Про «совкову» звичку білити дерева, необхідність викошувати газони та відтік молоді із сіл – інтерв’ю з агрономом з Ізмаїльщини
Білити чи не білити, косити чи не косити – останнім часом ці питання все частіше обговорюються в соціальних мережах. І в кожного з прихильників тієї чи іншої точки зору є свої аргументи. Питанню навіть надають політичного забарвлення, звинувачуючи опонентів у «совковості» та бажанні нав’язати оточуючим радянський світогляд.
Як ви вже зрозуміли, у першому випадку йдеться про побілку дерев, яку в багатьох населених пунктах за звичкою виконують весною, намагаючись встигнути до «травневих свят». У другому – про необхідність скошувати траву в парках та на газонах. Ще один варіант суперечки на цю тему – чи потрібно висапувати траву у тих самих парках та скверах.
Аби відшукати істину, журналісти інформаційного агентства «Юг.Today» вирішили підійти до вищевказаних проблем з суто практичної, тобто агрономічної, точки зору. Відповісти на наші питання ми попросили вже знайомого вам агронома з селища Суворове, власника мигдалевого саду Володимира Балабана.
Інтерв’ю, на нашу думку, вийшло цікавим, а його заключна частина – досить несподіваною, але дуже актуальною.
– Володимир, на думку фахівців, чи потрібно взагалі білити дерева, чи побілка стовбурів є все ж таки тільки «радянською спадщиною», яка не несе ніякої користі?
– Побілка потрібна, але більше потрібна плодовим культурам. Хоча такий захист не завадить і деяким листяним породам, наприклад липі. Їхня кора теж потребує захисту від хвороб та шкідників. Але виконувати цю процедуру потрібно не «до Великодня», а набагато раніше – під час так званих «лютневих вікон». Тоді ми захищаємо штамби від негативного впливу, який на них чинять перепади нічних та денних температур. Особливо це стосується тих самих плодово-ягідних та горіхоплодних культур.
– Чим потрібно білити дерева? Вапно, яким білять паркани, підходить?
– Ні. Якщо ми говоримо про однорічні та дворічні тільки-но висаджені деревця, то це однозначно тільки спеціальна садова суміш для побілки. Вона якраз не містить ніякого вапна. Якщо ж йдеться про дорослі дерева, то можна використовувати і цей засіб, і суміш, виготовлену з розчину вапна та мідного купоросу. «Синька», яку використовують для побілки господині, не дає нічого, крім естетичного ефекту. А нам потрібний результат. Це захист кори дерева від перегріву та переохолодження, які призводять до появи тріщин. Ще один сприятливий період для того, аби білити дерева, – жовтень-листопад, після опадання листя, за два тижні до морозів. Тоді вапняна суміш захищатиме дерево і від морозу, і від захворювань, і від шкідників, які потрапляють у тріщини ще з осені.
– До якої висоти потрібно білити дерева, аби досягти бажаного ефекту?
– З перехопленням скелетних гілок на 20-40 сантиметрів. Побілка дерев «по пояс» – дійство суто декоративне і підходить виключно для декоративних рослин, які білять заради естетики.
– Як правильно зробити вапняну суміш для побілки? Є якісь пропорції?
– Так. На два кілограми негашеного вапна потрібно взяти 400 грамів мідного купоросу. Обидві речовини спочатку розчиняють у окремих ємностях, потім «синє» переливають у «біле» та доводять до необхідної консистенції. Можна на відро готової суміші додати ще 150-200 грамів клею ПВА. Тоді вапно краще «чіплятиметься» до кори.
– Щодо декоративних рослин зрозуміло. А ось така категорія, як хвойні дерева. Наприклад, розповсюджені в наших парках туї. Чи потрібно білити їх, адже в них, наскільки відомо, дуже потужний природний захист?
– Ні, звичайно, немає ніякого сенсу. Це знову ж таки тільки естетика.
– Ще одне цікаве питання, на яке хотілося б отримати відповідь фахівця. Чи потрібно косити траву на так званих «газонах» в містах та села? Мається на увазі трава, яка насіюється природним способом.
– Тут можна говорити і про користь, і про шкоду. Користь в тому, що ми, регулярно викошуючи бур’яни, ми повертаємо в ґрунт частину корисних речовин, які з неї забрали рослини. Тобто, зациклюємо систему обігу речовин в природі. А ще таким чином ми, не даючи рослинам можливість зав’язати насіння, запобігаємо подальшому розмноженню бур’янів. Але, з іншого боку, якщо це медоносні культури, то краще дати їм відцвісти, а вже потім скошувати.
