Як українською звертатися до коханої людини: мовний інтенсив для жителів півдня Одещини до Дня святого Валентина
Як звертатися до коханої людини: сонечко чи сонечку? Серденько чи серденьку? Відповідь на це питання до Дня святого Валентина підготувала філологиня Ольга Васильєва, передає видання «Південь сьогодні».
Отже, якщо сонечко – це пестлива форма (димінутив) небесного світила, то в кличному відмінку слово таке саме, як у називному:
«Сонечко, сонечко, заглянь у віконечко!»
Якщо сонечко – істота (комаха або дорога людина), то відмінюємо, як слово немовлятко: сонечку. Тому у віршику має бути так:
«Лети-лети, сонечкУ,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір’ячко!»
Те саме з серденьком: якщо це пестлива назва анатомічного органа, то серденько:
«Серденько моє, дай мені вогню. Серденько моє, я її люблю».
Якщо так звертаються до коханої людини, то серденьку:
«Ой мій милий серденьку, пожалію я тебе!»
Ольга закликає українців плекати кличний відмінок і звертатися правильно: до істот – -ку, до неістот – -ко.
З цього приводу хочемо поділитися з вами ще одним дуже пізнавальним дописом, який ми знайшли на сторінці «Чиста мова» у Фейсбук.
Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань, надає їм української національної специфіки та колоритності. Може, це найбільше стривожило більшовицьких ідеологічних наглядачів, і з граматик, виданих у радянські часи, «крамольний» відмінок викинули, дозволяли при звертанні замість нього вживати іменники у формі відмінка називного. І цілком справедливо дорікав Максим Рильський: «Сахаються у нас також і кличного відмінка, що становить одну з особливостей української мови… Мені, приміром, просто-таки прикро читати, коли люди пишуть у звертанні «дорогий наш учитель», бо все моє українське єство тягнеться сказати «дорогий наш учителю».
Отже, система відмінків української та російської мов стала однаковою. Бо в російській, як відомо, кличного відмінка немає (винятки – Господи, Боже, Отче наш). Але борці за культуру рідної мови обстоювали законні права цієї повноцінної граматичної категорії – засобу живого спілкування, і у виданнях років незалежності її знову бачимо на своєму місці. Однак у самому спілкуванні часто чуємо: «Микола, здрастуй», «Василь, підтримай», «Світлана, підійди», «Олег, напиши», замість Миколо, Василю, Світлано, Олегу (а не Олеже). Нехтувати кличним відмінком – невибагливо, без поваги ставитися до свого й чужого мовлення.
Не менш важливо правильно утворювати форми цього відмінка. Його мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині кличний відмінок дорівнює називному. Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте.
А тепер конкретніше. У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення -о (тверда група): дружино, перемого, сестро; -е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре; -є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Маріє, мріє, надіє, редакціє, сім’є, а також Іллє; -ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, тітусю.
Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е. На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-к), власні імена з основою на г, х, к і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвігу, читачу, товаришу; також діду, тату й под. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю, розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типу Андріє, Юріє, Ігоре, наголошує відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.
На -е закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне), частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець), іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше). У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, такі іменники вживаємо в кличному відмінку: брате Петре, тітко Марфо, колего Іване. А якщо до звертань входять ім’я та по батькові, форму цього відмінка мають обидва компоненти: Володимире Петровичу, Надіє Власівно, Валентине Кузьмичу (або Кузьмовичу), Галино Сергіївно. У звертаннях, де є загальна назва та прізвище, у формі кличного відмінка виступає перше слово, а друге – в називному: товаришу Іваненко, депутате Семенчук, кореспонденте Корольов. Коли ж у звертанні лише загальні назви, то їх обох подаємо в кличному відмінку: пане лейтенанте, добродію ювіляре.
(Борис Рогоза)
P.S.
Кличний відмінок є в польській, чеській, сербській, болгарській мовах, румунській, латиській, литовській, шотландській, арабській, грузинській, корейській, чуваській, а також існував у латині, давньогрецькій та санскриті.
Ось кілька прикладів, як він виглядає в різних мовах:
Польська: Ewa – Ewo, Ewusia – Ewusiu, książka – książko, ciemność – ciemności, Krzyś – Krzysiu, wilk – wilku.
Чеська: paní Eva – paní Evo, Kryštof – Kryštofe, Marek – Marku, knížkа – knížko.
Болгарська: Иван – Иване, Петър- Петре, Бог – Боже, другар – другарю, жаба – жабо, Елена – Елено, баба-бабо, мама-мамо.
Сербська: брат – брате, син – сине, војник – војниче, друг – друже, кнез – кнеже, сиромах – сиромаше, пријатељ – пријатељу, господар – господару
Румунська: om – omule, Ion – Ioane.
Литовська: vilkas – vilke, vėjas- vėjau.
Латинська: barbarus – barbare, Lupus – lupe, Demetrius – Demetri.
Білоруська: Зазвичай в сучасній білоруській мові (так званий «наркомівський», або офіційний варіант) не виділяється окремого кличного відмінка. В художній літературі (напр., у Короткевича) кличний відмінок зберігся. Прихильники «класичного» варіанту білоруської мови (тарашкевиці), навпаки, підкреслюють кличний відмінок як відмінну рису білоруської мови від російської. Брат – браце, сын – сыне.
Як бачимо, кличний відмінок, окрім української, є ще у двох основних мовах, якими послуговуються жителі півдня Одещини. Тож природньо, що звертання до людей саме у цьому відмінку мешканцям регіону ближче та рідніше.
А як ви звертаєтеся до коханих? Відповіді приймаються будь-якою мовою.
Підготувала Діана ГЕРГІНОВА
