Громадська організація вимагає прибрати зі столиці європейської країни радянський пам’ятник
Декомунізація та боротьба з тоталітарною спадщиною СРСР на часі не тільки в Україні, але і в інших пострадянських країнах. Але слідкуючи за процесом демонтажу монументів в Вільнюсі, Ризі та Таллінні, ми упускаємо з поля зору ще одну європейську столицю.
Щоправда, офіційно в складі СРСР ця країна ніколи не була. Та пам’ятаєте радянську приказку «курица – не птица, Болгария – не заграница»? Так, до складу Радянського Союзу Болгарія ніколи не входила, але негласно її називали «шістнадцятою республікою». І наразі ми бачимо чому так відбувалося. Бо це «чому» з країни не можуть витравити і по закінченню 30-річного терміну з моменту розпаду радянської імперії.
Ба більше, до сьогоднішнього дня для багатьох громадян Болгарії усе, що пов’язано з росією, є майже святим. І подекуди рішення державного масштабу тут, на жаль, теж приймають з огляду на те, що скажуть «братушки». Тож і поводяться деякі болгарські політики так, аби догодити «старшому брату», який пильно дивиться, щоб Болгарія не «пустувала» та навіть і не мріяла вирватися з «дружніх» пазурів двоглавого орла.
Вчора громадський радник від виборчого блоку Демократична Болгарія у Столичній муніціпальній раді Вєссєлін Калановскі написав до мерії Софії відкрите звернення, в якому звернув увагу на вказану вище проблему.
Інформаційне агентство «Юг.Today» пропонує читачам ознайомитись з текстом листа у перекладі на українську мову та з його оригіналом за посиланням.
«Сьогодні модно говорити про євроатлантичну орієнтацію та приналежність Болгарії до Європи та НАТО. Політична сила, яку ви представляєте, навіть публічно висловлює бажання сформувати коаліційний уряд на цих принципах.
Похвальне бажання, але повернемося до реалій сьогодення.
Протягом останніх місяців ми стали свідками нападу Російської Федерації на суверенну державу; погрози застосування ядерної зброї; включення Болгарії до списку ворожих країн; спроба приписати нашій Батьківщині терористичну діяльність; хакерські атаки на сайти наших державних установ і погрози їм через «зраду Росії»; здійснення шпигунської діяльності російськими дипломатами в нашій країні, що призвело до їх видворення; відкрите втручання у наші внутрішні справи через дезінформацію, фінансування політичних та/або неформальних структур, що діють проти основ нашої державності тощо.
Так, з тієї ж Російської Федерації, оголошеної днями Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ) «терористичним режимом».
Тому дозволяю собі запитати: що ще має статися, щоб столична мерія вийшла з летаргії і вжила реальних заходів щодо перенесення пам’ятника з «дружнім» російським солдатом, який розмахує зброєю над головами мешканців Софії? Що ще має статися, аби було перенесено пам’ятник, який свідчить про васальний статус Болгарії щодо Росії?
Як наявність такого пам’ятника вписується в шкалу ваших євроатлантичних цінностей?
Як ви вважаєте, це нормально, коли озброєний солдат з армії країни, яка оголосила нас ворогами, височіє над парламентом та університетом?
Як це відповідає нашому членству в НАТО?
Доки ми будемо мирно терпіти цей символ російського колоніального впливу, який досяг свого апогею в нашій країні за часів СРСР, і триває досі в різних форматах.
Якщо Ви ще не зрозуміли, то пишу Вам про Пам’ятник Радянській Армії (ПРА), більш відомий в останні роки як МОЧА (Монумент Окупаційній Червоній Армії). Пам’ятка, яка не є склепом чи солдатською могилою, не підпадає під охорону жодних міжнародних конвенцій і не має статусу унікальної нерухомої культурної цінності.
Тому я закликаю столичного мера разом зі Столичною муніципальною радою (СМР) нарешті вирішити проблеми з правом власності на ПРА, що побудований на муніципальній землі в Софії.
Я наполягаю на виконанні рішення СМР №19 від 25.02.1992 р., доповненого рішенням №2 від 18.03.1993 р., де орган місцевого самоврядування чітко висловив бажання демонтувати пам’ятник.
Я наполягаю на тому, щоб голова СМР пан Георгієв та голова комісії з питань освіти та культури пані Едрева подбали про оприлюднення, розгляд, а, при необхідності, і коректування звіту «Демократичної Болгарії» від 2020 року про перенесення ПРА із Князівського саду.
Це буде гарна можливість публічно і реальними діями продемонструвати свою євроатлантичну приналежність.
Я обираю форму публічного листа до Вас, а не офіційного запиту від депутата муніципальної ради, оскільки минулий досвід показує, що шанси отримати відповідь на моє запитання, поки питання ще актуальне, не надто високі».
