Три серпневі Спаси – міф? Про що свідчать українські традиції
Напевно, більшість українців святкує «Медовий», «Яблучний» і «Горіховий» Спаси. А що, якщо ці свята виявляються міфом для української традиції, що має російське коріння? Чому — розповідає команда культурно-просвітницького проєкту «Витоки» від Zagoriy Foundation, який досліджує українські традиції та звичаї, робить їхній аудит та адаптує давні практики до сучасного життя, бізнесу й освіти, передає видання «Південь сьогодні».
Щосерпня пошуковики фіксують тисячі запитів від користувачів про традиції, дати та святкування трьох Спасів: спочатку Медового, потім Яблучного і навіть Горіхового, Хлібного чи Гарбузового. У новинах можна знайти перелік продуктів для освячення, прикмети й заборони. Та чи дійсно такі народні назви побутували раніше?
От що про це розповідає Дар’я Анцибор — фольклористка, антропологиня та наукова редакторка проєкту «Витоки» від Zagoriy Foundation:
Маковія, 1 серпня (за новим календарем). У цей день вшановують сімох мучеників Маккавеїв. В українських громадах цього дня освячують воду, мак, мед, городину та букети з квітів і цілющих рослин — маковійчики. Мак вважали потужним апотропеєм, тобто засобом із захисними властивостями від нечисті. Особливу силу мав польовий мак (видюк, самосій), зерна якого самі висипалися з голівок. Люди вірили, що через малий розмір насінинок нечиста сила не зможе зайти до хати, поки не збере й не порахує їх усі.
«Наявність меду серед продуктів не перетворює Маковія на «Медовий Спас»: це лише один із сезонних продуктів, пов’язаних зі святом. Ще один міф, пов’язаний з медом, — нібито його починали викачувати саме в цей день. Насправді це більше притаманно північним регіонам росії, де цей процес через кліматичні умови затягувався порівняно з Україною», — зауважують «Витоки».
На Маковія традиційно роблять страви з маком: вареники, пироги, булочки та маківники, «шулики» (спеціальна обрядова страва — порізані чи порвані на шматочки пшеничні коржі, залиті медом і розтертим маком). В окремих громадах встановлюють маковійську віху — високий стовп чи хрест, заквітчаний травами й квітами. А в на півдні Київщини та прилеглій частині Житомирщини вирізають гарбузи, які прикріплюють до уквітчаних хрестів, як голову. Ця традиція дещо нагадує Геловін, і теж пов’язана з ритуальними бешкетами дітей і молоді та дозволяє побудувати паралель із глобальними звичаями.
Отже, назва «перший Спас», «Медовий Спас» виникла пізніше — українській традиції раніше було притаманне святкування саме Маковія.
Спас, або Преображення Господнє, 6 серпня. Саме це свято в українській традиції називали Спасом. До церкви приносили плоди нового врожаю — залежно від місцевості це могли бути яблука, груші, сливи, виноград, мед, колосся чи навіть городина (картопля, цибуля, буряки тощо). Та головними в кошику були яблука. До Спаса їх не їли. Особливо жінки, в яких помирали діти або переривалася вагітність. Вірили, що в цей день на тому світі Божа Матір всім діткам роздає яблука, а тим, чиї матері їли до свята, — не дістанеться.
До цього періоду зазвичай вже закінчувалися жнива. Господарі проводили важливий ритуал з колоссям, яке називали «бородою». Пучечок жита чи пшениці залишали на краю поля та підв’язували червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилялося донизу як подяка щедрій ниві. Цю «бороду» називають по-різному: Дідова, Власова, Василева, Петрова або ж «Спасова борода».
В Україні на Спаса родина збиралася за спільним столом після церкви. Їли освячені продукти, готували багато випічки з яблуками, спасівчані хлібці (дві з’єднані паляниці, які випікали парою) та згадували померлих, душі яких, за віруваннями, могли прилітати цього дня до домівок.
Відповідно, Спас — це свято Преображення Господнього. Через те, що головним продуктом цього дня були яблука, його іноді називають «Яблучним Спасом». Та насправді крім яблук освячували й інші фрукти та овочі, бо їх уже збирали з полів і в такий спосіб дякували за врожай. Окрім «яблучної тематики» це свято має багато інших аспектів: поминання померлих родичів, завершення жнив. Останні, щоправда, стали не такими важливими для сучасних українців, адже ми вже не сіємо власноруч.
«Сьогодні важливо розуміти логіку й підхід до святкувань, щоб мати підґрунтя й змогу обрати, які традиції чи обряди забрати з собою в майбутнє», — зауважують «Витоки».
Успіння Пресвятої Богородиці, або Перша Пречиста, 15 серпня. Свято було важливою межею народного календаря, пов’язаною із завершенням літа, збором врожаю та переходом до осіннього періоду. Натомість «Горіховий Спас» часто витісняє Успіння з цієї послідовності. У сусідніх країнах означення «горіховий» закріпилося через збір ліщини чи горіхів у цей період, натомість до Успіння Богородиці це немає стосунку.
В Україні в цей день відбувалося багато дівочих ініціацій: старші дівчата приймали молодших до себе в спільноту, матері благословляли юних дочок на гарне життя. Існувала традиція сходитися до Лаври в Києві й брати участь у спільній храмовій трапезі. А на Львівщині існує цікава традиція — робити з прісного тіста намисто для Богородиці. Його могли одягати на шию діти, а потім з’їдати як смаколик.
Отже, підсумовують «Витоки», третє свято взагалі не пов’язане ні зі Спасом, ні з горіхами чи гарбузами:
«Українські звичаї завжди мали регіональні відмінності: десь на Спаса переважали яблука, десь виноград чи інші плоди. Однак сезонний продукт не обов’язково був назвою свята. Тож, розповідаючи про серпневі традиції, важливо повертати святам їхні питомі назви та змісти: Маковія, Спас і Успіння».
