«Ми щиро не розуміємо, чому в українській Одесі досі існують цілих чотири пам’ятники російському пропагандисту»: військові про Пушкіна

«Якби одесити лише знали, як Пушкін зневажав та принижував їхніх предків, вони б точно перестали йому вклонятися!» – каже військовослужбовець 122 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Арсен Цимбалюк, який вирішив розкрити цю тему детальніше. Зазвичай на офіційному YouTube-каналі бригади публікуються відео із зони бойових дій, але цього місяця бійці вирішили зробити виняток та присвятити ролик наболілому питанню присутності імперського письменника у їхньому рідному місті. Про що йшлося у відео – далі у публікації «Південь сьогодні».

Позицію Арсена розділяють побратими, тож на Фейсбук-сторінці бригади після виходу відеоролика також з’явився допис:

«Ми, бійці 122 Одеської Бригади територіальної оборони, щиро не розуміємо, чому в українській Одесі досі існують цілих чотири пам’ятники російському пропагандисту».

Зокрема такої думки дотримується командир бригади підполковник Денис Носіков, який зауважує, що наразі війна триває не тільки безпосередньо на лінії зіткнення, а й в інформаційному просторі, і такі російські культурні діячі, як Пушкін – є прихованою ворожою пропагандою, якій не місце в українських містах:

«Ми постійно це обговорюємо: що з цим щось треба робити, тому що люди мають розуміти, Пушкін – це та ж сама пропаганда, як і Соловйов зі Скабєєвою, але тільки більш приховано у вигляді якихось пам’ятників. Але це те ж саме. Нащо нам в українських містах російські письменники? Навіщо вони нам? Треба прибирати… Трошки не всі у суспільстві й державі розуміють, що у нас постійно відбувається дві війни: одна війна – безпосередньо здійснюється нашими військовослужбовцями і виконуються бойові завдання, а інша – яка менш помітна – це війна інформаційна. Тому, звісно, російським письменникам і будь-яким іншим російським діячам в Україні не місце».

Однак варто зазначити на тому, що частина суспільства, зокрема жителів Одеси – виступає на захист російського письменника та збереження його пам’яті у місті. У публічній площині нещодавно таку позицію озвучив відомий гуморист та ексдепутат Одеської мерії Олег Філімонов, який серед усього висловив тезу про те, що Пушкін у своїй творчості прославив Одесу на весь світ. З цим рішуче не згодні воїни одеської бригади.

«Щоб нав’язати цей культ одеситам, росіяни вдавалися до доволі брудних пропагандистських маніпуляцій. Монументи російським імперським діячам часто встановлювали не від імені держави чи місцевої влади, а від імені нібито мешканців Одеси. Але чи сам Пушкін любив Одесу так, як Одеса нібито любить його?» – питається Арсен Цимбалюк.

Далі військовий наводить деякі оригінальні цитати про Одесу з творчості письменника, а саме – з твору «Євгеній Онєгін»:

«А где, бишь, мой рассказ несвязный?

В Одессе пыльной, я сказал.

Я б мог сказать: в Одессе грязной —

И тут бы, право, не солгал.

В году недель пять-шесть Одесса,

По воле бурного Зевеса,

Потоплена, запружена,

В густой грязи погружена.

Все домы на аршин загрязнут,

Лишь на ходулях пешеход

По улице дерзает вброд;

Кареты, люди тонут, вязнут,

И в дрожках вол, рога склоня,

Сменяет хилого коня».

«Тобто він приперся в окуповане росіянами українське місто і публічно скаржився на те, що йому тут некомфортно. Тобто в своєму «Онєгінє» він не те, що не просував Одесу, щоб весь світ дізнався, що «таке місто існує». (тут військовий має на увазі слова Олега Філімонова – Авт.) Навпаки він публічно влаштовував Одесі свого роду антирекламу. Ви спитаєте: то навіщо взагалі Пушкін перся до української Одеси? Відповідаю: він би залюбки взагалі туди не подавався. Його просто послали до Одеси, бо він всім набрид в Санкт-Петербурзі. І після повернення у так звану столицю, жодного разу в Одесу Пушкін не приїздив».

