Не зацікавили ні тодішнього мера, ні науковців: ізмаїльські катакомби стають цариною для дигерів та чорних археологів
Одеські катакомби вчені вивчили вздовж і впоперек. А ось ізмаїльським підземним ходам подібний підхід може лише снитися. Саме тому, незважаючи на обширність міських катакомб в Ізмаїлі, їхня карта і досі не існує. І справа навіть не лише в науковому до них інтересі, а й у практичному – у місті нерідко стаються провали дорожнього покриття та навіть руйнування окремих домобудівництв. Про «білі плями» у вивченні історії міста у Фейсбук розповів журналіст та краєзнавець Ігор Огнєв. Видання «Південь сьогодні» залюбки переказує розповідь для наших читачів.
«Підземний Ізмаїл» – надзвичайно цікаве явище, яке давно вже потребує детального вивчення. Однак, на жаль, подальша перспектива його не відома. У цих умовах без серйозних досліджень за справу взялися любителі. І почалося із дозволу сказати, «вивчення» підземель міськими дигерами. До них у пошуках сенсацій приєдналися деякі місцеві журналісти.
«Торговий», «Адміральський», «Громадський», Купецький», «Наказний» – яких тільки напівміфічних назв ізмаїльських підземних ходів не вигадали місцеві горе-дослідники! Інтернет-видання «Ізмаїл.Сity» навіть склало ТОП-10 підземель міста. Саме в цей період у ЗМІ почали з’являтися їх історії одна безглуздіша за іншу.
Про походження наших катакомб я розповім трохи згодом. Ну а зараз кілька слів про їхнє місце розташування. Може здатися трохи дивним, що більшість ізмаїльських підземних ходів нині перебувають не в найстарішій частині Ізмаїла, на території колишньої фортеці, а в центральній частині міста, яка сформувалася значно пізніше. Однією з причин цього є та обставина, що кріпосні підземелля в нашому місті вивчені найгірше – відомо значно менше десятка. Лише можна лише припустити, що ходи могли перебувати як усередині фортеці, так і за її стінами. Частина їх використовувалася для переміщення військових під землею, інші – як притулки у разі захоплення фортеці противником, у третіх зберігався провіант та інші запаси. До речі, саме дослідження у фортеці можуть представляти найбільший історичний інтерес.
Однак ще більше підземних ходів у центрі. Скажу одразу: особисто я їх детальним дослідженням не займався. Проте певний досвід все ж таки маю. Пам’ятаю, працював в одній комерційній фірмі та займався будівельними питаннями. Якось мої «господарі» зайнялися ідеєю будівництва комерційного об’єкту на перетині вулиць Торгової (Пушкіна) та Володимира Великого (Папаніна). Об’єкт і зараз живий-здоровий, і знаходиться поблизу пішохідного містка. Через те, що цей павільйон спирається на чотири потужні металеві труби, у народі його прозвали «хатинка на курячих ніжках».
Так ось, перед початком будівництва з метою вивчення особливостей тутешнього ґрунту мені довелося спуститися до підвалу розташованого поруч продуктового магазину. Він простягнувся паралельно вул. Пушкіна (тоді вона мала саме таку назву). Підземелля виявилося не надто велике – якихось десять метрів завдовжки і 3-4 завширшки. Однак можна було припустити, що раніше воно було значно довшим. На це вказувала цегляна кладка з обох боків, яка перегороджувала проходи на схід та захід.
«У підлітковому віці ми з приятелями забиралися до цього підвалу та намагалися дослідити його. Тоді ще хід не був перекритий цегляною кладкою. Він повертав у бік ринку, і нам вдалося дістатися орієнтовно до кам’яного ринкового паркану. Однак від старожилів я чув, що раніше хід простягався під територією ринку аж до вул. Осипенка», – повідомив мені господар домобудівництва.
Ну а тепер про те, звідки взялися ізмаїльські катакомби. Починаючи із XIX та аж до 40-50 рр. ХХ ст. в Ізмаїлі широко велася розробка підземних кар’єрів глини. В результаті місто, особливо його стара частина, буквально «повисло» на катакомбах. Окремі виробки або «міни» сьогодні досягають досить значних розмірів – 3-4 метри завширшки і 2-3 метрів заввишки при довжині іноді до кількох сотень метрів. У деяких районах вони мають двоярусну будову: перший «поверх» залягає на глибині 8–10 метрів, другий – від 4 до 6. Стіни, як правило, складаються з природного ґрунту, але в окремих місцях викладені цеглою, скріпленою глиною або вапняним розчином. Це не я вигадав. Це думка кваліфікованих спеціалістів держпідприємства «Укрпівденбудпошук» – структури, що займається, зокрема, геодезичними вимірами деформацій будівель та будинків, проведенням розвідувальних робіт та проектуванням захисту підземних комунікацій. Наявність підземних «мін» якраз і є причиною численних фактів провалів доріг та тротуарів, деформацій житлових будинків, які мають нерідко катастрофічний характер. Існування виробок негативно позначається як експлуатації старих будівель, і на будівництві нових об’єктів.
Пропонуючи шляхи послаблення негативних наслідків цього, ще 1997 р. спеціалісти ізмаїльського відділення вищезгаданого підприємства направили до виконкому міськради свої пропозиції щодо вирішення цієї проблеми. Пропонувалося, зокрема, розробити топографічний план у масштабі 1:500 із нанесенням на нього всіх існуючих виробок. Автори пропозиції звертали увагу міської влади на те, що їхня організація має у своєму розпорядженні відповідних фахівців та значний досвід подібних робіт. Фінансування проекту можна було б вести як рахунок коштів міського бюджету і із залученням фінансів комерційних структур, причому із обопільною користю. Створення топографічного плану дозволило б проводити вибір майданчиків під будівництво там, де згадані виробки відсутні, а в тих місцях, де вони є, з урахуванням отриманої інформації приймати найбільш доцільні проектні рішення.
Ізмаїльські катакомби могли представляти і значний комерційний інтерес. У зв’язку з тим, що вони мають значні розміри та постійну температуру, їх можна було б використовувати для облаштування ексклюзивних ресторанів та кафе, а також під складські приміщення. Крім цього, обладнавши підземні ходи освітленням, підігрівом та вентиляцією, тут можна цілий рік вирощувати гриби та квіти. Крім цього, не виключена можливість цікавих археологічних знахідок – зброї, кераміки, предметів побуту та монет минулих років. Це могло б мати велику історичну цінність.
Проте, мабуть, тодішньому меру Борисенку подібні пропозиції видалися нецікавими. «Батько міста» поспішав набити кишені перед швидким від’їздом до Криму. Словом, влада міста так і не відгукнулася на сигнал тривоги.
Можливо, зараз настав час розпочати виконання рекомендацій спеціалістів? Хоча навряд – на подвір’ї війна. Проте недарма говорять, що «святе місце порожнім не буває», як я вже казав, за справу взялися не завжди сумлінні любителі-дігери та «чорні археологи».
На фото: При підготовці публікацій про старий Ізмаїл для газети «Курьер недели» я побував у занедбаній будівлі колишнього Ізмаїльського торгівельно-кулінарного училища. Вона розташовувалося на розі вулиць Леніна (нині Комерційна) та Свердлова (Дмитрівська). Спустившись у підвал, я побачив таку картину.
Ігор ОГНЄВ
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
