Про чесність, відповідальність та велике кохання загиблого Захисника з Ізмаїла

На днях південь Одещини сколихнула звістка про загибель воїна Збройних Сил України Богдана Міхалакі. У суботу, 6 квітня, у київському шпиталі після важкого поранення на Донеччині помер скрипаль з Ізмаїла.
Про Богдана журналістам інформаційної агенції «Юг.Today» розповіла його наречена Аліна Сиротенко.


Ця публікація про чесність, порядність, відповідальність за свою країну та сім’ю, самопожертву, жагу до помсти та велике кохання, яке підступно обірвав ворог.
Богдан Міхалакі народився 28 травня 1999 року, до свого 24-річчя не дожив три тижні. А ще не дожив до весілля з Аліною та здійснення їхньої спільної мрії.
Аліна розповідає, що її наречений був дуже чесним, принциповим та правильним. Таким, як і повинен бути справжній чоловік. Такі ж відгуки ми одержали й від знайомих загиблого воїна.
Богдан був старшою дитиною у родині, допомагав двом братам та сестрі, заступався за них.
До війни у закоханих була спільна мрія – хотіли відкрити невеличку кав’ярню. Для якнайшвидшого здійснення мрії Богдан поїхав працювати у Німеччину електриком, до цього був у Чехії. 21 лютого 2022 року зробив Аліні сюрприз – приїхав в Україну, щоб привітати свою дівчину з Днем народження. А вже 24 лютого росія розпочала великомасштабне вторгнення в Україну…
У перший день війни ще була можливість виїхати за кордон, але Богдан навідріз відмовився. Аліна переживала, що через її День народження коханий опинився у такій ситуації. Але хлопець їй сказав, що якщо б він 24 лютого перебував за кордоном, то відразу б повернувся в Україну, щоб захистити своїх батьків, братів, сестру та її.
Богдан дуже переймався, що його не взяли у лави територіальної оборони. Коли він туди прийшов, у нього запитали про його спеціальність. Почувши відповідь – «музикант», Богдану відповіли: «Прийдеш у День нашої перемоги, зіграєш в оркестрі». Після цього хлопець почав «штурмувати» військкомат. Першого разу туди він прибув відразу, як тільки йому прийшла повістка, оновив свої дані, після цього йому сказали: «Наразі потреби у вас немає, чекайте».
Потім був ще раз, цього разу пройшов медкомісію, його знову відправили додому. Але Богдан не сидів, склавши руки, а разом з Аліною займалися волонтерством – виготовляли та відправляли на фронт сотні окопних свічок.
Восени хлопець пройшов медкомісію ще раз. І вже 2 січня підписав контракт. Військовій справі навчався в Естонії. Про цей час згадував з теплом. Їх там дуже добре прийняли, казав, що естонці дуже вболівають за нашу країну та наших захисників.


Після Естонії ще деякий час перебував під Києвом. Потім їх планували відправити в одну з частин Одещини. Перед відправленням запитали бажаючих захищати Україну на Донецькому напрямку. Богдан зголосився без вагань.

Аліна зазначає, що Богдан ні на мить не пошкодував про своє рішення відправитися туди, де гаряче. Він дуже хотів захищати свою сім’ю та свою землю зі зброєю в руках. Мріяв бути снайпером. Але в Естонії набув іншу військово-облікову спеціальність.
Перед відправленням Аліна приїхала у Київ, їй вдалося побачитися з Богданом. Того дня він запропонував їй одружитися та подарував обручку. Закохані вирішили побратися після Перемоги, вони обрали пісню для їх першого сімейного вальсу, знали, якого фасону буде вбрання нареченої.

У районі Бахмута було дуже гучно та гаряче. Але й тут Богдан, як музикант із загостреним слухом, звернув увагу, що якісь птахи імітують звуки снарядів. Він чув те, що інші не чули. Вже після його поранення побратими казали, що Богдан з першого дня був спокійний та впевнений у собі, хоч обстріли не припинялися.
Аліна розповідає, що багато знайомих не розуміють, чому хлопець, який запросто міг залишитися у тилу, так домагався відправлення у найгарячішу точку. У нього була дуже сильна мотивація – він дуже хотів захистити усіх нас.
На фронті Богдан Міхалакі познайомився з побратимами, родичі яких деякий час були під окупацією. Хтось з них втратив близьких людей. Богдан з самого початку війни дуже переймався подіями у Бучі, Бородянці, Ізюмі та інших населених пунктах, від страшних подій у яких здригнувся увесь світ. А коли почув особисті історії побратимів, то його жага мститися стала ще сильнішою.
У великодні дні під час наступу підрозділ, де свій військовий обов’язок виконував Богдан, зазнав сильного ворожого обстрілу. Наш воїн одержав уламкові поранення у відкриту ділянку тіла між шоломом та бронежилетом.
У шпиталі Дніпра лікарі зазначали, що евакуація пораненого з поля бою та у медзаклад відбулася дуже грамотно та оперативно. У Дніпрі Богдан прийшов до тями, почувши голосове повідомлення від Аліни. Вона у той час направлялася до коханого. Батьки Богдана розповіли їй, що він був у свідомості, всіх впізнавав, були спроби самостійно дихати та навіть говорити.
Після перевезення у київський шпиталь Богдан вже з коми не вийшов. А через декілька днів його серце зупинилося.
Душа Богдана Міхалакі вже у Небесному війську, а наша пам’ять про чесного, порядного, принципового хлопця ніколи не згасне. Для нас він стане уособленням представників свого покоління, які без роздумів пішли захищати нашу землю та кожного з нас від підступного ворога.
Наразі у соцмережах Ізмаїла обговорюється ініціатива встановлення на вулиці Торговій, де зазвичай грав Богдан Міхалакі, скульптури молодого скрипаля, Захисника України. Ми запитали у Аліни її думку про це. Вона зазначила, що це повинні вирішувати мешканці міста та повідомила, що поки не знає, що про ініціативу думають батьки Богдана. Дівчина зазначає, що її наречений точно ніколи не шукав слави. Але вважає, що Богдан є Героєм та заслуговує на увічнення у пам’яті людей.
«Богдан ніколи не гнався за славою. Але він Герой – не дивлячись ні на що пішов на війну. Він приклад для багатьох. Для дуже багатьох… Він міг би залишитися, його ніхто туди не забирав. Але вирішив стати на наш захист» – висловила свою думку Аліна.
У соцмережах більшість користувачів висловилися за встановлення скульптури скрипаля, а також великого монументу на честь усіх наших земляків, загиблих у цій страшній війні. Сподіваємося, що місцева влада дослухається до ініціатив ізмаїльців.

Альона ХОДАРЧЕНКО, фото з архіву Аліни СИРОТЕНКО, автор другої, третьої та останньої світлин – Руслан МОРОЗОВ