Також Арсен Цимбалюк зауважив, що у творі під час опису Одеси поет жодного разу не згадує про існування та проживання у місті українців, хоча при цьому перераховується багато інших національностей.

«Я жил тогда в Одессе пыльной… 

Там долго ясны небеса, 

Там хлопотливый торг обильный 

Свои подъемлет паруса; 

Там все Европой дышит, веет, 

Все блещет югом и пестреет 

Разнообразностью живой. 

Язык Италии златой 

Звучит по улице веселой, 

Где ходит гордый славянин, 

Француз, испанец, армянин, 

И грек, и молдаван тяжелый, 

И сын египетской земли, 

Корсар в отставке, Морали»

«Отож, чи я один ані жодного слова не почув про українців? Там перераховані хто завгодно, але не українці, які століттями до Пушкіна, під час Пушкіна і після Пушкіна населяли й населяють ці землі. Він заперечував право українців на існування, а відповідно і право українців на те, щоб бути хазяями у власних домівках. Рівно те ж саме нині робить палкий прихильник Пушкіна Путін», – наголосив військовий.

Аби підтвердити факт того, що українці дійсно населяли цю територію ще задовго до приїзду імперського поета до Одеси, Арсен Цимбалюк звернувся до доктора історичних наук, дослідника Одеси та почесного краєзнавця України Тараса Гончарука. Символічно військовий зустрівся з істориком на старому козацькому Сотниківському кладовищі, де досі збереглися хрести з XVIII століття.

«Найстаріший хрест тут датований 1791 рік. Офіційно старіший за Одесу. Ясно, що тут можливо були і старіші поховання, але датований – 1791 рік – це немовля Іоан. В народі це кладовище називають Сотниківським, бо тут є характерний трилисний хрест. Ну ясно, що Сотніченко – це козацьке прізвище, син сотника. І, вочевидь, звідти й пішла легенда про Сотниківську січ», – розповів Тарас Гончарук.

Також історик розповів про Шкодову гору — пагорб, розташований на теренах Одеси та Усатівської громади, а також першу писемну згадку про українських козаків на території Одещини:

«Шкодова гора – тут через всю гору проходили чумацькі дороги на Хаджибей, потім на Одесу, в бік Бессарабії, і насправді тут дуже погані дороги. Тому шкода який шлях – казали чумаки. Тобто гора, яка завдавала шкоди. Козаки тут ходили походами в цей край, коли московити навіть і не думали нічого про це. До речі, перша писемна згадка про українських козаків – 1489 рік. І це на півночі Одещини – Савранщина. Річка Саврань, яка в Бог впадає. До речі, українською не Південний Буг, а Бог має бути. Весь цей край визволявся козаками. Він весь политий козацькою кров’ю. Тут, поруч, Хаджибейський лиман, Куяльницький лиман. Річки Куяльники – це перемоги того самого Івана Сірка славнозвісного. Там в нього кілька перемог було саме на Куяльниках. А якщо беремо район Пересип Одеський – це перемога Семена Палія – відомого Фастівського полковника. Ясно, що московітів і близько тоді тут не було. Це перемоги й інших козаків. Потім походи на Хаджибей вже в кінці XVIII століття, 1769 року – Семена Галицького, потім похід на Хаджибей, тобто на місто теперішнє – Одеса – 1770 року Петра Калнишевського. Тут теж козаки Калнишевського воювали. Але вже з XVIII століття частина козаків, бачучи, що насувається з півночі загроза, запорожці йшли на союз з татарами. Вони бачили, що не кримські татари головний ворог. І в середині XVIII століття чимало українців тікає в цей край, який навіть офіційно почали називати Ханська Україна. Тобто тут, під владою кримського ханства, але жили українці. І так виникли населені пункти Одещини, десятки населених пунктів. Ханська Україна – це ще в першій половині XVIII століття, коли тут ще жодного російського солдата і не було».