За матеріалами Вікіпедії, Пам’ятник Радянській Армії — монумент, розташований у Княжому саду, в центрі столиці Болгарії Софії, побудований у 1954 році.
Сам пам’ятник являє собою зрізану піраміду висотою 37 метрів, на якій височіє 8-метрова фігурна скульптурна композиція – радянський воїн, болгарський робітник і мати з дитиною. Весь меморіальний комплекс включає також інші скульптурні композиції навколо головного монумента. Східний барельєф представляє композицію «Жовтень 1917 року». На ньому зображені моряки, солдати, робітники, робітниці – ті, хто увійшов до складу Радянської Армії. Барельєф на південній стороні являє собою композицію «Фронт» («Все для фронту, все для перемоги») і показує весь радянський народ в тилу, який вкладає всі сили в допомогу своїй армії. Західний барельєф «Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу» показує бойовий дух Радянської Армії на війні.
Сьогодні пам’ятник є предметом гострих дискусій щодо його значення, призначення та майбутнього. Після 2011 року він став об’єктом кількох акцій, найчастіше виявом протесту проти політики колишнього Радянського Союзу та сучасної росії.
Так, 1 лютого 2013 року, в день вшанування жертв комунізму в Болгарії, три обличчя фігур на монументі були розфарбовані в кольори державного прапора – білий, зелений і червоний.
21 серпня 2013 року пам’ятник був повністю облитий рожевою фарбою та «прикрашений» написами чеською та болгарською мовами відповідно «Bulharsko se omlouva!!!» та «България се извинява!!!» («Болгарія просить вибачення!!!»). З інших боків монумента з’явилися заклики «Извинете се, бе» («Попросіть пробачення») і «Прага ’68». Мова йшла про вибачення перед Чеською Республікою з нагоди річниці придушення Празької весни в тодішній Чехословаччині.
23 лютого 2014 року пам’ятник засвітився з написами «Слава Україні» та «Капутін» та намальованим прапором України над ними. Скульптурні фігури воїна та прапор над ним також пофарбували в українські синьо-жовті кольори. Солідарність з Україною була висловлена під час подій Революції Гідності.
23 лютого видання Euronews розмістило фотографію розмальованого пам’ятника в якості фото дня, супроводивши його заголовком: «България: «Слава на Украйна»» («Болгарія: «Слава Україні»»).
24 лютого в МЗС росії висловили обурення і заявили: «З почуттям глибокого обурення сприйняли повідомлення про черговий випадок вандалізму щодо пам’ятника радянській армії в центрі столиці Болгарії Софії в Росії в ніч на 23 лютого». Міністерство направило ноту протесту до МЗС Болгарії з проханням «провести ретельне розслідування цього хуліганського інциденту, притягнути до відповідальності винних у протиправних діях і вжити відповідних заходів для відновлення меморіалу».
2 березня пам’ятник знову засяяв розмальованим написом на захист України, цього разу у відповідь на вторгнення російських військ на Кримський півострів. Напис: «Долу ръцете от Украйна» («Руки геть від України»). Також активісти пошкрябали присвяту: «На съветската армия освободителка от признателния български народ» («Радянській Армії визволительці від вдячного болгарського народу»).
12 квітня були намальовані польський військовий, який розмахує болгарським прапором, а також український солдат поруч із ним і під ними червоний напис «КАТИНЬ 5.III’40». Під центральною статуєю з’явився напис білим кольором «PUTIN, GO HOME!»
Тож пам’ятник, який «стоїть на сторожі», щоб мешканці Софії не забували, чиїми вони є васалами, давно намагаються «вигнати» зі столиці Болгарії. Але політичні сили, які «працюють на копійках у росії» чинять цьому потужний спротив. І, поки що, на жаль, перемагають.
Чи допоможе владі Болгарії наважитися на перенесення пам’ятника в інше місце звернення від болгар з України, яке наразі готує наша землячка Тетяна Станєва, невідомо. Сподіваємось, хоч підштовхне до глибоких роздумів.
Хоча, як можна розмірковувати про демонтаж радянської спадщини в Болгарії, яка, на щастя, наразі не знає що таке війна, коли у страждаючій від російської агресії Україні, в Ізмаїлі, досі вирішують, що робити з пам’ятником Суворову, а в Одесі не вщухають суперечки щодо подальшої долі пам’ятника Катерині II.
P.S. До свого звернення Вєссєлін Калановскі додав фото постаменту пам’ятника, «прикрашеного» написом «Столична община, махни този национален позор» («Столічний муніціпалітет, прибери цю національну ганьбу»). Цікаво, як відреагує влада Софії? Чи знесе монумент, чи обмежиться напівмірами на кшталт щільного паркану навколо пам’ятника? Чи взагалі вирішить залишити постколоніальну спадщину наступним поколінням, аби ті теж оглядалися на «старшого брата»?
Діана ГЕРГІНОВА
