Південь Одещини окуповують шакали та лисиці: люди тут вже самі виглядають, як жертви
У період воєнного стану в Одеській області, як і в усій Україні, заборонено полювання. Організації мисливців та рибалок припинили традиційне регулювання популяції хижаків, а саме шакалів та лисиць, внаслідок чого їхня кількість в рази збільшилась. Про те, як ця заборона позначилася на житті жителів регіону, розповіли у виданні «Одеське життя», передає «Південь сьогодні».
Січневого ранку наші колеги вирушили на фотополювання до південних кордонів Одеської області. Розповідають, що, не встигли від’їхати від Рені і трьох кілометрів у бік села Лиманське, як дорогу їм перебіг шакал. Він зупинився на пагорбі метрів за двадцять і почав спостерігати за автомобілем. Водій пригальмував, але сфотографувати хижака пасажири не встигли – він миттєво шмигнув у зарості.
Пізніше журналісти зрозуміли, що завадили звіру у полюванні, бо побачили вдалині отару овець.
Пастух, який представився Віталієм, дуже нервував – його очі постійно сканували околиці. Журналісти кажуть, що він сам виглядав, як загнана жертва. І взагалі, місцевий житель тут вже не почувається господарем.
«У нашій окрузі шакалів до біса! Я поспішаю вигнати отару на відкриту місцевість, бо там легше контролювати ситуацію. Але шлях на поля йде через ці чагарники. Якщо не помічу звіра, втрачу або вівцю, або ягня. Шакали вже страх втратили. Ще років п’ять тому такого не було, ми зустрічали лише лисиць. А з позаминулого року – шакаляче лихо», – розповів він та побіг до отари.
Пошуки звіриних стежок у чагарниках уздовж озера Кагул не пройшли даремно. Серед сплутаного коріння старого дерева журналісти виявили те, що шукали – лігво хижака. Нора була ідеально замаскована. Відбитки лап навкруги свідчили про те, що вона не порожня. А стежки доводили: ці місця стали царством сірих «мисливців». Сотні гектарів заплавних земель навкруги озера Кагул перетворилися на їхні особисті мисливські угіддя.
Автори статті зазначають, що, за офіційною інформацією Ізмаїльської райадміністрації, на території Ренійської громади мешкають 50 шакалів. Але стикаються з хижаками тут надто часто.
Депутат Ренійської міської ради В’ячеслав Мунтян розповідає, що влітку 2024 року було завдано суттєвої шкоди одному із фермерів села Долинського. Коли вранці хазяїн прийшов, то побачив сліди нічного нападу хижаків. Декілька овець були закривавлені, але живі, чотири тварини вбиті і роздерті. Масштаб «бенкету» говорив про те, що на ферму пробралося кілька хижаків. Як вони перемахнули через високу огорожу із залізобетонних плит – загадка. За одну ніч фермеру було завдано збитків щонайменше на двадцять тисяч гривень.
Листоноша з Рені Галина Кучерявенко, чий будинок розташований на околиці міста, одного ранку, відкривши хлів, побачили, що перебиті майже всі птиці і мертві дві кози, які ось-ось мали привести козенят. Вижив тільки гусак, але він ледве міг ходити. Дивлячись на його страждання, жінка вирішила пустити бідолаху на борщ. Коли общипала пір’я, побачила, що вся тушка в синцях – він відбивався щосили.
Ренійський мисливець Михайло Семенчук взагалі виявив лисицю… у власному під’їзді на четвертому поверсі.
«Восени минулого року до під’їзду нашого п’ятиповерхового будинку забігла лисиця. Взагалі лиси часто розгулюють узбережжям Дунаю. Гадаю, що цього разу лисиця забрела на вулиці, де її почали переслідувати бродячі собаки – хижачка шмигнула у під’їзд. Я побачив лисицю, коли вона металася на четвертому поверсі, у неї йшла слина. Одразу набрав «101» і «102», але там відповіли, що допомогти не можуть. Тоді я взув гумові чоботи – на випадок, якщо хижачка на мене кинеться. Довгою палицею притиснув лисицю до стіни і дав їй стусана під зад – вона побігла вниз», – розповів чоловік.
Його колега з Вилкового Іван Тимошенко каже, що до проблем Вилківської громади додалася ще одна – шакали. Почастішали напади шакалів та лисиць на подвір’я мешканців. Років п’ять тому вони покусали мешканців Вилкового та Приморського, які працювали на заготівлі очерету у Стенцівських плавнях.
«Я, як і багато жителів Вилкового, – спадковий мисливець, в організації мисливців перебуваю вже понад п’ятдесят років. Ми завжди регулювали чисельність хижака, і вважаю це правильним.
Цього року нам дозволили відстріл лише на два дні: ми видобули 47 хижаків і відправили їх до Ізмаїла на експертизу щодо сказу. Однак цей епізодичний захід результату не дасть», – дає свою оцінку чоловік.
