника. Нагороджений нагрудним знаком «Знак шани» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Його життя обірвалося у 42 роки.

Михайло Завадський (Марчишин). Воїн брав участь у безлічі бойових виходів та операцій. За участь в евакуації поранених був нагороджений відзнакою «Сталевий Хрест» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Загинув у віці 37 років 31 березня 2023 року у бою за Бахмут. Похований у місті Одеса.

Валентин Ляпчу. Пішов на війну добровольцем на Запорізький напрямок, де в окупації перебували його сестра та племінник. Старший розвідник-снайпер загинув у запеклому бою 12 липня 2023 року біля населеного пункту П’ятихатки. Його життя обірвалося у 37 років.

Роман Гаврілюк. Став на захист України влітку 2022 року. Воював у найгарячіших точках на сході країни. Загинув 9 серпня на Донеччині під час виконання бойового завдання. Нагороджений медаллю «За оборону Авдіївки», відзнакою «Хрест Сил спеціальних операцій» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У воїна залишилася дружина та донька, яка народилася після загибелі батька. Йому назавжди 27.

Віталій Коліоглу. З 2017 року служив у зоні АТО, брав участь у боях за визволення Ізюма, воював у Новій Каховці, у Бахмуті. Загинув у місті Чугуїв Харківської області. До свого 30-річчя Віталій не дожив два дні.

Олександр Данілов. Вступив у добровольче формування тероборони Одеси з початку повномасштабного вторгнення. 2023 року мобілізувався до Нацгвардії України, загинув 13 грудня 2023 року поблизу села Роботине Запорізької області. Похований у місті Одеса. Йому було 38.

Володимир Власов. Інспектор прикордонної служби разом із побратимами давали гідну відсіч ворогові на сході країни. 29 грудня 2023 року захисник отримав поранення, не сумісне із життям. Йому було лише 25 років.

Роман Маргаза. Служив кінологом зі своїм чотирилапим другом у складі Національної гвардії. Після лютого 2022 року Роман вступив до лав ЗСУ. Молодший сержант героїчно загинув 9 березня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Роману назавжди 22 роки.

Віктор Фанаржи. 33 роки. Воював із початку повномасштабного вторгнення. Трагічно загинув на Донеччині, намагаючись врятувати свого побратима.

Іван Хергеледжи. Пішов добровольцем на фронт. Воював на Харківському та Донецькому напрямках. 24-річний воїн загинув під час виконання бойового завдання поблизу Торецька на Донеччині 29 серпня 2024 року.

Вадим Третьяков. Уродженець міста Рені. Під час перебування в Одеському порту на службі був смертельно поранений внаслідок ракетного удару 20 вересня 2024 року. Похований у місті Одеса. Йому назавжди 30 років.

Віктор Стрішков. 38 років. Загинув 30 вересня 2024 року в районі залізничної станції Казанка в Миколаївській області під час ворожого обстрілу. Похований у селі Нагірне.

Артур Григорян. Воїн загинув на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора біля населеного пункту Товстий Луг Курської області 14 жовтня 2024 року. Йому було лише 25

Іван Чеботар. У 2009 році закінчив 11 класів Ренійської школи №6. У 2014 році вперше добровільно пішов служити. Потім вдруге. Після невеликої перерви, у червні 2024 року знову пішов служити в ЗСУ за контрактом. Загинув сержант-кулеметник 4 січня 2025 року під час бойового завдання в районі села Озарянівка Бахмутського району Донецької області. 1 січня йому виповнилося б 33.

Борис Доброта. Молодший сержант Борис Доброта загинув 23 січня за місяць до свого 27-річчя в районі населеного пункту Новополтавка Покровського району Донецької області. Народився він у селі Плавні. З 10 років жив у селі Новосільське. Після 9 класу закінчив Ізмаїльське професійне училище №9, де здобув спеціальність матроса-моториста. Після навчання був призваний до армії. Служив у прикордонних військах. Бориса з усіма почестями поховали в Новосільському 29 січня 2025 року.

Прищук Павло. Молодший сержант 88-го окремого батальйону морської піхоти, уродженець міста Горохів Волинської області загинув 22 липня 2023 року. Йому було всього 23 роки… У захисника в Рені залишилась дружина і син.