Переселення довжиною у два сторіччя: погляд на історію бессарабських болгар під іншим кутом
Щороку 29 жовтня в Україні відзначається День бессарабських болгар. У цей день прийнято вшановувати потомків болгар, які переселилися до тодішньої Бессарабії понад 200 років тому. До пам’ятної дати видання «Південь сьогодні» розкриває одну зі сторінок цієї давньої трагічної історії.
88 років тому в Болгарії вийшов в світ роман Константіна Пєтканова «Преселници» («Переселенці»). Це було перше і до минулого року єдине видання цієї книги. І ось у 2024 році культурно-просвітницьке товариство «Родолюбец» («Родолюбець») ініціювало повторне видання роману. Видавництво «Гутенберг» випустило книгу на благодійних засадах в пам’ять про засновників товариства.
Константін Пєтканов – відомий болгарський письменник, творчість якого порівнюють з творчістю Йордана Йовкова та Еліна Пеліна. Проте його ім’я відоме людям, які професійно займаються вивченням літератури, але не широкому колу читачів. Літературознавиця Цвєта Попова, яку ми цитуємо у цій статті, пояснює це тим, що його твори пов’язані з життям болгар в одній частині Болгарії – Лозенградській області, яка залишилася за межами нинішньої Болгарії – в Туреччині.
Константін Пєтканов народився в 1891 році в Каваклії (Тополово) Лозенградської області в родині священика, який активно брав участь у церковно-визвольній боротьбі. А згодом родина також брала участь у національно-визвольній боротьбі і була незамінною частиною долі болгар загалом – Ілінденсько-Преображенське повстання, Балканська війна тощо. Саме після закінчення цієї війни він разом із сотнями тисяч болгар емігрував до своєї країни – щойно звільненої Болгарії. Тут розквітнув його талант белетристики, згодом йому було присвоєно звання почесного члена Болгарської академії наук. Його основні твори були написані в Болгарії в 20-30-х роках 20 століття.
Сюжет роману «Преселници» пов’язаний із подіями, живі спогади про які мав якщо не він сам, то його родичі та земляки зі Странджі. Дія відбувається 20-х роках ХІХ сторіччя. В одній із поточних російсько-турецьких воєн Греція і Сербія були звільнені, Валахія і Молдова отримали васальний статус. А надії болгар виявилися марними.
«Йдеться про війну 1828-1829 рр., яку наш народ зустрів із захопленням. Болгари підтримують російські війська і справедливо побоюються кривавої помсти, яка чекає на них після відходу росіян… [тогочасні розбійники] також також займають позицію щодо цього питання, виступаючи категорично проти переселення, яке вони сприймають як знелюднення землі та відмову від боргу перед нею… У загальному плані дія розвивається від перших сподівань, що зародилися під час вступу росіян у Північну Болгарію, до розчарування й бажання емігрувати, також підтриманого козаками. У конфлікт вступає влада Странджи, селяни та розбійники. Поділ існує навіть у сім’ях – на молодих і старих. Наприкінець рішення прийняте. Странджа, Слівен, Ямбол і прилеглі до них села навантажують вози і рушать у невідоме майбутнє в степи Бессарабії. Багато з них гине в дорозі. Це велика болгарська драма, вважає письменник», – пише Цвєта Попова.
Проте оновленим виданням книги в Болгарії не обмежилися. У жовтні минулого року любителі театру отримали можливість відвідати постановку свого земляка, який нині живе та працює на дві країни – Канаду та Болгарію – Владо (Владимира) Дікова. Основою постановки став саме роман «Преселенці».
В студії «Радиокафе» Владо розповів, що був настільки зачарований старим оповіданням, що не міг не зробити на його основі драматизацію. Результатом його роботи став твір, в якому задіяні 24 актори.
Для того, аби реалізувати ідею, потрібні були великі ресурси.
«Але я звів сюжет до історії родини головного героя Вилко Бінбєлова. Це історична постать. В нього наразі є більше двох сотень нащадків. В Бургасі навіть є їхня організація. Село Факія теж існує. Все це реальні події», – поділився цікавими фактами Владо.
Найцікавішим у цій постановці режисер називає те, що в її створенні люди беруть участь на добровільних засадах.
«Все ще є люди, які роблять щось, не питаючи, скільки їм за це заплатять. Це мене дуже надихає», – зазначає митець.
