Про звичайного чоловіка з Одещини, який став танкістом та вже три роки захищає Україну на гарячих напрямках
Володимир Васильович Жуковський, відомий серед побратимів як «Жук», — з маленького селища Цебрикове, що на Одещині. Історію воїна розповіли у 21 окремій механізованій бригаді, передає видання «Південь сьогодні».
Закінчив училище на тракториста-водія, відслужив строкову службу, а потім будував життя на колесах — працював водієм, перевозив вантажі, долав дороги, не знаючи втоми.
До війни його дні були спокійними, наповненими родинними турботами. Але все змінилося, коли ворог ступив на українську землю.
З початком повномасштабного вторгнення Володимир не став ховатися. На початку 2023 року прийшла повістка, він пішов служити — «бо сім’ю треба захищати».
«Хто боїться, той ховається, а я не знаю таких», — говорить він з ноткою здивування, згадуючи, що в родині служать дядько та сват.
Спершу потрапив до навчального центру, потім до 21 бригади, а згодом пройшов підготовку в Швеції, де все сподобалося: «За кордоном завжди якось по-іншому, але добре».
У війську солдат Жук став механіком-водієм танку «Леопард».
«Якщо вмієш водити машину, то і танк – не проблема», — каже він просто, порівнюючи звичайне авто з грізною бойовою машиною. За три роки служби воював на гарячих напрямках — Куп’янськ, Донецьк, Сумщина.
За один з бойових виїздів отримав високу нагороду – нагрудну відзнаку Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест», але згадує про це скромно.
«Перший бій? Ні, вперше не було страшно. Страх прийшов пізніше, коли отримали на горіхи серйозніше», – згадує боєць, але адреналін і обов’язок переважали.
Сьогодні Жук продовжує службу, керуючи танком з тією ж впевненістю, з якою колись водив вантажівку. Він не розуміє чоловіків, які переховуються: «А куди діватися? Треба захищати своє».
Його історія — про звичайного чоловіка, який став воїном не з примусу, а з почуття обов’язку. Володимир мріє про перемогу, про повернення до мирного життя в Цебриковому, де чекає родина. Його слова — урок для всіх: мужність не в словах, а в діях, коли на карту поставлено найдорожче.