– В багатьох випадках траву, яка росте в скверах, парках, де-інде поміж інших рослин, виривають з корінням. Чи просто знищують за допомогою механічних пристроїв. Чи доцільно це робити?
– Якщо ми переслідуємо ціль залишити поживні речовини в ґрунті, траву все ж бажано просто скосити. Та залишити на місці. Чи хоча б компостувати. Але аж ніяк не вивозити та спалювати. Інакше, нащо вносити у ґрунт мінеральні добрива, якщо таким чином ми їх в нього відбираємо.
– Можете навести приклади рослин, які бажано знищувати, і, навпаки, які бажано залишати рости надалі?
– Звичайно, не можна допускати розмноження амброзії. Це карантинний бур’ян номер один в Україні. Знищувати треба і багаторічні кореневищні рослини. Якщо вони ростуть на великих ділянках, їх знову ж таки потрібно скошувати до моменту визрівання насіння. Та є ряд культур, які ми в плодових садах використовуємо для задерніння. Але за умови використання крапельного зрошення, бо бур’ян так чи інакше конкурує за ресурси з культурними рослинами. Це дозволяє нам зайти в сад за будь-якої погоди, зробити обприскування дерев, усі потрібні «зелені маніпуляції», зібрати врожай. У нас на півдні так званий «чорний пар» має ряд переваг, але має і ряд недоліків. Якщо в парковій зоні ростуть троянди, то так, краще, щоб трави не було взагалі. Якщо ж ми говоримо про насадження декоративних дерев, то задерніння буде оптимальним варіантом. Проте кожен конкретний випадок треба розглядати окремо.
– Задернення в парках краще робити з трав, що самі там насіюються, чи все ж використовувати спеціальну «газонну» траву?
– З газонною травою складніше, її потрібно поливати. Та й якщо площі насаджень великі, краще звичайні трави, які адаптовані до нашої місцевості. Це райграс, тимофіївка, інші трави… Є спеціальна методика, розробки з цього питання.
– Тобто і за деревами, і за кущами, і за травами повинні доглядати фахівці? А не так, як у нас в більшості випадків, технічний персонал, який просто виконує команди?
– Так, однозначно. А не так, щоб «методику» догляду за парком визначали секретар чи бухгалтер. Потрібно збиратися, оглядати, обговорювати, що ми хочемо отримати в підсумку, аналізувати, які ми маємо умови в кожному конкретному випадку. І тоді вже приймати рішення.
– Але таких фахівців в наших громадах немає?
– Так. В нашій громаді (Суворовській – Авт.) я пропонував залучати школярів до обробки пришкільних ділянок так, як свого часу залучали нас. Я готовий навчати дітей у своєму особистому селянському господарстві, потрібно буде – піду в школу працювати на половину ставки. Мене ніби почули, але результату немає. Просто дуже жаль що ми втрачаємо молодь. Всі хочуть бути юристами, економістами, програмістами… А хто буде працювати на землі, вирощувати продукти?.. А можна було б саме зацікавити на дітей, які якраз у восьмому-дев’ятому класах вирішують, чим займатимуться в житті. Треба доносити до влади, що вже у найближчому майбутньому ми залишимося без агрономів, трактористів, токарів, слюсарів…Школярам це було б цікаво, пізнавально, і однозначно з кожного класу один, а то і два учні, побачивши процес зсередини, захотіли б присвятити себе роботі на землі. Хто піде в садівництво, хто в овочівництво, хто у виноградарство, хто в тваринництво… Могли б навчати агрономів на базі нашого Суворовського ПТУ, де я колись свого часу теж викладав, але з цього приводу треба звертатися вище…
Тож, як ми бачимо, однозначної відповіді на поставлені на початку цієї статті питання, немає. Але проблема не в цьому. Проблема дійсно в нестачі кваліфікованих кадрів і в відсутності ставок «на місцях». Бо саме фахівці-агрономи мали б вирішувати, що робити з конкретними рослинами в конкретних парках. І вирішувати, не підкорюючись моді чи орієнтуючись на сумнівні публікації в інтернеті, а використовуючи набуті під час навчання та практичної діяльності знання. Може тоді б зекономлені на побілці дерев кошти направляли на задерніння ґрунту під цими ж самими деревами, парки були б більш схожі на ліси (ви бачили в лісі побілені дерева?), а діти залюбки б обирали професії, пов’язані з роботою на землі?
Діана ГЕРГІНОВА
