Чому порох з вирощеної на Одещині бавовни неможливо буде отримати раніше ніж через три роки
Цієї весни на Одещині розпочали експеримент з вирощування п’яти сортів бавовника. Серед галузей, у яких планується використовувати вирощену сировину, виробництво вкрай необхідного зараз пороху. Але чекати, що зібраний врожай відразу відправлять на завод з виготовлення зброї, марно. Про те, чому не варто розраховувати на швидкий результат у цій справі, в інтерв’ю Українській Служби Інформації розповів керівник безпекових програм центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук, передає видання «Південь сьогодні».
«В довгостроковій перспективі оптимістично, втім чекати, що ми от зараз розпочнемо виробництво українських порохів це буде занадто оптимістично. Єдиний в нас завод, який виробляв не порох, але речовини для зарядів, для твердопаливних пакетів, ракетного озброєння, це був Павлоградський хімзавод. Він, ну м’яко кажучи, дуже постраждав в ході російського вторгнення, бомбардувань і навряд чи він відновить свою роботу», – зазначив фахівець.
За його словами, навіть якщо вдасться запустити сільськогосподарське виробництво порохової бавовни, то далі постає питання хімічного виробництва порохів з цієї бавовни. Тобто це знов ж таки має бути завод.
«Зазвичай, ну в 90%, такі заводи прив’язані до тих чи інших концернів, які виробляють боєприпаси. Є щонайменше три основних концерни в Сполучених Штатах, в Німеччині, які виробляють саме таку продукцію. І там фактично монополізм. Є порохові заводи, вони замкнуті на один боєприпасний концерн і на сторону вони не дуже працюють», – розповів про іноземний досвід посадовець.
На його думку, потрібна взаємодія з іноземними партнерами. Поки що своє обережне бажання взяти участь у такій співпраці виказав німецький концерн Rheinmetall.
«Це великий концерн¸ виробник зброї, і це було б дуже круто. Але навіть якщо ми підписуємо угоду – це будівництво завода, це налагодження технологічних процесів, це щонайменше роки три. У нас війна, а це три роки ще на запуск такого виробництва, тому в найближчий час українських снарядів, на українській бавовні очікувати й годі», – окреслив перспективи Павло Лакійчук
Щодо варіанта виробляти нітроцелюлозу з української сировини на іноземних заводах, то тут теж не все так легко. Для порохових заводів, зав’язаних на своїх концернах, пріорітет номер один – забезпечити відповідною сировиною свої заводи з виробництва снарядів. А замовлення зі сторони йдуть в довгу чергу. Тож проблематично знайти вільні потужності. До того ж, нітроцелюлоза – це вибухонебезпечна речовина. Організація її транспортування потребує значних витрат. Тому виробляти в Україні початкову сировину, переробляти її за кордоном на сировину для боєприпасів, повертати назад і споряджати в боєприпаси може виявитися дуже нерентабельною справою.
У світовому виробництві нітроцелюлози лідером є Китай. А його конкурентом в цьому питанні є Індія.
«Я був на днях на виставці зброї в Празі, і от там індійці вперше дуже потужну лінійку снарядних та мінометних мін виставили. В принципі схоже, що індійці опосередковано готові до співробітництва. Якщо не на пряму з Україною, то з нашими партнерами, які забезпечують нас боєприпасами. І це прямі конкуренти Китаю. Тому вони швидше за все могли б зайняти цю нішу, аби не віддавати Китаю. Власне кажучи, поки що ми так розглядаємо занадто широкі промені, це ще не конкретику. Ну і звісно, щоб щось розпочати виробляти, треба спочатку оглянути світ широкими мазками, що ми робимо. Власне, експеримент з вирощуванням бавовни на Одещині він є складовою такого цього промацування, але повторюсь це перспектива не ближчих днів», – підкреслив фахівець.
Він також зазначив, що у росії є теж проблеми з виробництвом, яка зробила дуже велику ставку на запаси боєприпасів, які вже були накопичені, а виробництво скорочувалося. Що стосується виробництва порохів, то ворог орієнтується на Центральноазійські республіки і на той же Китай. Останній постачає все, починаючи від чіпів, закінчуючи порохами, нітроцелюлозою. Влада Китаю не каже напряму, що озброює росію, але є факти постачання навіть не подвійного призначення бойової техніки. Але в цілому Китай каже, що «ми не поставляємо росії зброю, ми поставляємо росії її компоненти».
«Без пороху поки що ніяк. Поки що дрони не замінили снаряди, і артилерія залишається, на жаль чи на щастя, основним засобом ураження. Від неї найбільше втрат. Більш того, за підрахунками британських колег, в Другій світовій десь близько 60% втрат були від артилерійського вогню, у російсько-українській війні до 70%. При тому, що ми всі говоримо «дрони, дрони, дрони»… Проте не зовсім так воно виходить», – додав Павло Лакійчук.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