Повертаючись до козацького кладовища, яке є важливою історичною пам’яткою, військовий 122 окремої бригади Сил ТрО Арсен Цимбалюк акцентує на тому, що це місце перебуває у занедбаному стані, і наводити тут лад мала б як раз місцева влада:

«Виникає запитання: якщо це кладовище є історичною пам’яткою, тим паче настільки важливою для протидії російській пропаганді та для усвідомлення одеситами власної ідентичності, чому це кладовище у такому занедбаному стані? Це запитання до Одеської міської ради, яка згідно з українським законодавством повинна забезпечувати тут лад. Пушкін в них чомусь в ідеальному стані, хоча сама ж Одеська міська рада, нагадаю, давно вирішила його демонтувати. Як це називається під час повномасштабної війни? Непослідовність, неквапливість, можливо, неадекватність, чи відсутність інстинкту самозбереження у частини одеських еліт?»

Не підтримує плекання пам’яті російським культурним діячам у місті й одеський художник Станіслав Жалобнюк, з яким також поспілкувався військовий. Художник зазначив, що хоч з дитинства живе в Одесі, поблизу пам’яток Пушкіну завжди почувається чужинцем:

«Я – українець, одесит, все своє життя прожив в Одесі, український художник, і почуваю на цьому місці себе чужинцем. Я все дитинство провів на цьому бульварі, ми з мамою ніколи сюди не підходили. Ніякої любові до нього я не відчував. Потім, дійсно, коли я почав займатись своєю ідентичністю, перейшов на українську зі своєю дружиною років сім як, то ці місця для мене взагалі – трешові місця. Він (Пушкін – Авт.) тут затримався, і я не розумію, хто з цим зволікає: громада, містяни. Ви, як киянин, питаєте в мене одесита, а в мене відповіді немає, бо я залюбки хотів би все це (пам’ятник Пушкіну – Авт.) в морі бачити».

Станіслав Жалобнюк розповів, що одного разу, під час отримання від мера Одеси нагороди, почув прохання «не чіпати» таких російських культурних діячів, як Бабель, Жванецький, Паустовський та Бунін. Одразу після цього художник роздрукував їхні портрети. На відео можна побачити, що в руках митець тримає ці портрети з надписом «TOXIC»:

«Мер мені дав якусь нагороду за те, що я художник в цьому місті. А громадськість культурну попросив не чіпати, бо «все пропало» якщо ми будемо чіпати, і от він назвав імена оцих чотирьох. Я вийшов з тієї зустрічі й пішов роздрукував їх собі, і написав. Він попросив Бабеля не чіпати, Жванецького, Паустовського і Буніна. Я його буквально сприйняв. Для мене російська культура, російське військо, російська мова, російська церква – це все одне й те саме, немає ніякої різниці».

(На фото творчість художника Станіслава Жалобнюка)

Арсен Цимбалюк зауважує – наявність пам’яток імперського поета турбує побратимів з його бригади, основою якої свого часу стали саме добровольці з Одещини:

«Чому пам’ятники культурним ворожим диверсантам так і стоять в центрі Одеси? Ці запитання що далі, то більше турбують моїх побратимів, бійців 122 Одеської бригади територіальної оборони. Її основа свого часу формувалася з одеських патріотів, які добровільно почали захищати свій дім. А сьогодні дізнаються про новини з Одеси й часто дивуються тому, що відбувається в їхньому власному домі (…) На четвертому році повномасштабної російської агресії в Одесі досі працює путінська ДРГ. Ці диверсанти працюють вкрай нахабно. Вони не лише не намагаються переховуватися, а навпаки стоять на одному місці і домагаються того, щоб всі на них дивились. Одразу чотири пам’ятники імперському письменнику Пушкіну досі стовбичать у центрі української Одеси. Попри те, що закон дозволяє їх знести, а здоровий глузд та інстинкт самозбереження вимагають їх знести. Більше того, на четвертому році повномасштабної війни в Одесі дедалі частіше лунають голоси на захист культу російськоімперського письменника».

Наприкінці військовий анонсував, що на YouTube-каналі бригади згодом з’явиться наступне нетипове відео, яке буде присвячено відповіді на питання: хто насправді творив Одесу і чому це місто по-справжньому українське.

Підготувала Амєлія МИЙНОВА
Перше фото – ілюстративне, інші – скриншоти з відео 122 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