На його рахунку — понад п’ятдесят врятованих життів: історія полеглого захисника України з півдня Одещини
«Мій батько не міг не рятувати побратимів — це був його вибір і справа всього життя», — так говорить про штаб-сержанта 122-ї окремої бригади територіальної оборони Віталія Вікторовича Терзі його син Євгеній. На рахунку воїна — понад п’ятдесят врятованих життів. 8 серпня 2025 року, після проведення чергової ротації особового складу в населеному пункті Новоданилівка Запорізької області, автомобіль штаб-сержанта зазнав атаки ворожих FPV-дронів. Віталій Вікторович загинув. Історію полеглого Героя розповіли у пресслужбі регіонального управління Сил територіальної оборони «Південь» ЗС України, передає видання «Південь сьогодні».
Син воїна Євгеній розповідає, його тато був майстром на всі руки — вмів працювати і з деревом, і з металом, будувати й ремонтувати. У його руках оживала будь-яка техніка — все починало працювати знову.
Віталій дуже любив сина.
«Його подарунки я добре пам’ятаю. Коли я підріс — привіз у ящиках кросовий мотоцикл на 250 кубиків і квадроцикл на 150. Ми разом їх збирали — це були наші справжні чоловічі уроки», — згадує Євгеній.
Також захисник обожнював риболовлю. На останній день народження син подарував йому сигналізатори клювання. На жаль, скористатися ними батько вже не встиг.
«Тато вчив мене бути справжнім чоловіком — відповідальним, сильним, здатним покладатися на себе й берегти свою родину», — каже син Віталія Терзі.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Євгеній евакуював родину й уже 5 березня вступив до лав Збройних Сил України. Повістка батькові прийшла через рік — у лютому 2023-го. Його батальйон 122-ї окремої бригади територіальної оборони сформували в Болграді — місті, де він жив.
Батальйон воював і на Донбасі. У зруйнованих містах, зокрема в Бахмуті, він знаходив виснажених тварин і забирав із собою. Коли Бахмут уже майже опинився в оточенні, він продовжував їздити «дорогою смерті» — Часів Яр — Хромове — Бахмут, доставляючи боєприпаси й людей. Якось, виїжджаючи звідти, він зустрів бійців із розірваним міною «пелюсткою» колесом. Над дорогою вже кружляли ворожі дрони, але він зупинився й допоміг їм — і, найімовірніше, врятував життя трьом незнайомим солдатам.
Останній раз батько з сином спілкувалися 5 серпня 2025 року. Віталій говорив, що ситуація дуже важка, але він усе одно вирушив — були вкрай потрібні помпові рушниці й звичайна провізія.
«Тато вважав, що війна — це його обов’язок. Він був на своєму місці. Горів своєю справою й завжди вірив у перемогу. Я пишаюся ним. Він зробив усе, щоб зберегти свободу нашої рідної України», — каже Євгеній.
Провели Героя в останню путь у селищі Катлабуг Ізмаїльського району 16 серпня 2025 року.
«Його життя — це історія мужності, братерства й безмежної любові до людей і своєї держави. Ім’я Віталія Терзі назавжди залишиться в строю тих, хто став щитом і серцем України, хто ціною власного життя виборював її свободу та майбутнє!» — наголошують у регіональному управлінні Сил територіальної оборони «Південь» ЗС України.
Вічна пам’ять Герою!