З професіональних акторів у постановці беруть участь лише сам режисер, який грає головного героя, його колишній сокурсник Тонко (Антон) Трендафилов та Снєжана Малковска, яка грає його дружину Миру. Інші чотири актори з семи, що грають у скороченій версії драматизації, аматори. Один з них, виконавець ролі їхнього сина Пєйчо – український болгарин, уродженець Таврії Владислав Ромалійський. Також серед учасниць є одна з праправнучок Вилко Бінбєлова Агапа Йорданова. Вона грає мати Златки – невістки Вилко, дружини Пєйчо. А в ролі Златки виступає таврійська болгарка Анастасія Стеблецька – дівчина, яка є нащадком тих самих болгар, про яких йдеться в п’єсі.
Скорочений варіант твору під назвою «Вълковото семейство или Преселенци» («Вилкова родина або Переселенці») був представлений глядачам у Софії 23 жовтня.
«Він (Владо Діков – Авт.) вирішив, що історія родини Вилко заслуговує на створення постанови за участі бессарабських болгар. І болгар з Таврії. Хто їх розрізняє, хто – ні. Знову ж таки, болгари до Таврії прийшли з Бессарабії. Тож і ми є бессарабськими болгарами, не дивлячись на те, що ми вже майже двісті років живемо у Запорізькій області», – розповів тоді нашим журналістам Владислав Ромалійський.
У розмові Владислав відмітив, що реалізація проєкту стала можливою завдяки зусиллям учасників спільноти «Родолюбец» Еміла Міланова та Галіна Георгієва.
«Спільнота «Родолюбец» напоглягла на тому, щоб цей роман був перевиданий. Ну і, зрозуміло, (завдяки зусиллям – Авт.) режисера Владо Дікова. Він автор драматизації. Ну і завдяки режисерському складу, і акторському складу, який усе робив безоплатно. Ми всі з цього не мали ніякого зиску. Ми робили усе від чистого серця. Тому що це історія кожного з нас – болгар, які переселилися до Бессарабії двісті років тому. Тож все це стало можливим завдяки зусиллям великої кількості людей та завдяки великій любові до нашої історії, бажанню зберегти болгарське в собі.
Цей роман Константіна Пєтканова заслуговує на те, щоб його прочитали. Владо Діков каже, і це цілком справедливо, що його можна порівняти з романом «Под игото» («Під ігом» Івана Вазова – Авт.)», – розповів актор.
Владислав Ромалійський зазначив, що постановка триває більше години. І весь її музичний супровід – музика, пісні – є оригінальним. Написав їх спеціально для п’єси Петир Дойчев. Він, до речі, теж актор – у п’єсі грає роль сільського глашатая.
«Він зробив дуже багато для того, щоб ця п’єса перетворилася не просто у музичну постановку, а майже – у мюзикл. Як на мене, це дуже вражає», – додав Владислав.
Роман «Преселници» завершується поминками за загиблими в дорозі, які проводить у рідній Странджі решта мешканців, що не наважилися залишити рідні домівки.
Протягом наступних двох сотень років болгарам, які оселилися в Бессарабії, переселенцями довелося ставати ще не один раз.
У 1861-1862-му роках – на спустошених після вигнання ногайців землі в Бердянському та Мелітопольському уїздах. І досі там, але, на жаль, зараз в окупації, є село Трояни та ще близько тридцяти сіл, жителям яких зараз заборонено вивчати рідну мову. Частина з них, і серед них Владислав Ромалійський та Анастасія Стеблецька, сьогодні знов переселенці…
У першому та другому десятиріччі минулого сторіччя – у Казахстані, у невідомому та недружньому Омську. Зараз нащадків болгар, які потоваришували з місцевими, навчивши їх вирощувати картоплю, огірки та перець, у цьому регіоні близько чотирьох тисяч. А в селах Розумовка та Андріяновка ще лишаються будинки, зроблені буквально з землі – так, як переселенців навчили місцеві.
У теплій Бразилії, де тільки відмінили рабство, але не звичку бути рабовласниками – у 1925-1926-му роках. Тут зараз живуть дуже багато нащадків тих, хто, повіривши обіцянкам надати землю, виїжджав з Дивітлія, Нових Троян, Код Китая, Вайсала та інших бессарабських сіл цілими родинами. Дехто приїздить до України побачити могили предків та познайомитись з далекими родичами, дехто – тільки їх шукає.
І знову у Казахстані – вже під час Сталінських репресії у 40-х роках минулого сторіччя. А ще були висилання на Урал, цілина у тому ж Казахстані…
І сьогодні через війну десятки тисяч бессарабських болгар та їхніх нащадків – знов переселенці…
Діана ГЕРГІНОВА
На фото пам’ятник болгарським переселенцям, які у 1815 році заснували село Шикирли-Китай, нині Катлабуг