Рибалка Сергій Голубішко з селища Буджак теж ділиться досвідом та роздумами:
«Я не мисливець, моє хобі – риболовля. У нашому селищі є товариство любителів риболовлі – кожен з нас раз на місяць чергує на ставку. В одне з таких чергувань я і зустрів шакала. Здивувало, що він мене зовсім не злякався. Здається, я занервував більше, ніж він. Все частіше їх можна побачити на околиці села, особливо біля ставка. В мене садиба поряд з лісом, то якось за одну ніч в мене десять качок витаскала якась тварина. Чесно кажучи, не бачу від шакалів великої загрози, поки що ми співіснуємо мирно».
Сергій Мунтян з села Весела Долина доглядає за тваринами в природно-етнографічному парку «Тарутинський степ». Розповідає, що в установі створено природні вольєри для буйволів, ланей і куланів. Поступово їх випускають у дику природу.
«Щоб слідкувати, як вони почуваються в степу, ставимо фотопастки. Так і побачили шакалів. До речі, від хижака постраждала одна красуня-лань. Проте, гадаю, загрозу дещо перебільшено. Ось в Кілії, Вилковому дійсно багато шакалів, особливо в плавнях. Ми кілька років тому випустили в природу куланів, так уся популяція вижила і навіть дала потомство. Взагалі в природі усе врегульовано. Ми забрали багато земель під сільське господарство, тобто вдерлися на територію тварин, тому вони і зустрічаються нам на дорозі – їм же треба виживати», – зазначає Сергій.
Ветеринар з Бессарабського Микола Трифонов каже, що шакалів дійсно стало більше.
«Бачив їх на власні очі. Я працюю в Держпродспоживслужбі Болградського району. Для нас головне, щоб не було випадків сказу, а саме шакали є переносниками сказу. Тому ми щорічно робимо вакцинацію, збираємо біологічний матеріал, відправляємо в одеську ветлабораторію. До війни розкидали вакцину літаком, зараз вручну. За останні роки в Буджацькій і Бессарабській громадах не було зафіксовано жодного випадку. Але, коли їх стає дуже багато, вони можуть становити загрозу для тваринництва. Тому на території наших громад в середині січня мисливцям дозволили дводенне полювання на хижаків.
Людям треба бути обережнішими. Знайомий пішов у ліс по дрова і нарвався на вовків, так дві години просидів на дереві, доки вони не пішли», – розповідає ветеринар.
Мешканець Буджака Андрій Міхов теж вважає, що шакалів дійсно стало більше.
«Бачив їх біля Ламбрівки, ставка. В минулому я мисливець, і хоча багато хто каже, що полювання – ганебне хобі, вважаю, що мисливство – це любов до природи, звичаїв, традицій. Полювання потрібне для регуляції хижацтва, головне, щоб воно не переросло у браконьєрство.
До речі, знаєте, що шакали полюють, як мисливці: вони стають ланцюгом у формі підкови (ніби сітку натягують) і на своєму шляху з’їдають усе, що попадеться – косуль, зайців, фазанів, куниць, падаль, усе. Головне, щоб не шкодили людям, щоб була рівновага», – ділиться спостереженнями мисливець.
Віра Степанова, яка живе в селі Плачинда, де залишилося лише три домівки, в яких мешкають люди, каже, що село вмирає. А шакали полюбляють такі місця.
«Взимку тут можна почути їх виття. Люди мене питають, чи не лячно мені жити в селі, – цьогоріч мені виповниться 90 років. А я стільки в своєму житті пережила, то невже мене виття шакалів злякає? Тим паче, вони з такою тугою виють, що навіть жалісно стає», – розповідає жінка.
16 січня 2025 року Одеська обласна військова адміністрація та оперативне угруповання військ «Дунай» випустили спільний наказ, згідно якого до кінця лютого на території області триватиме відстріл диких хижих тварин. Мета – зменшення популяції та боротьба зі сказом.
Аналогічне нетривале полювання було проведено в минулому році.
У цьогорічних заходах, за інформацією Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, беруть участь 117 бригад мисливців до 20 людей в кожній.
Як зазначила директорка департаменту екології та природних ресурсів Одеської ОВА Ірина Шатохіна, «ці бригади узгоджуються з військовим командуванням. Також разом з військовим командуванням узгоджується територія проведення, час здійснення відстрілу та перелік мисливців, яких буде залучено».
Держпродспоживслужба повідомляє, що Одеська область входить до п’ятірки регіонів з найбільшою кількістю випадків сказу серед тварин, і щороку їхня кількість зростає.
За інформацією Одеського обласного центру контролю та профілактики хвороб, за десять місяців 2024 року на Одещині зареєстровано 109 лабораторно підтверджених випадків сказу.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
