Ренійці провели в останню путь захисника України Михайла Мициблинду
Михайло Мициблинда востаннє виходив на зв’язок із батьком 15 травня 2024 року. З того часу він вважався безвісти зниклим. Рідні увесь цей час сподівалися, що Мишко все-таки живий, зверталися в різні інстанції, але… 30 травня до Ренійської громади чорним вороном прилетіла звістка про загибель ще молодого земляка – 33-річного Мициблинди Михайла Івановича. Вірний військовій присязі, даній народу України, він мужньо боровся з ворогом у боях за свою країну, її свободу та незалежність, але 15 травня 2024 року під час виконання бойового завдання неподалік населеного пункту Первомайськ Донецької області загинув. І тільки через рік повернувся додому на щиті.
Михайло народився у багатодітній родині.
– Михайло був слухняним сином, добрим братом, надійним другом, порядним, скромним, веселим і спокійним хлопцем, роботягою і хлібосолом. Після школи не став нікуди вступати. Працював на різних підприємствах. До того як його призвали до армії, а це було у грудні 2023 року, вантажникомв АТБ. Ми товаришували сім’ями. Моя свекруха хрестила всіх п’ятьох дітей цієї дуже гарної сім’ї. Мишко був наймолодшим – найкращим другом мого старшого сина. У будь-який час доби міг прийти на допомогу усім, хто цього потребував. Поспішав на допомогу навіть тоді, коли по будинку роботи було безліч. Дядько Іван, його батько, іноді навіть бурчав на нього за це. У жовтні буде 15 років, як не стало мами, а через деякий час старшого брата Степана та Івана. Степан працював в Одесі, а Іван навчався в одинадцятому класі у шостій школі. Сергій служить прикордонником.
Ви можете собі уявити, яким був цей рік очікування та надій для дядька Івана, брата Сергія сестри Альони. Альона живе в Одесі і часто просила мені навідатися до батька… Важко, дуже важко було всім, хто знав Мишка, а як було батькові..? Хорошою дитиною був Мишко, – каже родичка героя та сусідка Світлана Мітаки.
З такою ж теплотою про Михайла говорили його вчителі Ніна Колій, Катерина Попаз, Тетяна Азарова, сусід Микола Барбарош та багато інших ренійців.
«Це втрата не лише для сім’ї, а й для усієї громади. Михайло – справжній патріот, вірний син України. Таким він залишиться назавжди в нашій пам’яті, – сказав заступник голови Ренійської міської ради Іван Стадников. – Наша громада плаче за черговим своїм загиблим земляком. Але народ, котрий на колінах зустрічає своїх героїв, ніколи не стане на коліна. Молимося за Україну! Згадаймо у молитвах Михайла та всіх, хто вже не побачить схід та захід сонця. Помолимося і віритимемо тим, хто сьогодні бореться, щоб схід сонця побачили майбутні покоління. У ці гіркі хвилини я поділяю горе близьких і схиляю голову в глибокій скорботі. Вічна пам’ять та слава Герою! Низький уклін рідним та близьким!»
Тяжко, неймовірно тяжко втрачати таких молодих хлопців, як Михайло Мициплинда. На початку року, 18 січня, коли ренійці проводжали в останню путь сержанта-куметника Збройних Сил України 32-річного Івана Чеботаря, а 29-го вже жителя села Новосільське Ренійської громади, молодшого сержанта Бориса Доброту, всі, хто прийшов попрощатися з ними, молилися, щоб вони були останніми солдатами, які загинули у цій клятій війні.
Ренійці зустріли «на щиті» нашого Героя-земляка та провели його в останню путь. Знову прапор замайорів над міським цвинтарем. Він, як і попередні, розповість вітрам про славу та безсмертя сина землі української, який навіки повернувся до свого рідного міста, віддавши за нас найдорожче, що мав – життя.
Всі, хто прийшов цього сонячного дня попрощатися з Героєм, схилили голови в глибокій скорботі. Горе об’єднало моїх земляків, як не гірко це усвідомлювати, вже втридцяте.
У головному храмі міста – Свято-Вознесенському соборі благочинний церков Ренійського округа, настоятель Свято-Миколаївського храму с. Новосільське Архимандрит Петро (Марку) у співслужінні духовенства громади розпочав молитовне відспівування загиблого воїна. Молилися про прощення гріхів і за упокій душі Михайла. Також молилися про втіху батька загиблого, його родичів та всіх жителів міста, які журяться про втрату молодого хлопця.
Після богослужіння процесія попрямувала на новий цвинтар. Жалобну ходу вулицею Вознесенською жителі міста зустрічали навколішках живим коридором з розгорнутими в руках синьо-жовтими прапорами, схиливши голову. Михайла з усіма почестями поховали на Алеї Слави Ренійського цвинтаря. Перед богослужінням траурна процесія зупинилася біля школи, де він навчався. Для нього продзвенів останній дзвінок. Його дала Катерина Іванівна Попаз.
Дуже шкода, що вже більше немає з нами і цього простого ренійського хлопця. Світла йому та всім загиблим нашим землякам пам’ять! Боляче, дуже боляче. Нестерпно втрачати таких хлопців, бачити горе родин, сум друзів, вчителів. Жодні слова втіхи не зменшать біль втрати. Нехай наша пам’ять не зрадить наших загиблих хлопців, не дасть забути нам і майбутнім поколінням ціну цій війні.
Спи спокійно, Солдате! Ми в неоплатному боргу перед Тобою. Добра і світла пам’ять та земний уклін Тобі. Нехай Господь Бог усім допоможе перенести цю тяжку втрату.
Петро ХАДЖИ-ІВАН, фото автора, перше – Ренійська міська рада
